“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
Василю ГУСТІ – 75
«Писав, щоб вірш сприймався, мов святе причастя» – так висловився про свою творчість відомий український поет Василь Густі у вірші «Гортаючи старі записники». На березі срібернім свого віку дивується, як з легкої руки, «рядками я, словами розкидався, неначе жити двісті літ збирався. І звалював усе на час і втому, на лінь русинську, всім давно відому. Не дописав, не достраждав я часто, щоб вірш сприймався, мов святе причастя».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І ось «березове колесо», де «листом багряним усипана даль» і «в пісню вплелась сивиною печаль», докотилось до прекрасних – 75! Саме стільки літ вимальовується нині на його життєвому календарі.
Свого часу земний шлях кожного із нас Василь Густі охарактеризував як:
Життя людини кожної, повір –
Це геніальний, дивовижний твір.
Яка судьба ж його у майбутті?
Така ж, яким герой був у житті.
Власне, а яким є по життю сам Василь Густі? Він і поет, і прозаїк, і публіцист, і перекладач. Десятки його віршів покладено на музику. Людина виняткових здібностей і талантів, яскрава постать в літературному світі.
Літературознавець Олександра Ігнатович вважає, що поезія В. Густі в багатьох виявах має медитативний характер, тобто є роздумами про буттєві проблеми та питання життя, про етичні виміри людських взаємин, виявляє заглибленість у внутрішній світ ліричного героя, має монологічне мовлення». І тут же додає: «Любити світ через природу, людину, відчуваючи їхню красу, естетику праці, взаємозалежність, – це й становить ту вітальну силу, що є основою і генетичної вдачі Василя Густі, і поетичного мислення митця».
Народився В. П. Густі 21 березня 1951 року в селі Королеві Виноградівського району в сім’ї робітника-залізничника. Із самого дитинства виділявся талантом серед своїх ровесників. Писав поетичні рядки, які отримували призові місця на творчих конкурсах. Кращим на обласному зльоті молодих обдарувань Закарпаття у 1968 році було визнано його вірш «Дуб». Твори здібного школяра передавалися по обласному та всеукраїнському радіо й телебаченню, публікувалися у обласній та всеукраїнській пресі.
За рекомендацією керівника літературного об’єднання «Пролісок» Степана Жупанина Василь Густі їздив на республіканський семінар обдарованої молоді. Уже відомий класик української літератури Павло Тичина, прочитавши його вірші та послухавши їх в авторському виконанні, назвав його «раннім світлим талантом».
І таке визнання не пропало марно: він одержав рекомендацію для вступу до вузу.
У виші Василь Густі навчався успішно. Але радість від успіху була недовгою: його, як і Дмитра Кременя, було звинувачено в націоналізмі і виключено з стаціонару, переведено на заочне відділення.
У рідний Виноградів В. Густі повернувся сумним, невеселим і засмученим. Дізнавшись, у чому справа, Степан Жупанин заспокоїв його, порадив наразі піти в армію, а відвідавши у рідному Королеві батьків хлопця, поговорив з ними і запевнив, що опала проти сина скоро минеться. А ще порадив початкуючому автору у своїй поезії оспівувати рідне Королево і швидкоплинну Тису, людей і природу Срібної Землі. Тільки постійна робота над словом принесе йому успіх.
Зрештою, так воно і сталося. Після служби в армії повернувся на роботу кореспондентом Великоберезнянської районної газети «Карпатська зірка», де працював до призову. З 1975 до 1980 був на комсомольській роботі (у радянські часи була й така – В.Ш). Потім кілька років працював редактором всеукраїнського видавництва «Карпати».
Перший друкований вірш «Привіт весни» з’явився у обласній газеті «Закарпатська правда». Із тих пір часто виступав у обласній та республіканській пресі. Його охоче друкували газети «Молодь України», «Друг читача», журналах «Піонерія», «Україна», «Дніпро», «Барвінок», «Сільські обрії», «Дукля», «Тиса», альманахах «Вітрила 68», «Новоліття», «Суцвіття», колективних збірниках «Поезія, 1977», «Поезія-90».
Ось що писав про цей життєвий і творчий відрізок часу Василя Густі доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету, член Національної спілки письменників України Сергій Федака у передмові до книжки «Зоря Біловежі» «І проліска ніжність, і пам’яті твердь»: «…у 1977 році вийшла в світ перша збірка В. Густі «Перон». Відтак його творчий доробок поповнили «Жадання дороги» (1982), «Обличчя» (1985), «Постеліть мені, мамо, рушник», «Калина в інеї», «Пригорщ краплин» (1991), «Зерно в ріллі» (1996), «Прибайки з тарадайки» (1997), «Між берегами тиші» (1998), «Тиса камінь обтесала» (2001), «Березове колесо», «Подарунок від інвестора» (2005), «Опрісники» (2006), «Ріка під кригою» (2009), «Полин гіркий, полин солодкий» (2013), дитяча п’єса «Як Рак Неборак Козу розуму навчив» (2000) і прозові «Незвідана стежина думку кличе» (1997), «Пляшка бургундського» (2003) та «Кого я знав, кого люблю» (2009). А ще з десяток інших видань. До речі, все життя В. Густі літературну роботу змушений поєднувати із працею у книжковому видавництві «Карпати», прес-службах обласної державної адміністрації і обласної ради, на громадських засадах (2001-2004 р.р.) очолювати обласну письменницьку організацію. Він поєднав у власній долі, здавалося б, непоєднуване. Як сам писав: «Колись згадають, може, віршаря, який щодня виходив на роботу, і на дрібній чиновницькій посаді він хліб собі щоденний заробляв».
Сергій Федака назвав Василя Густі «класичним постшістдесятником». І це закономірно. У даного покоління, на його думку, ще зберігалися типові для їхніх предтеч свіжість сприйняття, соціальний оптимізм, акварельність письма, але їх вже трохи прибито першими приморзками брежнєвщини. Унікальність цієї творчої когорти осмислено у нашому літературознавстві значно слабше, аніж їх попередників. У книжці «Зоря Біловежі» саме про оцей самий зв’язок поколінь, про перетікання культурного процесу з однієї доби в іншу.
Твори, пропоновані читачеві, Василь Густі насамперед виношує у серці. Так, ліричну драму «Зоря Біловежі» він присятив Олександру Духновичу – найвидатнішому із закарпатських будителів-просвітителів, священнику, письменнику, журналісту. Це відома особистість, його називали будителем духу, карпаторуським велетнем.
Василь Густі продовжує традиції філософської лірики, започатковані на Закарпатті В. Довговичем, Ф. Потушняком, Ю. Боршошем-Кум’ятським. Його вірші були ескізним портретом цілого покоління закарпатської інтелігенції. Часом він підноситься до цікавих філософських роздумів, співзвучних з віковою народною мудрістю. Ліричні герої поета шукають правду і істину. Їх багатий духовний світ немислимий без любові до України, народних джерел, рідної мови.
На думку Івана Хланти, від збірки до збірки Василь Густі прагне удосконалення свого письма як у стилістичному, так і в філософському осмисленні суспільних явищ, душевних переживань, особливо складною їх сутністю на зламі століть, межі тисячоліть. Спостереження і осмислення трудношів нового часу склали основу поетичної збірки «Між берегами тиші».
«Збірка засвідчує, – стверджує Іван Хланта, – що автор активно розширює горизонти своєї творчої самореалізації, заглиблюється у сутність складних явищ життя. У поета в душі живе почуття невдоволення зробленим, прагнення творити краще. Він пильним оком вдивляється в сучасне життя, намагається відтворити його в поетичних образах».
Книжка «Тиса камінь обтесала» заслуговує на особливу увагу. Її основу склали вибрані поезії, вміщені у збірках, які вийшли у світ, починаючи з 1977 року. Творам притаманна заглибленість у світ людських взаємовідносин, роздуми над долею духовних цінностей на зламі епох. Кожна сторінка книжки пройнята любов’ю до отчого краю, до людей, які живуть у рідному селищі Королево, яких споконвіку гартує і гуртує Тиса.
Іван Хланта дав високу оцінку творчості В. Густі. На його погляд, збіркою «Тиса камінь обтесала» В. Густі засвідчив про себе як одного з кращих ліриків Закарпаття. Вона належним чином вписується у контекст сучасної української поезії.
Багато поетичних текстів уже стали піснями. Музику до них написали відомі композитори С. Мартон, М. Попенко, В. Гайдук, В. Теличко, С. Гіга, Зоя Слободян, П. Готвоні, П. Матвій, І. Козар. А пісня-сповідь «Коли я стану перед Богом» у виконанні популярного українського співака Івана Козаря облетіла чи не весь світ.
Коли я стану перед Богом,
То запитає Бог мене:
– Ти що в житті зробив такого,
Що з плином часу не мине?
Василь Густі тривалий час очолював Закарпатську обласну організацію Національної спілки письменників України. Свого часу він був організатором кількох культурно-просвітніх акцій – «Письменник – сільській бібліотеці, сільська бібліотека – письменнику», «Зцілюще слово» та ініціатором проведення фестивалю «Карпатська ватра», який збирає письменників Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької областей та українських поетів Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії.
Гостями фестивалю були секретар Національної спілки письменників України Петро Засенко, голова Кіровоградської обласної організації НСПУ, член президії НСПУ Василь Бондар, прозаїк, поетеса, голова Дніпропетровської організації НСПУ, головний редактор журналу «Січеслав», член президії НСПУ Леся Степовичка, літературний критик, голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ Євген Баран, прозаїк, публіцист, голова Хмельницької організації НСПУ, директор Хмельницького обласного літературного музею Василь Горбатюк, відомий поет, прозаїк, критик із Чернівців Мирослав Лазарук. Прибули також зарубіжні гості: зі Словаччини – відомі українські поети Ілля Галайда і Маруся Нехай, з Будапешта – поет і видавець Ласло Кайзер і поет Іштван Горват, а також україномовний прозаїк, виходець із Закарпаття Сергій Степа.
У фестивалі також взяли участь закарпатські письменники Василь Густі, Петро Ходанич, Лідія Повх, Сергій Федака, Мирослав Дочинець, Тетяна Ліхтей, Хрестина Керита, Михайло Рошко, Василь Кузан, Василь Шкіря, Надія Панчук, Галина Малик, Юрій Балега, Юрій Шип, Андрій Дурунда.
У сімейному плані теж пощастило – Бог дав йому неординарну творчу особистість Ірину Звонар, із якою разом прожили понад сорок красних років. Із їх сімейного гнізда піднялися на власні крила діти Роман, Іра та Андрій. Вдалися вони у батьків і продовжують творити добро на землі.
Із ювілеєм Вас, Василю Петровичу!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.