«Ведь и короста мы, ведь и проказа мы…». Мотиви загарбництва у російській поезії

431

            Неофіційний російський гімн («Гром победы») був написаний Г.Державіним (з державницьких позицій), коли Російська імперія відвоювала у Османської Ізмаїл (ні тій, ні другій по праву він не належав). «Хоробрий рос»  одержав привід веселитися: «Тавр під нами і Кавказ». Але на тому «матінка Єкатерина» та «рос» обмежуватися не збиралися: «свои готовы руки в край вселенной мы простреть».

О.Пушкін продовжив претензії «старика Державіна» прибрати до рук всесвіт, він прославляє завоювання Кавказу («Кавказький бранець»), придушення Польщі («Бородинська річниця», «Оббріхувачам Росії»).

Поет забув свої юнацькі мрії («кайдани тяжкії впадуть»), він радіє, що у російські кайдани закували волелюбних горян. «О Котляревський, бич Кавказу! Куди ні мчав ти, як гроза, твій хід, мов чорная зараза, губив і нищив племена… Та знову Схід од горя виє!.. Схили засніжене чоло, Кавказ, впокорься, йде Єрмолов! І змовкнув ярий крик війни: російському мечу усе підвладно».

Пушкін брутально відповів французьким парламентарям, що висловили протест проти кривавого придушення польського повстання. Поет видає розправу Росії над Польщею за «сімейну ворожнечу», «домашній спір слов’ян поміж собою», а насправді це ментальне протистояння різних народів. «Пихатий лях» не визнавав ущемлення своїх прав (навіть королем), цінував вольність; «вірний рос» був вірним холопом царю та ідеї розширення Росії. Пушкін заявляє, що нищення поляків – це «наша» внутрішня справа, мета: «слов’янські ручаї зільються у російськім морі»; «вже Польща вас не поведе, через її крокуйте кості». Він прославляє ката Польщі 1831 р. Паскевича, що до того «звоював вершини Тавра та упокорив Еревань». Друг Пушкіна, поет П.Вяземський, назвав його вірш «шинельною одою». Пушкін обстоював «єдиний-неділимий» «русский мир», він не припускав, що «через бунтарськії права від нас відколеться Литва, старий наш [?] Київ злотоглавий, цей пращур всіх російських [?] міст?»

М.Лермонтов співчував кавказцям: «Кавказ! Далека сторона! Обитель вольності простої! Нещастя маєш ти сповна, і ти скривавлена війною». І в той же час він брав участь у війні, щоб до «рабів» «немитої Росії» були приєднані народи Кавказу. Він пишався могутністю російського війська: «Идут все полки могучи, шумны, как поток, страшно-медленны, как тучи, прямо на восток» («Спір» Казбека з Шат-горою).

У 1866 р. М.Нєкрасов написав оду, де оспівав ката Польщі 1863 р.Муравйова.

Апофеозом російської агресії, претензій на світове панування є вірш лірика Ф.Тютчева «Російська географія». Основною роботою Тютчева була  дипломатія, тож він чітко виклав одвічні плани зовнішньої політики Росії, окреслив межі «російського царства». «Та де межа йому? І де його границі –  на північ і на схід, на південь, на захід?.. Сім внутрішніх морів і сім великих рік… Од Нілу до Неви, від Ельби до Китаю, од Волги до Євфрату, від Гангу до Дунаю… От царство росіян». Така от історія з географією, така от лірика.

О.Блок у «Скіфах» пропонує європейцям дружбу, якщо ті відмовляться від уявного  наміру на «сталевих машинах, де дихає інтеграл», увірватися в Росію. Він погрожує Заходу: «Мы любим плоть – и вкус ее и цвет, и душный, смертный плоти запах… Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет в тяжелых нежных наших лапах». Поет все переплутав: в машинах нема «інтеграла», є диференціал, росіяни за походженням ніякого стосунку до скифів не мають (очі яких не були розкосими), ламати хребти сусідам – це традиція вихованців монгольської орди.  Він навмисно звинувачує Європу, лякає читачів «агресією», а насправді це Росія невпинно розширюється на всі сторони світу (за сценарієм, розкритим Тютчевим).

Російська влада втокмачила «митрофанушкам» імперську історію, «російську географію», і тепер вони вважають, що «Крим наш», що Кьонінгсберг і Курили «исконно» російські, що Польща, Литва, «старий Київ» – «наші». До формування загарбницької ідеології доклали рук зірки російської поезії.

Серед російських письменників була та є маса таких, для кого близькі ідеали гуманізму, які засуджують російський шовінізм, агресію. Прикладом є рядки М.Цвєтаєвої.

«Ведь и медведи мы, ведь и татары мы, вшами изъедены идем с пожарами. Во имя Господа! Во имя Разума! Ведь и короста мы, ведь и проказа мы».

Ігор Дем’янчук, кандидат технічних наук

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!