Відродитися — або потонути у вирві непевного часу

616



Прочитав у ч.14
«Літературної України» колективного листа під назвою «Непідписанти, до
бар’єра!». (А рубрика ж яка оригінальна: «На чисту воду!»!..) – і війнуло
чимось давно забутим, проте з таким характерним ароматом…
Щось подібне вже доводилось читати — колись давно, десь в іншій країні, а
можливо, в іншому житті… І лексикон, і нещадна більшовицька патетика – із
проклятого минулого. Воістину: «граціозно спершись на пужално» (Юрій
Яновський). Ма’ть, не брешуть люди, що автор (той із п’яти, хто справді писав
цього листа, а його вирахувати нескладно за характерним кострубатим письмом) у
минулому пройшов непогану школу писання подібних епістолярних шедеврів –
відчувається, що рука набита, а фабула професійна, відпрацьована, вишколена!
Чого вартує добірний соковитий лексикон: «бруд», «жовчна ненависть»,
«безпардонна брехня», «шизоїдні голови», «сочинителі» маніакального послання»,
«останні боягузи», «боязкі щури», «тхоряча практика», «казяться й не
заспокоюються»… Подібна термінологія – в одному синонімічному ряду з
«запроданцями», «ворогами народу», «троцькістами» і «врєдітєлямі»…
Браво! Який високий стиль! Які вишукане
благородство письменницьких помислів! Яка чистота устремлінь!..
Втім, оскільки не всі колеги читають «Літературну
Україну» — хто з принципу, а кому вже остогидло безкінечно натикатися на одні
й ті самі прізвища кількох авторів, — цей текст вартує цитування (за винятком
останнього абзацу, виконаного а-ля традиційна жувальна мантра від кота
Леопольда: «спілкуймось», «обмінюймося», «дбаймо», «утверджуймо», «радіймо»). 
НЕПІДПИСАНТИ, ДО БАР’ЄРА!
27 березня відбулося засідання Ради НСПУ. Його
учасники, представляючи майже всі обласні спілчанські організації, категорично
не підтримали ідею скликання позачергового письменницького з’їзду, на чому
наполягало керівництво Київського міського та обласного осередків. Натомість Рада
закликала до єдності спілчанських лав і конструктивної роботи.
Проте «революціонери» не заспокоїлись. Вони
продовжують практику поширення брудних наклепів та бездоказових звинувачень на
адресу голови й секретаріату НСПУ. Апогеєм їхньої електронно-епістолярної
«творчості» став лист від 28 березня (уже на другий день після засідання
провальної для них Ради), розісланий за багатьма адресами. Такого бруду, такої
жовчної ненависті та безпардонної брехні неможливо уявити здоровим глуздом.
Тільки в шизоїдних головах міг народитися текст листа, що його й цитувати гидко
і чия «доказова» база є суцільною маячнею.
До всього, «сочинителі» маніакального послання
виявилися останніми боягузами, приписавши його авторство добропорядній людині
незаплямованої честі — юристові С. Костянчуку, який одразу ж спростував свою
причетність до поширення неправдивої інформації та паплюження спілчанського
керівництва. Боязкі щури вчинили так тому, що коли б під листом стояв бодай
один справжній підпис, то підписант був би негайно притягнутий до суду й зазнав
би покарання по заслугах. Тхоряча тактика «підпільних революціонерів» не
приносить їм успіху. Тим більше вони казяться й не заспокоюються. Але
швидкоплинна історія дасть усім і всьому свою справедливу оцінку.
(…).
Віктор БАРАНОВ, Любов ГОЛОТА. Михайло
СЛАБОШПИЦЬКИЙ, Григорій ГУСЕЙНОВ, Сергій ГРАБАР.

Як бачимо, це такий собі, в дусі колись популярних
у певних середовищах «пісєм трудящіхся», з використанням арсеналу засобів
Ярослава Галана, зразок суконної совкової «публіцистики» з претензією на дешеву
патетику. Щоправда, зразок, обрізаний до непотребства. 
(Між іншим, «добропорядній людині незаплямованої
честі» керівництво Спілки кілька місяців тому виписало «вовчого білета»,
звинувативши в непрофесіоналізмі, розірвавши з ним угоду і відмовившись від
його юридичних послуг. Це так, до теми про цинізм).
Звісно, годилося б на цього листа відповісти
аналогічно, в манері, близькій і зрозумілій декому з підписантів, проте жанр
доносу і пасквіля – не мій жанр. Та й, якщо відверто, то мені зовсім не
хочеться опускатися до рівня «послання», підписаного п’ятьма секретарями.
Огидно. І не на часі.
Проте змовчати у відповідь на брехню – потурати
злу. 
Наразі обмежусь кількома зауваженнями.
Отож, пп. В.Баранов, Л.Голота, М.Слабошпицький,
Г.Гусейнов, С.Грабар (саме в такій послідовності надруковані прізвища
підписантів; ієрархія, однак, не зовсім алфавітна; між рівними секретарями є,
за Орвелом, ще рівніші) звинувачуючи столичну і київську обласну письменницькі
організації в ініціативі скликання позачергового з’їзду, пришили сюди за
принципом «хай відмиваються» зовсім «нєвпіхуємоє»: звинувачення в авторстві
фактично анонімного листа «Привіт, лохи!».
Поділяючи окремі положення цього листа (до речі, не
відкидаю — якщо візаві дуже «напросяться» і будуть продовжувати цю
жабомишодраківку — його публікації в УЛГ, як і публікації деяких інших
матеріалів, для більш широкого ознайомлення: написано справді непогано,
фактажно, колоритно), все ж змушений зізнатися: ні керівництво столичної
письменницької організації, ні особисто я як її голова не маємо жодного
відношення до згадуваного листа, який надійшов 28 березня на електронні адреси
членів Ради НСПУ за підписом «Сергій Костянчук» (котрий оперативно відмежувався
від нього. Те, що лист фальшивий, я здогадався, відписавши «псевдоСергієві» на
адресу, з якої він надійшов: «Непогана публіцистика як для юриста»).
До речі, з приводу авторства листа можу
здогадуватися, знаючи як редактор стиль декого з наших колег. Але це вже інша
тема…
Так от: «не туди б’єш, Іване». 
Дії керівництва столичної письменницької
організації насправді лежать у публічній площині.
І вимоги столичних письменників були відкрито
озвучені на щорічних зборах КО НСПУ 20 березня, а також сформульовані в ухвалі
Ради КО НСПУ 26 березня, тест якої друкується в цьому числі УЛГ. 
Повторю ще раз, чого вимагають письменники Києва
від спілчанського керівництва: чесності, прозорості, справедливості,
колегіальності, дотримання статутних вимог і демократичних принципів.
Ми хочемо, щоб Спілка була центром інтелектуального
і духовного життя, а не маргінальним захолустям. 
Кулуарні інтриги, підкилимні ігрища, таємні
домовленості і намовляння, як і анонімні листи – це не наш стиль.
А тепер щодо ідеї позачергового з’їзду. 
Не бачу страшної крамоли в тому, що ця ініціатива
прозвучала на зборах столичних письменників. (До речі, в моїй доповіді тези про
скликання позачергового з’їзду не було). Кожен письменник має право
висловлювати свою думку з приводу тих чи інших аспектів діяльності Спілки. Так
само нічого особливого не сталося й від того, що ініціатива не була підтримана. 
Всьому свій час.
Але погано те, що на Раді НСПУ 27 березня фактично
не відбулось розмови про наші внутріспілчанські проблеми і про шляхи виходу із
глухого кута, в якому ми опинилися. 
Адже сказати, що нині Спілка перебуває в дуже
складному становищі – не сказати нічого. 
Слід визнати, що Спілка сьогодні – на межі
банкрутства. Спілка маргіналізується, перетворюючись у таку собі письменницьку
резервацію, у новітнє гетто. Її престиж і авторитете у суспільстві наближається
до позначки «нуль». 
Нині, коли країна опинилася на краю прірви, чесне,
талановите слово письменника може вплинути на суспільну свідомість. Проте
Спілка як громадянський інститут впливу полохливо мовчить, не спромігшись
навіть на заяву, анонсовану деякими секретарями на засіданні Ради.
Зрештою, всі ми розуміємо, що відбувається… 
Наша «авантюра» щодо позачергового з’їзду була
чесною, відвертою спробою закликати колег до принципової розмови про майбутнє
Спілки. Якщо нам це не байдуже.
На жаль, ініціатива не була підтримана членами
Ради…
Чому?
Можливо, ми не встигаємо за процесами, що
відбуваються в суспільстві?
Можливо, сьогодні справді відбуваються
непередбачувані і непрогнозовані тектонічні зсуви у масовій свідомості, і
стосуються вони всіх без винятку аспектів нашого суспільного життя?..
Відтак, вимагати від наполовину змертвілого
спілчанського організму якогось дива – це бути сліпцем або наївним ідеалістом,
і не розуміти глибинних процесів, які рухають нами. 
Можливо, ми справді мусимо пройти цей драматичний
шлях до кінця – разом з країною, витримавши всі випробування і подолавши всі
загрози — щоб потім відродитися в новій якості, у нових формах?..
Відродитися – або потонути у вирві непевного часу.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!