Весла на весла!

183

Антон Санченко. Нариси бурси. – К.: Темпора, 2011

 Фаховий моряк із доброю філологічною освітою – що ще треба
для веселої літератури? Потрібен талант, аби з наявного в пам’яті життєвого
матеріалу вибрати найяскравіші придибашки й зуміти переповісти їх так, аби
цікаво було не тільки морським вовкам і шакалам, а й тим, хто про море має
приблизно таке ж уявлення, як ваш рецензент. Не кажучи вже про океан.

У випускника Херсонського морського училища рибної
промисловості Антона Санченка склалося і з морем, і з літературним талантом.
Після «Баркарол», які дадуть вам море насолоди, стало ясно, що в літературу
прийшов дотепний оповідач, котрий має що розказати. Без трагічного пафосу, на
який безвусі початківці ще неспроможні, й без млявого жування власних
«внутрішніх станів», на які читачеві плювати, бо в нього вони свої, не менш
нудотні. Антон Санченко прийшов у літературу вже вусатим. І «живе життя» моряка
зумів утілити чи не в найліпшій формі – у формі іскробризних оповідок (ви
помітили, як од звичного слова «іскрометний» повіяло морським бризом?).

Власний досвід як матеріал літератури – річ не нова. Але
чому одного автора читаєш взахлин, без перерви на обід і післяобідній сон, а
книжку іншого, натоптану тим-таки досвідом, ставиш на полицю в надії, що колись
цей том змертвілого шматка життя в тебе хтось поцупить, спокусившись на яскраву
обкладинку? Відповідь проста: фактаж і стиль. Добірку оповідань Ю.Андруховича
«Зліва, де серце» колись привітав Валерій Шевчук, зазначивши, що кожна з тих
оповідок «вражає читача або свіжим матеріалом, непереспіваним фактажем, або ж
досконалою художньою формою». Чи всі книжки самого В.Шевчука вражають цим
читача – питання інше. Хоч не таке вже й недоречне. Візьміть перші спроби наших
знаних авторок Світлани Пиркало («Зелена Маргарита»), Наталки Сняданко
(«Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки»), Ірени Карпи («Знес
паленого» або – хай уже – «50 хвилин трави») й порівняйте з їхніми наступними
книжками. Наведу лиш одну цитату однієї критикеси про одну з зазначених пань:
«Загалом Ірену Карпу читати можна і цікаво, але лише щось одне. Тобто у
помірній кількості, яка зводиться до одного тексту, бо Карпині твори нагадують
непоганий мильний серіал на енну кількість серій – те саме про тих самих…»
(О.Писарева). Себто треба вміти тримати читача, як те роблять старші
письменники: Ю.Андрухович, П.Сорока (у своїй «армійській» повісті «Карагач над
полігоном»), зрештою, А.Санченко – і в «Баркаролах», і в «Нарисах бурси», що й
одну, й другу книжку об’єднує морська тематика (тому тут не згадую його
«Весілля з Європою»).

«Нариси бурси» (копірайт М.Помяловського) читач побачив
спершу в піксельному форматі. Сиріч у тому, в якому кожен зацікавлений міг їх
прочитати в інтернеті. Відгуки зацікавлених можна побачити в паперовому виданні
на четвертій сторінці обкладинки. Тобто книжка ніби й не нова, але в паперовому
варіанті дещо відмінна. Хай компаративісти порівняють.

Явлена видавництвом «Темпора» в розкішному форматі книжка –
така ж, як і Антон Санченко, – моряцько-філологічна. Тобто оповідки про Тюльку
(Херсонське морське училище рибної промисловості) так просякнуті літературою,
що невтаємничений читач (наприклад, радист риболовецького судна) не відчитає
всіх нюансів і сенсів. І навіть «Словничок для матросів», поданий у кінці
книжки, навряд чи йому в тому допоможе.

Філологізм автора має кілька рівнів складності. Найпростіший
полягає в тому, що чи не всі курсанти, які є персонажами придибашок, мають
літературні імена: тут вам курсанти Квітка й Основ’яненко, Гоголь і
Котляревський, а є ще такі як Забрьоха і Мамочка. Другий рівень – це той, де
філолог-моряк (чи то моряк-філолог) відкрито зачіпає мовну тематику. Це
починається вже з першого нарису: «Якщо ви зійшли з потяга (хай вже буде
«потяг», а не поїзд, нам не шкода)…» і закінчується у «Словничку для поетів»:
«Коли я назбираю грошей на свій перший гранатомет, я негайно поїду на телеканал
СТБ, який заполонив ефір сюжетами про моряків, використовуючи слово «суднО».
Словники 1928 року словниками, але треба ж і совість редакторам хоч трохи мати.
Хоча б раз послухали, як люди, яких це стосується, кажуть, а не за Памвою
Бериндою звіряти». Гострий пасаж, у якому сплелись і СТБ, і недоправопис 1928
року, й філолог ХVІІ ст. (цьому клерикальному філологові А.Санченко помилково
приписує «Лексис», який створив Лаврентій Зизаній). От тільки, вигострюючи свої
пасажі, морфілолог забуває, що «а в нашому селі так не кажуть» – це не
аргумент. Хоча й у словники ввійшло стільки сумнівних щодо українськості слів,
а то й відвертих помилок, що ці пасажі авторові мимоволі пробачаєш.
Найцікавішим рівнем літературності Санченкових оповідок є метатекст, відомий
іще з часів Лоренса Стерна (для моряків: не стернА, а СтЕрна) і широко
застосовуваний нашими літераторами першої третини ХХ століття. Тут метатекст
часом має форму транстекстуального діалогу. Це коли персонаж оповідання (бо ж
таки далеко не всі придибашки в цій книжці є нарисами) виголошує отаке:
«Шановні читачі й шановно  (sic!  – О.С.) громадо! В межах Цюрупинської конки,
а також Кошової, Чайки, Кардашинського лиману й даного оповідання «гребля»
означатиме саме те, що означає в усіх природних (знову sic! – О.С.) водників і
моряків до олімпійських чемпіонів включно, а саме – процес веслування, і ніякій
«гребні» тут не бувати, амінь. Хто не згоден – ніхто у цьому оповіданні і в цій
бурсі його силоміць не тримає».

«Нариси» Антона Санченка приваблюють не тільки своєю
дотепністю, зрощеністю «моряцького» й «поетичного», коли розповіді про Тюльку
пропущені крізь філологічну призму, а й тим, що читач губиться, де тут правда,
а де вигадка, де автор переповів реальну приключку, а де домислив чи змоделював
ситуацію. Це, погодьтесь, ознака доброї літератури.

Шкода тільки, що поруч із пасажами автора про мовні проблеми
він сам має проблеми з мовою. Зрозуміло, що «чистісінькою українською мовою
написати книгу про навчання в Херсонській мореходці 1980-х» – якщо й не подвиг,
то принаймні ризикований експеримент, коли моряк, хай навіть не випускник
Тюльки, може сказати нищівне «не вірю!». А з іншого боку, вживаючи моряцький
загалом і тюльківський зокрема сленг, навіщо тулити грубі русизми там, де без
них можна спокійнісінько обійтися, – безболісно, а то й оздоровчо для тексту?
Навіть якщо явище «називалося на бурсацькому жаргоні», то чому обов’язково казати
«пОдлянку», а не «пІдлянку»? Це ж таки не «слІн» замість «слОн»! А чим
«тральЩик» кращий за «тральНика»? Тим же, чим «продавщиця» за «продавчиню»?
Чому «двері зірвалися з ПЕТЕЛЬ», а не з завіс? Це теж належить до бурсацького
жаргону, який необхідно зберегти для колориту оповіді? Разом із «фонарними
столбами»…

Стилістична правка «Нарисам бурси» також не завадила б.
«НАроду НА НАбережній НАбилося – як до мавзолею», «сопуть НОСАМИ в подушки в
усі сто НОСІВ», або ж те саме слово у двох сусідніх реченнях: «У морі на
моряків і подивитися ЗАЗВИЧАЙ нікому. Тож усі свої театральні ефекти для
публіки вони ЗАЗВИЧАЙ приберігають якраз на швартування». Ну, Бог з нею, зі
стилістикою. На філфаках цей нещасний розділ сиріткою тулиться в кінці всього
курсу сучасної української мови, тож йому, як правило, не приділяють належної
уваги через брак часу. Але писати «буЮ», «мавП’Ячий», «раз пораз», «щабЕлі»,
«гайки з РІЗЬБЛЕННЯ потихеньку зриваються», «язичнЕцький», «на чотирьох жінок
за статистикою ПРИХОДИТЬСЯ один чоловік», «пожурив самовольщика», «начальник
водної СТАНЦІЇЇ»!.. Цього вже не спишеш на жоден жаргон. Так само як «буквеННе
значення», «формеННий», «казармеННий»… Це щось 
на зразок «здоровенний»? А за словоформу «даННих» коректорам книжки –
особливо daNNke schoen! Як тут не втішишся, коли, наприклад, замість слова
«старанно» побачиш «странно»! «Странніше» було тільки в Санченкових
«Баркаролах», де надруковано буквально таке: «Отримав штормове ПОПЕРДЖЕННЯ –
бігом у порт»… Коректорів «Нарисів бурси», як і редакторів, – двоє. А в семи
невісток, як відомо, хата неметена. Отож нічого «странного»…

Взагалі ж цю розкішну книжку варто почитати. І для того, аби
знати, що таке «абгалдир» або «чорноморський стиль», тобто для загального
розвитку, і заради насолоди, яку вміє своєю дотепністю дарувати філологічний
моряк і морський філолог Антон Санченко.

 

Селище Буча на
Київщині

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!