Від скіфів і слов’ян – до «іносвіту» й сьогодення

237

Письменник Віктор Стус – заслужений журналіст України
й Автономної Республіки Крим, добре знаний не один десяток років читачам
багатьох районних, обласних і всеукраїнських видань. А ось в художню прозу він
увірвався кілька років тому несподіваним, яскравим метеоритом з розмаїтими
творчими гранями. Фабули його творів беруть початок від часів Великої Скіфії, –
з її магією міфів і чудодійних вірувань, – до наших днів. А ці наші часи також
бурхливі своїми подіями, боротьбою, пристрастями: негативним персонажам
протистоять винахідливі, цікаві, благородні герої. І від сторінок цих творів
важко відірватись, не дочитавши до кінця… А ще ж мандри в «іносвіт» з
фантастичним, на грані реальності, переселенням душ, події з вічно загадковими
НЛО…   

 Я зустрівся вперше з Віктором Стусом у серпні минулого року
на  Всеукраїнському фестивалі української
книги в Феодосії.  Його книжки,
представлені на конкурс, а їх було три, приваблювали ґрунтовністю,  ошатністю видання, самобутністю занурення у
давній міфологічний світ наших предків, цікавими cюжетами. Це, насамперед, два
історичні  романи  – «Помста атлантів. Стріла для мудреця»
(2012) і «Арійський Спас» (2013), а також книжка повістей, оповідань і новел
«Повернення з іносвіту» (2013). Вони відразу привернули увагу на фестивалі і,
за результатами конкурсу, Віктор Стус був визнаний лауреатом у номінації
«Проза».

У  романі «Помста атлантів.
Стріла для мудреця» йдеться про сколота-слов’янина, сина скіфського князя, –
Онохарка, який згодом став визначним філософом античного світу – Анахарсісом.
Це йому в 588 року до н. е. народне віче доручило очолити  так зване Велике скіфське посольство до
Еллади та інших середземноморських країн. Він дивував тамтешніх мешканців не
тільки винятковою освіченістю, мудрістю та скромністю, а й фізичною
досконалістю – неодноразово ставав переможцем тодішніх Олімпійських ігор. І
найголовніше – на особистому прикладі переконував, що можна в повсякденні
обходитися без рабів. Бо рабство, за його віруванням, то шлях в нікуди, до
занепаду та деградації. Він повчав, як описав автор: закону підкоряйся, шануй
батька-матір, богів поважай, друзям допомагай, дій так, щоб потім не
розкаюватися; нікому не заздри, багатства здобувай праведно, язик, черево та
хіть приборкуй тощо. Його настанови дуже перегукуються з тими цінностями, які
ми нині називаємо загальнолюдськими. Саме такою мудрістю та моральною силою він
протягом майже сорока років сприяв 
демократичним перетворенням у Греції-Гориції та на інших землях.

      Минулого року автор за
цей роман отримав Всеукраїнську літературну премію імені Степана Руданського.

    Другий історичний роман
Віктора Стуса «Арійський Спас» є своєрідним продовженням художнього літопису
життя наших далеких предків, їхньої боротьби за збереження своїх родів,
звичаїв, віри предків, а також проти рабства, як найогиднішого явища на Землі.
Події роману відбуваються в III – IV ст. н. е. на теренах тодішньої величезної
держави Русі-Арійстану, до якого входили й землі сьогоднішньої України. Автор
пише у своїй передмові: «Книга не випадково названа «Арійський Спас». Саме так
у четвертому столітті нашої ери називали князя Буса Білояра, Божа, володаря
Арійстану, якого ще йменували Слав’янським Спасом. Його доля в дечому нагадує
біблійний життєпис Ісуса Христа…

    Буса, разом з
сімдесятьма синами, братами та воєводами, в 368 році полонили та розіп’яли
готи. Тоді, фактично, Русь була обезглавлена. Сподіваючись захопити слав’янські
землі, готи спровокували навалу гунів, які лавиною прокотилися Європою.
Згадаймо походи Аттіли. А  тієї навали
могло не бути, як і пізнішого вторгнення 
татаро-монголів, якби не сталося оте нещастя. Бо то ланки одного
історичного ланцюга, пов’язаного зі зміною вірувань».

    В романі своєрідно
відтворено історичні події тих часів, починаючи з   Бусового батька – великого князя
Арійстану-Русі Дажин-яра. Тут і військові походи, і любов до дружини Миліди,
і  складні стосунки з юною красунею
Навною, донькою берендейського князя Вольги. Вона, безмірно закохана в
Дажин-яра, з допомогою чаклунки пробуджує в ньому невгамовну  пристрасть до себе. Та стати його дружиною їй
не вдалося. І Навна, щоб помститись, виходить заміж за чорного князя Моріяра –
страшенно багатого, властолюбного і підступного. Це він  кидав гунів на руськоланські застави.  Проте, свого сина Навна народила від…
Дажин-яра. Законна ж дружина Миліда дала життя Бусу – майбутньому арійському
Спасу.

    Життя великого князя
Буса не менш багате на пригоди і всілякі 
дива. Але насамкінець воно невимовно 
трагічніше. За версією автора, перед розп’яттям Буса,  вождь готів Амал Венд обіцяв йому
помилування, але за умови, що той зречеться титулу Спасителя Славії-Русі,
похреститься і служитиме вірно Ісусу Христу. Бус відмовився. За те й загинув.

    Роман пронизаний великою
повагою до самобутньої культури і вірувань 
наших предків, їхньої мужності та життєвої  сили.

     А тепер щодо  книги 
«Повернення з іносвіту» (2013). Якщо часова відстань між подіями в
«Помсті атлантів» і «Арійському Спасі» більше восьми століть, то від останнього
вона вдвічі довша. Та не можна не помітити, прочитавши їх, що і в прадавнину, і
нині  благородні персонажі, зображені
автором, дбали про рід, Вітчизну, мудрість, були відважними, щиро любили тоді,
коли негідники будь-якими засобами збагачувались, рвались до влади – підступно
і безбожно.

     Звернемось до циклу
оповідок про Україну сучасну. Зокрема, до розділу першого – «Тарас серед  нас»… В оповіданні «Ранок на майдані»
губернатор приморського міста бачить натовп на площі біля своєї адміністрації.
І, щоб уникнути зустрічі з людьми, заїхав з «чорного» ходу. Вже в кабінеті,
перед вікном, на біл-борді побачив свій портрет, а  поряд – список власних маєтків, дач біля
моря; згадується квартира сина в Лондоні… А під  державними орденами на своїх грудях він з
жахом прочитав: «І на оновленій землі врага не буде, супостата!  Тарас Шевченко». Далі не буду пояснювати. Все
і так зрозуміло – корупціонери й досі страшенно бояться правди Великого
Кобзаря…

І цій книжці повістей, оповідань і новел  не лише яскраво змальована сучасність з
багатьма її проблемами, але й наша героїчна та суперечлива козацька історія
(Розділ ІV. «Совість і булава»). Повість «Клейноди у спадок» починається з тих
тривожних хвилин, коли гетьман Богдан Хмельницький, помираючи, наказав:
«Вручіть гетьманську булаву моєму синові Юрасю». І з того почалися міжусобиці,
руїна та втрата незалежності України. А остання повість цього розділу
«Запізніле прозріння» завершується роздумом  
про Івана  Мазепу, який під
Полтавою забув, що «без народу не буває перемог» і програв битву. То було
остаточне підкорення України самодержавною Росією, яке продовжувалося майже
триста літ. 

Наостанок слід зазначити, що 
історичні твори Віктора Стуса, які розповідають про звитяги і поразки
наших далеких пращурів, пробуджують в нинішніх українцях почуття патріотизму,
любові до рідної Вітчизни і прагнення до свободи, яка завжди дорожча будь-яких
скарбів. Минули тисячоліття – вистояли наші предки. Вистоїмо й ми, здолаємо усі
перешкоди на шляху до вільного життя на рідній землі.

м.Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!