На Тарасову Гору із Києва надійшла сумна новина – після тривалої виснажливої хвороби померла Любов Василівна Сніцар, знана культурологиня, людина великого серця і незрадливої любові до української культури, давня і добра приятелька Музею Тараса Шевченка у Каневі.
Особливою сторінкою її відносин із Шевченківським національним заповідником стала багатолітня співпраця із популяризації творчості талановитого українського поета Володимира Затуливітера, доля якого на схилі віку привела на Канівщину і назавжди пов’язала із мальовничим селом Бучак на Дніпрі – окрасою Шевченкового краю. Покликаний стати на захист благословенного, але загроженого зникненням у небуття масштабним гідробудівництвом Бучака, він сприймав цей етап свого овідіївського буття як спокуту гріха всього українства і до останнього дня свого короткого життя шукав шляхів збереження неповторної аури цього мальовничого краю.
Тож, і зачарована талантом поета Любов Сніцар, усвідомлюючи відповідальність за творчу спадщину Володимира Затуливітера, два десятиліття свого життя присвятила вивченню і популяризації літературної творчості одного із найяскравіших представників української літератури останньої третини бурхливого ХХ століття. Завдяки системному підходу, щирій залюбленості у філософію – як любомудрість, а не академічну науку, – і високу світову літературу, невтомній Любові Василівні вдалося здійснити, здавалося б, неможливе у нашому такому прагматичному та егоїстичному світі – повернути із забуття творчість поета, закласти основи кількох музейних експозицій, наповнити бібліотеки читачами його творів і зробити щорічне Затуливітрівське свято поезії на Канівщині помітною подією у культурному просторі України. Це її безкорисній щоденній праці і таланту дослідниці ми маємо завдячувати можливістю насолоджуватись перлинами сучасної поезії, видобутими з аналів літературного світу, архівів і вже призабутих спогадів літературного співтовариства.
Особливо високої оцінки заслуговує редакторська місія Любові Сніцар – і як запізніла вдячність Володимиру Затуливітеру за його великий редакторський подвиг, і – як упорядника та інтерпретатора, а по суті – відкривача глибинних паралельних світів цього Майстра Слова. Численні збірки поезії і прози Володимира Затуливітера, публікації у літературних журналах, мудре слово на радіо і телебаченні, тепло люблячого серця, що зігрівало кожного, хто відгукувався на заклик долучитись до світу високої української поезії на організованих нею літературних читаннях, будуть нам завжди нагадувати про Любов Сніцар, нашу сучасницю, що стала еталоном служіння Слову.
Пані Любові випало надзвичайно багато випробувань у її стражденному житті. І всі свої тернисті шляхи вона пройшла красиво, а кожну проблему розв’язувала шляхетно і гідно, пам’ятаючи своє родинне коріння і київське – а це значить більше, ніж просто столичне за народженням, – походження. Вона у повній мірі усвідомлювала глибинний зміст вічно актуального Шевченкового сповідального визнання – “Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою.”, як і щемливого звернення до усіх нас духовно близького їй своєю філософією життя Володимира Затуливітера: “Я вже земля, а вам ще треба неба.”
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ігор Ліховий.
Канів – Київ.
На фото: Любов Сніцар сидить за столом
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.