Нижче друкується текст виступу делегата письменницького
з’їзду Михайла Сидоржевського. Йому не вдалося, незважаючи на неодноразові
спроби, озвучити цей текст із трибуни з’їзду.
Шановні делегати і присутні тут письменники, журналісти і
гості!
Безумовно, нам не байдуже, якою буде Спілка завтра.
Маємо нагоду сьогодні про це гуртом поговорити – відкрито,
чесно, принципово.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І вирішити: обираємо важкий шлях – але шлях оздоровлення, а чи
– маргінеси дешевого словоблуддя і лицемірної фальші.
Ключове питання для тих, кому не байдужа доля Спілки
письменників – хто стане біля її керма.
Донедавна Спілка письменників залишалася останньою потугою в
суспільстві, яка могла авторитетно виступити на захист національних цінностей.
Однак нинішнє керівництво – пани Яворівський з Кримом і «прімкнувшім к нім»
Шклярем перетворили її на комерційну структуру, на таке собі ТОВ НСПУ, котре
заробляє гроші. Для кого? Відповідь знають всі тут присутні. Ну скажіть, яка з
цього бізнесу користь для майже двох тисяч письменників, багато з яких ледве
зводять кінці з кінцями, залишаючись при цьому вірними Літературі? Спілка видає
їхні книжки? Сприяє їхній розкрутці? Допомагає матеріально немічним
письменникам? Стоїть в обороні українських цінностей, українського слова,
української культури?
Ні! 200 грн. чи скільки там зараз – на похорон письменникові
– ото й вся поміч. Спілка з подачі її нинішнього керівництва перетворилася на
бізнес-проект для кількох обраних, на дійну корову, з якої можна – і треба –
«тупо доїти бабло» (вибачте за термінологію – тут використовую їхній жаргон).
А ще – Спілка – знову
ж таки з подачі нинішнього керівництва – втягнута у нечисті довколаполітичні
ігрища, і її керівники виконують роль обслуги на підтанцьовках у деяких підтоптаних і обпатраних політичних
гравців.
Щодо опозиційності. Безумовно, для мислячої інтелігенції
стан опозиції (вірніше, і це дуже суттєво) – духовної опозиції – нормальний
стан – за будь-якої влади. Однак перебування в духовній опозиції не означає
надання карт-бланшу для підписання союзу з іншою стороною – політичною
опозицією. Письменник повинен бути вищим від тимчасової марноти, не
прислужувати за столом у політичної знаті різних кольорів.
А що становить собою провід Спілки? На сьогодні це переважно
гурт підспівувачів його голови. (Хоча, звісно, є винятки, і вчорашнє засідання
Ради Спілки це продемонструвало. Як відомо, Рада відмовилася дати добро на
фактично довічне керування Спілкою Яворівським. Добрий знак для нас і поганий –
для нього). Довкола керівника Спілки утворився інтелектуальний і моральний
вакуум. Поважні, авторитетні письменники або витіснені з керівництва, або ж
самі відійшли, не бажаючи мати справу з відомим персонажем.
Як сталося, шановні делегати, що впродовж останніх років
монополію на істину у справах, що стосуються Спілки, має одна особа – дитя
совєцької культури – з совковою ментальністю, містечковим рівнем мислення і
сумнівними моральними принципами?
Чому колегіальність у прийнятті рішень стала пустодзвоном,
фіговим листком для прикриття сумнівних оборудок?
Не берусь судити щодо майбутнього Спілки, але, думаю, що
головування Яворівського увійде в новітню історію української літератури як
ганьба і поглум – над літературою, Словом, правдою.
Одна з ганебних сторінок діяльності цього пана – виключення
зі складу Спілки наших колег. Хто давав право одній особі вирішувати: бути чи
не бути письменникові членом Спілки
письменників?
Вигнання зі Спілки наших колег – ганебно і принизливо. Адже
саме тривога за долю Спілки рухала ними, коли вони вголос, публічно, словом і
дією, висловили незгоду з методами керівництва Спілкою.
Якщо маємо честь, мусимо поновити наших колег, виключених із
Спілки незаконно. І зробити це можемо вже тут, на цьому з’їзді.
Водночас, членство в Спілці множиться десятками й десятками
імен, більшість із яких нікому не відома. Це нагадує такий собі «лєнінскій
прізив у партію» – робсількори і графомани стають членами Спілки, дискредитуючи
статус письменника.
Шановні колеги!
В історії літератури були часи неспівмірно важчі.
Однак завжди люди честі знаходили в собі силу і мужність
протистояти облуді, в які б розмальовані шати вона не вдягалася.
Не будьмо паралізовані фіглярами, котрі, волею випадку
опинившись біля письменницького керма, з трибун заливаються солов’ями про любов
до України, а в кишенях давно крутять дулі – і нам з вами, і літературі, і
Україні.
Робімо вибір – бути німими статистами, безпомічно
спостерігаючи за шулерськими маніпуляціями, а чи обрати важкий шлях – шлях
надії і оновлення.