Василь Цимбалюк, Катерина Плівачук. «Його «зеленокудра Сквира»

224

ПАМ’ЯТІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

«Уклін тобі, зеленокудра Сквиро, // Поет сивоволосий посила», – так любовно написав про старовинне місто на Київщині відомий український поет, перекладач, академік Максим Тадейович Рильський (у цьому році йому виповнилось 125-рччя від дня народження), який усе своє життя, особливо в молодості, був з ним тісно зв’язаний. Тут він починав свою трудову діяльність як учитель, мав багато друзів, пізнав радість раннього кохання, і все це відбилося у його багатогранній літературній діяльності, натхнення до якої він черпав і з благотворних сквирських джерел».

Такими словами відкривається краєзнавча книжка «Максим Рильський і Сквира», підготовлена до другого видання у білоцерківському видавництві. Її автори, заслужені вчителі України, кандидати педагогічних наук Цимбалюк Василь Іванович та Плівачук Катерина Володимирівна, викладачі Сквирського академічного ліцею, більше 50 років віддали пошуковій роботі про зв’язки М.Т.Рильського із Сквирою – повітовим центром Київської губернії, до якого до революції належала і мала батьківщина поета – село Романівка на Попільнянщині (нині Житомирська область).

А почалось це фундаментальне дослідження (на 180 сторінок, розкішно ілюстроване більше як 100 фотографіями) ще в середині 60-х років ХХ століття, коли, після того, як поет пішов у Вічність, кращий його друг, народний селекціонер із Сквирщини, лауреат Державної премії, відомий своєю книгою «В садах України» (1962), Йосип Якович Магомет добився відкриття меморіальної дошки Максима Рильського у 1965 році на будинку, де в 1918 році працював поет секретарем садового відділу Сквирського повітового земства, яким керував Й.Я.Магомет. Тоді ж відбулася перша зустріч народного селекціонера з учителями та учнями Сквирської середньої школи №1, на якій він поділився своїми спогадами про зворушливу дружбу з юним Максимом, яка продовжувалась усе життя, про яку селекціонер згодом розповів у своїх спогадах, як були надруковані у книзі «Незабутній Максим Рильський» (1968). А поет згадає про свою спільну працю із Й.Я.Магометом у поемі «Чумаки» (1923):

 

Я рвався вдаль, як журавель у вирій,

І в садовому відділі сидів.

 

Й.Я.Магомет вперше розкрив сквирянам історію раннього кохання М.Т.Рильського до сквирської мадонни, випускниці Сквирської жіночої гімназії Тетяни Катілевської, згадка про яке зафіксувалася у словах поета із вірша «Знов у Сквирі»(1940):

 

Привіт тобі, дерев зелений диме,

Привіт будинкам, що колись я знав,

Тут я ходив ногами молодими,

І тут я серцем молодим кохав.

 

У книзі розповідається цікава історія створення вірша «Яблука доспіли, яблука червоні», присвяченого Тетяні, яку розповідає правнучка Тетяни, директор Сквирського народного краєзнавчого музею Поліщук Оксана Анатоліїна. Адже поетичні образи Троянд, Винограду, достиглих Яблук зародилися у поета під впливом його зустрічей із Магометом. А друзі завели цікаву традицію: приїжджати один до одного на день народження, і зустрічалися до кінця свого життя.

У 70-х роках почали встановлюватись тісні зв’язки з Київським літературно-меморіальним музеєм М.Т.Рильського, де науковим співробітником (згодом директором) працювала Ніла Андріївна Підпала, родом із Сквири, дружина відомого поета-шістдесятника Володимира Підпалого. Тоді у Сквирі був проведений перший районний конкурс на краще читання творів М.Т.Рильського, а в 1985 році на першій республіканській конференції, присвяченій 90-річчю з дня народження М.Т.Рильського, у Житомирі вперше прозвучала доповідь В.І.Цимбалюка на тему «Привіт тобі, зеленокудра Сквиро!» і відбулася зустріч із сином поета Богданом Максимовичем, який тоді працював директором музею у Києві. А з ініціативи Ніли Підпалої була проведена перша «Романівська весна», про яку розповідається у книжці в окремому розділі.

Літературно-краєзнавчі дослідження продовжувались і в 90-х роках. У 1995 році у Сквирі була проведена науково-практична конференція з участю науковців із Києва до 100-річчя з дня народження М.Т.Рильського. А в ліцеї були започатковані дві іменні премії: імені Максима Рильського – за наукові дослідження ліцеїстів в галузі філології та імені Тадея Рильського – за наукові дослідження в галузі історії та українознавста. За 25 років лауреатами цих премій стали більше 100 ліцеїстів.

У Сквирі продовжилась традиція, яку започаткував М.Т.Рильський: коли він приїжджав у місто, то привозив із собою групу письменників, і такі зустріч перетворювались у справжні літературні свята. У різні часи тут побували такі відомі письменники, як Василь Кучер, Павло Загребельний, Микола Зарудний, Іван Драч. Микола Сом, Петро Засенко, Микола Кагарлицький, Геннадій Шкляр та ін. Особливо запам’яталась усім зустріч у ліцеї з поетом Дмитром Білоусом у 1996 році. Про цю зустріч поет написав навіть вірш «Лист до ліцейної родини», де є такі слова:

 

Та не забудеться ліцей,

У мене найтепліші згадки

І про гуртки, і про музей.

І кожен клас, немов світлиця,

Сіяє, наче у вінку,

І ліцеїстів милі лиця

У мене й досі впам’ятку.

 

Дуже цікавими є матеріали розділу «Хто такий «дід Низовський» про українського професора Карла Болсуновського, родом із Сквири, який організував тут аж два музеї: у місті та в чоловічій гімназії. Він виявився кращим другом М.Т.Рильського, саме про нього він писав, не називаючи прізвища, у поемі «Чумаки» (1923) та в оповіданні «Коли копають буряки» (1925). Тепер у Сквирі з ініціативи К.В.Плівачук відкрита меморіальна дошка Карла Болсуновського. А 1916 році одна з вулиць міста перейменована на вулицю Максима Рильського.

М.Т.Рильський на все життя зберіг пам’ять про місто, в якому провів свою молодість. Він навіть за кордоном не забував про Сквиру. У збірці «Далекі небосхили»(1959) поміщений вірш «Солов’ям України», де є такі рядки:

 

Воно, звичайно, гостеві не гоже

В Парижі думать про свої міста.

Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,

Про Голосіївський веселий гай.

 

У 2-ге видання внесені значні доповнення. Використані нові архівні матеріали, спогади про родовідне коріння Рильських та їхніх нащадків, зокрема онука письменника Максима Георгійовича Рильського, керівника культурологічного фонду «Троянди й виноград», розширені, розділи про його малу батьківщину, сімю М.Т.Рильського, трагічні сторінки його біографії, коли він був на грані смерті у 1931 році, про «Романівську весну», про учнівську творчість про М.Т.Рильського, відзначення його 120-річного ювілею на Сквирщині, його друзів, зокрема про Віталія Поліщука, що разом з ним працював у садовому відділі Сквирської повітової управи, та його родину тощо.

Надіємось, що нові краєзнавчі матеріали про М.Т.Рильського допоможуть читачам ще раз торкнутися своєю душею до багатющої творчої спадщини геніального поета, патріарха української поезії, напитися джерельної води із його невичерпної духовної криниці, а також сповнять серця почуттям гордості за Великого Максима-Гранослова, який у своєму житті і творчості торкнувся життєдайних соків сквирської землі.

На фото: під нахиленим деревом стоїть Максим Рильський, перед ним сидить Тетяна Катілевська, яку він кохав і якій присвячував свої вірші.

 

“Українська літературна газета”, ч. 11 (277), 5.06.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!