Василь Скуратівський: залюблений у рідний край

931

 
До 80-річчя письменника і краєзнавця
Нещодавно сесія Малинської районної ради на Житомирщині проголосила нинішній 2019 рік роком земляка, письменника і народознавця, фольклориста, автора відомої не лише в Україні, а й далеко за її межами «Берегині» Василя Скуратівського, що стала візитною карткою Полісся, гордістю українського письменства. А на яке чудове свято перетворилась презентація цієї народознавчої книги, що відбулось рівно 30 років тому в актовій залі Головківської школи. Тоді, на запрошення її колишнього директора, поета-пісняра Валерія Лісовського, до навчального закладу прибули Василь Скуратівський, когорта місцевих літераторів, місцеві аматори сцени, учні, жителі села. Чудове свято духовності, сповнене українським духом, запам’яталось усім і надовго…
– З Василем Скуратівським мене звела доля у 80-ті роки, коли він приїжджав на засідання літературно-мистецької студії «Поліська ластівка», – пригадує письменник, голова Малинської міської організації ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь Сташук. – Він був активним учасником наших дискусій, охоче репрезентував творчість малинських літераторів на сторінках всеукраїнської газети «Молодь України».
Відтоді немало води спливло. Сьогодні Василь Скуратівський відомий як автор багатьох народознавчих і художніх творів, як лауреат премій імені М.Островського, П.Чубинського, «За сприяння українській літературі» (США) і фундації Антоновичів (Нью-Йорк, США).
 
– Як відомо, Василь Тимофійович народився у Забуді Коростенського району…
– Так. Там він написав свої перші вірші. А коли вчився у 5-му класі, у малинській районці видрукував вірш «А вітряк стоїть, сумує…». Оскільки вітряк стояв у занедбаному стані на околиці його рідного села, колгоспне «начальство» не забарилося з прочуханкою до Василевого батька: мовляв, не те пише. Ось так і почався творчий шлях Василя Скуратівського. А вже потім були кореспонденції, оповідання, новели, публіцистичні статті. Не раз Василь ставав на захист річок, зокрема – Кам’янки. Гострий і безкомпромісний голос Скуратівського звучав на сторінках газет «Сільські вісті», «Радянська Житомирщина», «Молода гвардія», в районці.
 
– Виходить, що Малинщина стала духовною пуповиною В. Т. Ску­ра­­тів­­сь­ко­го?
– Мені неодноразово доводилося бувати у Великому Лісі, куди переселилася сім’я Скуратівських із Забуди, спілкуватися з тамтешніми краянами, котрі тепло відгукувалися про Василя і його батька Томаша, який був незаперечним авторитетом у селі. Василів одноліток Петрівський розповідав, як Скуратівський ще в школі заявив, що хоче бути письменником. А ще Петрівський розповів про перше Василеве кохання, яке жило в сусідньому селі, у Скуратах, куди хлопець бігав майже щовечора…
Василь у дитинстві ще не ходив у школу, а вже ходив до бібліотеки. Книжка і стала для нього альфою і омегою подальшого життя. Читав усе, що було на полицях сільської книгозбірні, не раз перечитував Шевченків «Кобзар», цитував окремі уривки з поеми «Катерина». У Скуратах, де Василь був «своєю» людиною, його вже записали до «антирадянських» елементів. І це не тільки за те, що мав свою думку, не гнувся і не підлаштовувався під «начальство». Село стало для Василя тією школою, де він навчився бути самим собою, пізнавати друзів і недругів. А Малин став для нього, можна сказати, другою домівкою, де радо зустрічали його друзі, а з якоюсь недовірою і острахом – партійні чиновники.
 
– І певне, не випадково у Малині визріло рішення – назвати районну бібліотеку іменем Василя Скуратівського.
– Інакше не могло бути. Звичайно, були й такі, хто не визнавав авторитету Скуратівського: мовляв, хто він такий? Так «філософствували» ті, хто не читав і не знав, що таке книжка. Але сталося те, що і повинно було статись.
25 жовтня нинішнього року Василеві виповнилося б 80 років. Його знають у Канаді, США, Англії. І сам Бог велів нам, його землякам, достойно вшанувати пам’ять Скуратівського. Просвітяни краю звернулися до голови районної ради Михайла Левковця з проханням підтримати звернення й винести на розгляд депутатів питання про оголошення нинішнього року роком Василя Скуратівського. Щиро дякую депутатам за розуміння й підтримку просвітян. Підтримали це звернення й депутати міської ради.
 
– Звичайно, похвально, що прийнято таке рішення…
– Якщо відверто, то це – тільки початок тієї роботи, що потрібно нам усім разом виконати. Адже у кожній школі, в бібліотеках району та міста будуть проведені відповідні заходи, на яких вшановуватимуть і популяризуватимуть творчість В.Скуратівського. До цієї роботи вже залучені місцеві літератори Віктор Михайленко, Ірина Кримська, Микола Скуратівський, Людмила Морар, Ольга Гура, вчителі, Василеві рідні та знайомі.
Готується до випуску й літературно-мистецький альманах «Житичі і світ», а вчителі української мови та літератури Нововороб’ївського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Людмила Хандрика і Світлана Мельниченко упорядкували збірник диктантів, до якого увійшли 50 текстів (уривків) із прозових творів місцевих авторів, у тому числі й нашого знаного земляка. Також серед учнів буде проведено й конкурс на кращий літературний твір із народознавства, а на базі лісоколеджу – наукова студентська конференція, присвячена ювілею письменника. Планується проведення районного огляду-конкурсу народознавчої роботи імені В.Скуратівського «Малинщина моя – берегине моя» та фестивалю народної творчості «Берегиня». На ці заходи з районного бюджету виділено 20 тис. грн. Є задум у Малині провести й літературно-музичний фестиваль народної пісні, під час якого учасники фольклорно-етнографічних колективів репрезентуватимуть традиційні звичаї та обряди поліщуків, народні вірування, мораль і філософію – увесь спектр духовного життя України, що знайшов відображення в книжках В.Скуратівського.
Достойно готуються вшанувати пам’ять видатного письменника і народознавця у Києві, Тернополі, Луцьку, Житомирі, в урочистостях з нагоди ювілею якого братимуть участь і делегації з нашого міста й району.
Слово Василя Скуратівського прозвучить у багатьох куточках нашої держави і нагадає всім сущим в Україні, якого ми роду, куди йшли і куди прийшли. Насамкінець хочу пригадати пророчі слова незабутнього Івана Франка: «Народ, який не шанує своїх великих людей, не достоєн зватися освіченим народом».
Інтерв’ю вів Богдан ЛІСОВСЬКИЙ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!