Відзначення майстрів художнього перекладу

990

У приміщенні Національного музею літератури України в Києві
відбулося урочисте вручення літературної премії імені Григорія Кочура.

Це вже третій рік, як заснована Міністерством культури
України та Літературним музеєм Григорія Кочура премія присуджується
письменникам і перекладознавцям за кращі переклади державною мовою визначних
творів світової поезії  та вагомі праці в
царині вітчизняного перекладознавства.             

Першим лауреатом премії в 2010 р. став Андрій Содомора,
добре знаний і в Україні, і далеко за її межами видатний перекладач із
давньогрецької та латинської мов.

Торік цю престижну літературну премію отримала відомий
вчений у галузі вітчизняного перекладознавства, академік АН вищої школи
України, доктор філологічних наук, професор, засновник і перший завідувач
кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Г. Кочура Львівського
національного університету ім. І. Франка 
Роксолана Зорівчак.

Цьогоріч Кочурівську премію отримали чільні київські
представники національної школи українського художнього перекладу: знана
поетеса, перекладачка і літературознавець, науковий співробітник Національної
академії мистецтв, кандидат філологічних наук Олена Бросаліна  (літературний псевдонім – Олена О’Лір) за
перший переклад із англосаксонської мови розміром ориґіналу найдавнішої
германської епічної поеми «Беовульф» (видавництво «Астролябія», 2012) та з
англійської поем Дж. Р. Толкіна «Нова пісня про Вольсунґів» і «Нова пісня про
Ґудрун» під загальною назвою «Легенда про Сіґурда і Ґудрун», що побачила світ
2010 р. у цьому ж видавництві, та відомий перекладач, поет, енциклопедист і
перекладознавець, голова Творчого об’єднання перекладачів Київської організації
НСПУ Всеволод Ткаченко за переклад із французької мови шедеврів і
найпоказовіших зразків лірики, створених 78 видатними поетами світу, включених
до першого тому його першої в Україні тематичної антології «Сад божественних
поезій. Тисячоліття франкомовної любовної лірики» (видавничий центр «Просвіта»,
Київ, 2010).

Олені О’Лір (Бросаліній) належать також поетичні збірки «Моя
рука – на узголов’ї…» і «Прочанські пісні» (2006), переклади  повісті-казки Дж. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди
і звідти» (2007), вона є ученицею добре знаного в Україні й діаспорі блискучого
перекладача з 23 старих і нових мов, ученого-літературознавця, корифея
українського художнього перекладу, Шевченківського лавреата, професора Ігоря
Качуровського. 

Всеволод  Ткаченко є
одним із багатьох учнів і послідовників всеосяжного культуролога й гуманітарія,
особистості Франкового взірця, керманича школи українського художнього
перекладу 60-х — 80-х років ХХ-го віку Григорія Кочура, який перекладав із 28
мов народів світу. За 42 роки літературної діяльності перекладацький доробок В.
Ткаченка  нагадує широку і розмаїту
панораму світової поезії – твори 254 авторів, перекладених із 15 мов, що
представляють 36 національних літератур. Географічно – це обшири 6-х
континентів, а хронологічно – 1000-ліття світової поезії. Він є автором
численних добірок і книг перекладів на українську мову європейської й світової
класичної та сучасної (в т. ч. франко-, англо-, іспано-, португаломовної,
кримськотатарської й російської) поезії, зокрема творів П.-Ж. Беранже (“Пісні”,
1970, 1980), А. Рембо (“П’яний корабель”, 1995), В. Гюґо, А. де Ламартіна, Ж.
де Нерваля, А. де Мюссе, П. Верлена, Е. Верхарна, Ш. Бодлера, Ґ. Аполлінера, Л.
Араґона, П. Елюара, Ж. Превера, Р. Десноса (“Вірші для слухняних дітей”, 1985;
“Троє цуценят покидають Париж”, 1991; “Баєчкопісеньки і квітопісеньки”, 2008),
Р. Шара, Ж. Брасенса, Ж. Бреля, Л. С. Сенґора, М. Карема (“Доброта”, 2004), Ж.
Ґі Пілона, А. Гебер, Р. Ланьє, О. Пушкіна, М. Лермонтова,  Ешмирзи, Ш. Алі та багатьох інших
французьких, австралійських, бельгійських, канадійських, кримськотатарських, чилійських
і африканських митців (антологія “Поезія Африки”, 1983). Понад 200 статей і
публікацій В. Ткаченка про зарубіжні літератури й письменників світу
опубліковано в Українській літературній енциклопедії (т. 1–3), Енциклопедії
сучасної України (т. 1–11) та періодиці.

В урочистій обстановці дипломи лауреатам вручив
віце-президент АН ВШ України, завідувач кафедри перекладу Київського
університету ім. Бориса Грінченка, доктор фізико-математичних наук Максим
Стріха, який відзначив також і творчий внесок номінанта премії 2012 року –
перекладача зі Львова Романа Гамади. Палко вітали лауреатів представники
київських і львівського університетів, де є кафедри перекладу, а також їхні
літературні побратими й колеги по творчому цеху. Особливо теплі слова на адресу
видатного українського перекладача Григорія Кочура та цьогорічних лавреатів
прозвучали від Надзвичайного й Повноважного Посла України, відомого письменника
й перекладача Рауля Чілачави, який подарував головним хранителям  Літературного музею Григорія Кочура – синові
Андрію та його дружині Марії – розкішно ілюстровану й нещодавно видану в Ризі
книгу «Трикольорове сонце», що містить твори видатного латиського поета Яніса
Райніса і в перекладах українською та грузинською мовами. Не менш цікавими були
й виступи академіка АН ВШ України, доктора філологічних наук, професора
Інституту філології  Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка Олександра Чередниченка, доцента
кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови цього ж університету,
кандидата філологічних наук Віталія Радчука і президента Української асоціації
викладачів зарубіжної літератури, завідувача кафедри теорії, історії та
методики викладання зарубіжної літератури, професора Гуманітарного інституту
Київського університету ім. Б. Грінченка Юрія Ковбасенка. Доцент кафедри
перекладознавства та контрастивної лінгвістики ім. Г. Кочура Львівського
національного університету ім. І. Франка, кандидат філологічних наук  Тарас Шмігер і викладач цього університету
Марія Коновалова розповіли про нові дослідження й відкриття у вивченні творчої
спадщини Кочура, вони блискуче читали поезії та переклади Григорія Порфировича.
У виступах було вкотре наголошено і на чимскорішому виданні двотомної
білінґви  «Антологія французької поезії
ХІХ–ХХ століть», упорядкованої Михайлом Москаленком і на опублікування
якої  французький уряд надав солідний
ґранд, бо це, як слушно стверджує у своїх спогадах про М. Москаленка науковець
Степан Захаркін – не лише його найперший обов’язок і видавництва «Критика»
перед пам’яттю Михайла Никоновича. Обидва томи цієї фундаментальної антології
включають додатки з українських перекладів ХІХ – початку ХХ століть та з
антологій 1929–1930 і 1954–1956 років, а також зі зверстаної в 1967–1968 рр.
«Антології французької поезії ХХ століття» (одним із упорядників якої був
Григорій Кочур),  яка не вийшла з
політичних міркувань через арешти одних її учасників-перекладачів (Івана
Світличного й Василя Стуса) і заборону злочинним комуністичним режимом друкувати
інших (зокрема, геніїв українського художнього перекладу Григорія Кочура і
Миколу Лукаша).

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!