“Українська літературна газета”, ч. 4 (384), квітень 2026
ДО 55-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ГАВРОША
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Перед тим, як взятися за перо, я довго розмірковував, хто він, Олександр Гаврош, – журналіст чи письменник? Як журналіста, знаю «Сашка» (так люб’язно називають його друзі і колеги по перу) вже понад 30 літ. Його інтерв’ю із видатними закарпатцями, які впродовж десятиліть прославляли рідний край, формували національну пам’ять, боролися за свободу і незалежність України, завжди викликали жвавий інтерес у читацького загалу. Бо його співрозмовниками були не випадкові «перехожі», як тепер часто практикують окремі «акули пера» і називають це творчою знахідкою, а відомі далеко за межами Закарпаття і України особистості. Серед них – останній політичний в’язень радянського союзу, дисидент Юрій Бадзьо, унікум в закарпатському образотворчому мистецтві Павло Бедзір, відомий український художник скла і кераміки, Шевченківський лауреат Андрій Бокотей, невтомний захисник зелених Карпат, академік, доктор біологічних наук Василь Комендар, видатний живописець, народний художник Украхни Ернест Контратович, поет, лауреат Національної премії України Дмитро Кремінь, письменник Фелікс Кривін… І дуже добре зробив О. Гаврош, що свого часу все зібрав до купи, об’єднав, акумуляв і 2006 року у видавництві «Мистецька лінія» видав окремою книжкою – «Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю». Як на мене, такого солідного видання на теренах Срібної Землі немає дотепер.
У передньому слові до видання «Чому я вирішив написати цю книжку» автор зізнається: «Закарпаттю дуже бракує осмислення своєї спадщини, спроби по-новому глянути на те, що вже за плечима. Зрештою, інтелектуалізація була завжди гострою проблемою в патріархально-селянському краї. Як писав з розпачем Духнович, «у нас – ні читачів, ні письменників». А в процесі переосмислення важливим є погляд не тільки збоку, але й зсередини. Що думають самі творці? Ті, що стали візитівкою нашого краю, його елітою, мозком, душею, серцем. Часто ми аналізуємо їхні діяння, але рідко знаємо, що думають про це вони самі. Тож пряма мова є необхідною ланкою в процесі переосмислення».
Далі Олександр Гаврош констатує, що усі ці інтерв’ю, наразі друкувалися в закарпатській, львівській та київській пресі. Зібрані разом, вони дають цілісну, єдину і суцільну картину ХХ століття на невеличкому клаптику землі під Карпатами. Кожен з її героїв відстоював Україну словом і ділом. Багатьох із них, на жаль, вже нема серед нас. Залишились лише розмови з ними, де чітко, конкретно, розумно і зрозуміло викладено їх думки і погляди.
Розпочинається книжка інтерв’ю із Юрієм Бадзьом. Позитив у тому, що О. Гаврош на початку знайомить читача із тим, з ким вестиме мову. А відтак, для більшого пізнання, подає багатогранну розповідь з автобіографічними елементами. Починає з того, що Ю. Бадзьо народився 25 квітня 1936 року в с. Копинівці Мукачівського району в багатодітній селянській родині (до речі, цьогоріч громадськість і активісти краю відзначатимуть його 90-річчя). 1958 року закінчив українське відділення філологічного факультету Ужгородського держуніверситету. Три роки працював учителем, директором школи в закарпатських селах… Із кінця 1961 року – Юрій Бадзьо аспірант, потім співробітник Інституту літератури АН УРСР. 1979 року засуджений за «антирадянську» діяльність. Звільнений у грудні 1988 р. Активний учасник політичного й громадського життя.
Та й це ще не все. Олександр Гаврош переносить нас до Києва у невеличку квартиру в старезному будинку біля Палацу «Україна». Саме тут і відбувається зустріч відомого закарпатського журналіста з відомим українським дисидентом.
З усього видно, що О. Гаврош старанно готувався до бесіди, детально вивчив біографію українського філософа і мислителя, його запитання сенсовні, змістовні і влучні, а відповіді – розлогі і конкретні. Розмову написано у жанрі нон-фікшн.
У «Закарпатському столітті: ХХ інтерв’ю» О. Гаврош уміло використав фотоархів героїв книжки. Майже усі світлини унікальні, оригінальні, їх побачите чи не вперше. Із знімків ви дізнаєтеся, якими були в певні періоди свого життя єпископ Мукачівської єпархії Іван Маргітич, один із найвидатніших закарпатських представників української діаспори США, академік Національної академії наук України Василь Маркусь, член-кореспондент НАН України, один із найтитулованіших науковців Срібної Землі Олекса Мишанич, Шевченківський лауреат, член Асоціації українських письменників Петро Мідянка, доктор філософії, доцент історії української літератури Ужгородського національного університету Олена Рудловчак, славнозвісний закарпатський біолог, професор, почесний доктор Зволенського технічного університету ( Словаччина) Степан Стойко, Іван Чендей (ім’я, котре не потребує рекомендацій)…
Кажуть, журналіста ноги годують. То про Олександра Гавроша. Не повірите: я чомусь більше зустрічався з ним на моїй рідній Іршавщині, ніж в місті над Ужем. І він завжди був у гарному, піднесеному настрої, клопотах і творчому пошуку. Уже разом із ним неодноразово бував у відомих важкоатлетів Закарпаття Андрія Савка та Юрія Бабича в місті Іршаві, які свого часу виступали разом із всесвітньо відомим силачем Іваном Фірцаком-Кротоном з с. Білки, часто гостювали у художника Василя Ловски з шахтарської Ільниці, чиї полотна знаходяться у багатьох приватних колекціях Чехії, Словаччини, Угорщини і США, готував репортажі про єдиний в Європі водяний млин, фестивалив на концертах народних артистів України Івана Поповича та Степана Гіги…
А хіба можна забути зйомки фільму про Івана Кротона в Білках за книгою О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили»?! Автор із самого ранку навідався до редакції Іршавської районної газети «Нове життя», де я у ті часи редакторував, і запросив на чашку кави разом із режисером фільму Віктором Андрієнком. Саме тоді й познайомився із справжнім цирковим атлетом Дмитром Халаджі, який виконував головну роль. Зйомки фільму, де задіяні професійні актори Богдан Бенюк, Євген Паперний, Лесь Задніпровський, Сергій Романюк, Олексій Вертинський, проходили майже на очах. Пригадую, того дня накрапував дощ. Але це не було на заваді знімальній групі. Ця стрічка була удостоєна Всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки.
Та розповідь про Олександра Гавроша була б неповною, якби на згадати про його творчу лабораторію та здобутки на літературній і журналістській ниві.
Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 року в м. Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.
У 2006 – 2007 рр. був завідуючим літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру. У 2015-2023 роках знову обіймав цю посаду.
Свого часу він працював у часописах «Срібна Земля», «Срібна Земля-фест», «Старий Замок», «Україна молода», Активно друкувався у київській, львівській, одеській та закордонній пресі. Дотепер дописує на сайт «Радіо Свобода».
Потяг до пера брав своє. Спочатку писав для себе, потім давав на роздуми читача. Коли одержав перші схвальні відгуки, вирішив видати все окремою книгою. Із тих пір і почав займатися літературною діяльністю.
Олександр Гаврош належить до молодшого покоління закарпатських письменників. Він вправно володіє сучасними технологіями, набирає свої твори на комп’ютері. Повсякчас експериментує – від еротичної поезії до пригодницьких книжок казок, детективних романів і драматичних п’єс. Позитив у тому, що він не шукає нових літературних героїв, а продовжує життя вже випробуваних на багатьох поколіннях довірливого читача. У його книжках зустрінете найсильнішу людину планети Івана Фірцака-Кротона, легендарного закарпатського опришка Григорє Пинтю, та яскраві, пригодницькі персонажі, що грунтуються на закарпатському фольклорі.
Крім того, О. Гаврош активно впроваджує в українську літературу закарпатську тематику й популяризує народних героїв. У його документальних книжках повернулися до нас із небуття культурно-освітній діяч першої половини ХІХ століття, педагог, просвітитель, письменник, публіцист, історик, фольклорист Олександр Духнович, основоположник закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі, останній опришок Микола Шугай.
О.Гаврош постійно в творчому пошуку. Він бере активну участь в літературних конкурсах, неодноразово ставав їх переможцем. Зокрема, був дипломантом «Коронації слова», лауреатом обласної літературної премії імені Федора Потушняка, переможцем Національного конкурсу «Найкраща книга України 2013 року», став переможцем «КорнійЧуковської премії», лауреатом журналістської премії імені Йосипа Терелі, переможцем Міжнародного конкурсу кіносценаріїв до 200-річчя Тараса Шевченка та лауреатом премії імені Михайла Лучкая Мукачівської грекокатолицької єпархії.
Про себе Олександр Гаврош говорить так: «Журналістика зробила мене дуже відповідальним, якщо я про щось пишу, значить, знайшов факт у джерелах. Тому мої твори дуже стислі, як здавлена пружина, без зайвих словесних потоків, їх швидко читаєш. Вони не перенасичені описами. Головне для мене – розказати цікаву історію».
На жаль, українські письменники і журналісти не можуть жити на творчих хлібах. Вони десь мусять заробляти на хліб насущний. Ми часто жартуємо із художником Василем Ловскою, що якби він жив на Заході, мав би віллу, сучасне авто і навіть секретарку. Тільки не в нас, не в Україні. Тут мусів усе життя працювати за мінімальну зарплату, якої не вистачало навіть на прожиття. Змушений був їздити на заробітки в Чехію, щоб прогодувати сім’ю. А тепер одержує мізерну пенсію. Не в кращому стані й українські письменники та журналісти. Про них, на жаль, держава теж забула, дбає лише на словах. Куди й поділися обіцянки-цяцянки, які давали народу можновладці?
Та Олександр Гаврош оптиміст, він вірить, що настануть кращі часи. Про це й пише у своїх творах. Сподіваємося, що так воно й буде.
м. Іршава, Закарпатська область
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.