Василь Рябий. Брама знадливих форм (Микола Мірошниченко)

449

Незабутній Микола Мірошниченко – автор оригінальних двох збірок віршів з паліндромними назвами „Рік-осокір” (1984) та „Око” (1989), знайшов себе і в перекладацькій творчості. В його доробку понад десять перекладених книжок. Закінчивши відділ філології Луганського педінституту, він вчителював, працював у тижневику „Літературна Україна”, водночас цікавився мовами, у Баку вивчав азербайджанську, у Стамбулі – турецьку. Та з тюркських літератур йому найближчою стала кримськотатарська.

Очевидно, ця мова збіглася з внутрішнім світом перекладача, що дуже важливо. Він постійно приїжджає в Крим. Спілкується з друзями-письменниками, пізнає глибину ментальності кримських татар, бентежно осягає маловідому культуру. 2003 року, як результат цих зустрічей культур, за висловом україніста з Братіслави Михайла Мольфара, світ побачила упорядкована разом з поетом Юнусом Кандимом (вже покійним) антологія кримськотатарської поезії XIII-XX століть „Кунештен бир парча – Окрушина сонця” обсягом 790 сторінок. Вона видана головною редакцією літератури мовами національних меншин України. Це перша білінгвістична книга, яка знайомить з поезією, починаючи від зачинателя кримськотатарської літератури Махмуда Киримли. Він 1223 року написав твір на 1405 чотирирядкових строф „Повість про Юсуфа і Зулейку” за коранічною легендою. Цей сюжет інтерпретував османський поет Халіл оглу Алі, який тоді побував у Криму і знав Махмуда. Загалом антологія подає тексти 71 автора, завершуючись наймолодшими поетами Айше Кокієм, Ділявером Османом, Юнусом Кандимом та Сейраном Сулейманом.

2004 року вийшла у цій же редакції обсягом 190 сторінок книга перекладів М.Мірошниченка „Брама Сходу”. Це золоті сторінки кримськотатарської поезії з додатком статей про її творців. У розділі „Небосинь високоглибна” вміщено переклади творів 21 автора. Це Сейфі Сараїй (1321 – 1396), Мевля Кади Мухсін (XIV ст.), Герай Хан Манглі перший (1445 – 1514), Мустафа Рахмій (? – 1751), Юнус Теміркая (1915), Шакір Селім (1942), Шукрі Аппаз (1951) та інші. Кожен поет грань в світогляді, неповторний художник який намагається здивувати змістом і формою, світосприйманням. Наприклад, Теміркаї вражає мураббою, присвяченою дружині. Це різновид рубаї, де слова погруповані так, що читаються горизонтально і вертикально:

Шер’ян Алі (1937) вражає акровіршем, коли перші літери утворюють вертикально слово. А Таїр Керім (1977) творить логогрифи – рідкісну форму зі стилістичним засобом побудови фрази або вірша, де через послідовне утинання складів чи літер  у первинно обраному слові або через додавання їх до нього з’являється щоразу нове значення. Ось логогриф „Емансипація в чоловічих штанях”, чути, хто наділений слухом, особливу слово музику:

 

Ой ти жінко!

Безодружена жінко,

Безоружна жінко,

Безружна жінко…

А на

Рожна, жінко?!

Жі – і – і – н – ко!..   О – о – ой…

 

Маючи дар художника, Керім  творить-інкрустує фігурні вірші, що належить візуальній поезії – рідкості в наш час. Мірошниченко переклав два його такі вірші – „Годинник пісковий” та „Нетля”. Можна уявити два конусні циліндри і метеликові крильця з формую слів.

Чарує словом незабутній Ю. Кандим, друг незабутнього Івана Іова, котрому присвятив два вірші. У першому йдеться про „справжній мур, а не вуаль, що зіткана туманом. Сюди ідуть – чвалають геть, уклавши в мур свій камінь”. А в другому запитання: „Полонини наші є! – де ж море, гори, степи наші? Море наше є, гори наші є, полонини наші є! – де ж дівалась клятва наша? ”. В іншому вірші читаємо: „Історіє прости мені, якщо хто ввійде в тебе й хутчій анкету заповня: на працю влаштувавсь”. І тому „Киплять питання й виходу шукають, мов сяючий розтоплений метал. А світ – риданням, реготом шокує і чавить так, що й кості виверта”. Його герой настільки чує дисгармонію, що кладе їй заслін галузкою „майже безтінною”,  він полюбив море, хоча знає „там шторми, там зливи грозовійні”. А люди „вислизли з цеї сльозини й минули своє оминули скоріш”. Поет каже зболено:

 

О путь, що під серцем у мене зігріта,

О руки, що взнали і визиск, і зиск!

Візьміте, вкладіте до пригорщі світу

Сльозу, що сяхкоче в очах у сльози.

 

У розділі „Услід каравану” М. Мірошниченко розповідає про Теміркаї, Кандима та Керіма. Надзвичайно пізнавальна його літературознавча стаття „Слово долі і доля слова”, де він досліджує поетичну спадщину кримських татар. Свідченням її ваготи є циклічна газель кримця Шагіна Герая. Це тринадцятипелюсткова квітка, в пелюстки якої вкомпоновано 13 бейтів – дворядкових строф, на їх перетинах утворюються паліндроми, що милує зір дзеркальністю прочитання, істинним мистецтвом гармонії слова і малюнка. Дивовижний ефект змістоформи! Хтозна, можливо, колись хтось і перекладе цю віртуозну річ.

Відкриваєш браму поезії сходу і вона тебе поглинає магічною природою талановитих текстів, ніде не бачених каліграм – словов’язі графічних стародавніх малюнків, первинністю інтелектуальної інформації. Це успіх перекладача і поета, який, до речі, прищепив у саду української поезії мураббу, кошму, газелі, рідкісні форми поезії Близького та Середнього Сходу – мухтамілат, а від азербайджанської літератури – додагдеймез. І все це багатство добра душа роздаровує всім.

 

УРИВКИ З ЛИСТІВ Миколи МІРОШНИЧЕНКА

 

***

Нарешті я розшукав у своїх паперових джунглях обіцяні тобі паліндромознавчі статті. Скопіював і – шлю.

Нині маю достатньо матеріалу на третю, одначе бракує часу – він з’явиться очевидно у травні-червні, коли вийде антологія кримськотатарської прози «Молитва ластівок».

Днями скопіюю і вірші Т.Мельничука. Дякую за 1-2 томи його. Отримав. Читаю. Осмислюю. Сиджу з головою в перекладах.  А тут щастя підвалило: держкомітет у справах національностей, здається, знайшов гроші на мою авторську книгу перекладів «Брама Сходу» – золоті сторінки кримськотатарської поезії».

Підготовлена мною Антологія Азербайджанської поезії – домовився з послом Азербайджану про фінансування.

Даруй, що й досі не зрецензував твоє вибране «Варта трав».

Чи пишеш каліграми на кшталт отих близькосхідних? Памятай, я надіюся на тебе як зачинателя того жанру.

Подумуєм, де б провести чергове після Києва (1991) та Львова (2002) «з’їздище» гераліктян. Я пропоную в Харкові, бо там троє паліндромістів, а Микола Луговик каже: краще в Коломиї, бо там один є, але доробком усіх трьох харківських переважить. Душ десять з’їдеться – І.Лучук, І.Гончар, П.Сорока, А.Мойсієнко, М.Луговик, А.Перерва, В.Романовський, В. Старун, Л.Стрельник.

Я забембаний усілякими зобов’язаннями перед кимось, чиїмсь очікуваннями, власними проектами, що конче зреалізувати, бо входжу в літа.

 

Колись добудем світ, колись;

Колись ми будем світ, колись;

Колись світ скаже: відколись –

Колись забудем світ, колись.

 

Ти на мене якоїсь явної чи зачаєної образи не май. Я знаю, що я –Тягнирядно, зволікаю з виконанням своїх обіцянок.

Читаючи поетичні книжки, в декотрих авторів знаходжу два-три вірші, які зарахував би до непроминущих. На тебе ця арифметика не поширюється, бо у «Варті трав» непроминущих близько сотні.

Не думаю, що я надто вже мудрий, але, видно, люди знають, що Микола дурні не напише, і зернина, бодай одненька, одначе ваговита, – буде. Мою передмову до «Калігул» Старуна ти читав. Шлю з моєю передмовою паліндромного роману О.Шарварка  «ЧарДрач».

Читав у «ЛУ» твого короткого вінка сонетів. То твій винахід чи така його будова?

 

***

Салам алкоголейкум, Василю-ефенді! Починаю так свого листа з огляду на те, що відсилаю з ним тобі книжку «Брама Сходу», яка тебе зацікавить не тільки тим, що у ній дано ширше, аніж в «Окрушині сонця», вірші Шеріяна Алі, а надто – Юнуса Кандима (можеш порівняти). На сторінках відтворено стародавні близькосхідні каліграми – ти ж маєш схильність до такого жанру зорової поезії . Мирослав Король щось пробував, але бракує витонченості.

Майже рік минув, як я отримав чи то поштою твою збірку  «Вага агав» з паліндромами, відклав на пізніше прочитання… Працював над поетичною книжкою аксакала Юнуса Теміркаї «Світло над дорогою» і, рівнобіжно, над своєю – назвав «Узір зрізу»… Оскільки я готую Антологію української паліндромної поезії, то зразу кажу, що саме твого відібрав: п’ять хоку, диптих «народ рад», триптих «о гра арго», шість віршів.

У вересні 2001 року виповнюється   10-річчя від дня виникнення гурту палінромістів «Геракліт». З цієї нагоди матимем «збіговисько» у Львові.

Щодо мого рукопису «Узір зрізу» – то він давно набраний, зверстаний, не можу знайти якихось занюханих 3-4 тисячі грн. на власне друк. На електронному носії мають мою збірку в Едмонтоні канадському Ярс Балан і Наталія Пилип’юк, що викладає в Альбертському університеті, в Нью-Йорку Вірляна Ткач, така ж дискета у Валерія Басирова…

Роботи – море безкрає! В перших числах жовтня 2002 року здати до видавництва Антологію кримськотатарської поезії «Окрушина сонця». Два упорядники – я і Юнус Кандим. Дві мови. На випуск виділили 40 тисяч грн.

Разом з тим я теж літерально рачкую, вчора написав «Хансу у снах», де перше слово – татаризм «Ханська вода».

А так звучить  з паліндромними рядками поезія Юнуса Кандима:

 

Немає вороття

І сивини волосу – соловини висі –

Не зчорніють, звісно,

Скільки б не чесали їх,

Чорним гребінцем.

Гребінцеві чорному

Не збіліти, звісно,

І сивини волосу- соловини висі –

Відають про все.

 

На фото: Микола Мірошниченко

“Українська літературна газета”, ч. 4 (270), 28.02.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку»,  а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!