Василь Махно. Камінь в пустелі

Борхес включив роман мексиканського письменника Хуана Рульфо «Педро Парамо» до своєї особистої бібліотеки найважливіших книг світової літератури. Про цього письменника я вперше почув при кінці вісімдесятих у Києві біля Золотих воріт. Василь Герасим’юк, розповідаючи про латиноамериканську прозу, з-поміж інших імен назвав тоді й це. Прізвище мені сподобалося й запам’яталося. А на початку двотисячних, уже в Америці, в одній із книжкових крамниць натрапив на видання «Педра Парамо». Символіка для втаємничених: Педро – камінь, а Парамо – пустеля. Роман було опубліковано в п’ятдесят п’ятому році. Ґабріель Гарсія Маркес навіть сказав, що від «Педра Парамо» розпочалася нова ера латиноамериканської прози. А критики згодом підхоплять ідею впливу Хуана Рульфо на автора «Ста років самотності», але сам мексиканець такого впливу не добачав, уважаючи, що Ґарсія Маркес неповторний. Маркес же зізнавався, що саме після багаторазового прочитання «Педра Парамо» йому, як наверненому до нової віри, відкрився шлях для написання власних книг. Незважаючи на компліментарність з обох боків, текст Хуана Рульфо – справді надзвичайне явище. Коли Рульфо запитували, чому він написав такий дивний роман, то він відповідав, що шукав чогось подібного у своїй книгозбірні, але не знаходив, тому вирішив спробувати сам. За ним тягнувся шлейф прискіпливого й малопродуктивного письменника. Літературний доробок Рульфо на позір скромний: роман «Педро Парамо» та книжка оповідань «Рівнина у вогні», до якої увійшло п’ятнадцять творів. До цього можна додати ще есеї та інтерв’ю. Цікаво, що Рульфо в одній зі своїх статей «Виклик творчості» зізнається, що земляки критикували його за те, що написане ним не відповідає правді. Подібне почасти трапляється з іншими, бо світ письма суттєво відрізняється від реальних місцин та справжніх подій. Як на мене, література взагалі про те, чого не було, тобто про те, що відбулося в досвіді країни та письменника, але це інша якість досвіду та буття. Якщо йдеться про опис подій в певній місцевості, то її невпізнання земляками природне тому, що це опис художній. Обстоюючи свою манеру письма, Рульфо зізнається, що він – письменник вимислу, а не досвіду. Він твердить, що перенести свої думки на папір вкрай непросто, даючи зрозуміти читачам і критикам, що очікують нових і нових творів, – заждіть! Так-от, написавши лише один роман, Хуан Рульфо стає чільним мексиканським письменником іспанської мови, чий вплив та вагу визнають усі сучасні йому латиноамериканські майстри. Щоправда, твердження, що Рульфо – автор тільки одного роману, не зовсім точне: краще сказати, що він автор одного опублікованого роману. В одному дослідженні я прочитав, що у 1940 році молодий прозаїк написав великий та наївний роман «Син відчаю», рукопис якого знищив. Після опублікованого – «Педро Парамо» та збірка оповідань – надходить пауза. Рульфо з часом привідкриває завісу і сповіщає про працю над новим романом «Кордільєра» та новою збіркою оповідань. З фраґментів незавершеного роману, які у двотисячних нарешті надрукували спадкоємці, можна зробити висновок, що передбачалася родинна хроніка про землевласників. Місце подій – землі Халіско. Але повернемося до «Педра Парамо». Події відбуваються серед кам’янистих пейзажів отого Халіско; просторів, до яких змалку прикипів серцем письменник. Але життя не щадило Рульфо з раннього дитинства. Смерть у їхній родині стає постійною гостею. Вона забирає батька, маму, братів, найближчих родичів – то внаслідок сусідської суперечки, то хворіб, то мексиканської революції та воєнного повстання Крістерос. Найголовнішою пристрастю малого було читання. До їхнього дому випадково потрапила бібліотека місцевого священника, що, утікаючи під час війни Крістерос, переніс Рульфам усі свої книжки. За священниками зберігалося право відвідувати будинки своїх парафіян і перевіряти, які книжки вони перетримують у себе вдома. Якщо що-небудь викликало підозру з точки зору постулатів Церкви, то видання конфісковувалися. Таким чином, у священників на провінції були найкращі бібліотеки. У «Стренді» я віднайшов відділ іспаномовної літератури, на полицях якого притулилися два примірники «Педро Парамо» з передмовою Ґабріеля Ґарсії Маркеса. Мені кортіло побачити оригінал – як, власне, розпочинається цей твір, тобто як це звучить – «Vine a Comala porque me dijeron…». Я гортаю сторінки стотридцятисторінкового роману, про автора якого та власне про сам текст понаписувано десятки опасистих книг. Незвичність цієї книги і стала предметом здивування мексиканських і світових читачів. Нечасто трапляється, щоби тільки один тонюсінький роман так пристрасно обговорювався і викликав таке зацікавлення протягом стількох років й після смерті автора. Мабуть, у порівнянні з «Маїсовими людьми» Астуріаса, що вийшов кількома роками раніше, та «Ста роками самотності», що був опублікований одинадцять років опісля, «Педро Парамо» як текст зберігає в собі чар. Під час одного із телевізійних інтерв’ю з Хуаном Рульфо молода журналістка щиро дивується, що нечасто тепер зустрінеш письменника, який так дбав би про якість, а не про кількість, і пригадує вислів якогось критика, який сказав, що роман «Педро Парамо» неможливо перевершити, ось чому перед Рульфо відчинилася брама мовчання. Що ж він таке написав? Коли я вперше почав читати «Педро Парамо», то усвідомив, що подорож головного героя Хуана Пресьядо, що вибирається на пошуки батька, це не зовсім звична мандрівка. Інтуїція мене не підвела, бо коли той, від імені якого ведеться розповідь, приїжджає у селище Комала і знаходить донью Едувіхес, саме з цього епізоду реальність розбавляється, як вино водою, фантазією. Рульфо, пояснюючи свій метод писання «Педро Парамо», сказав, що він хотів як автор самоусунутися – створити текст, в якому герої діють і говорять так, начебто ними не керує автор, тобто максимально уникнути зайвих описів, деталей тощо. Чи це йому вдається? Так. Я не даремно погортав іспаномовний оригінал роману і помітив, якими ощадливими реченнями – скупими, наче покраяними вправним кравцем півками матерії – Рульфо зшив свій роман з іспанських слів. Письменник заперечував, що матеріалом послужив автобіографізм, але автобіографізм – це пам’ять письменника, в якій записано не тільки зовнішні події життя, а – що найважливіше – спалахи емоцій. Це звідти, з пам’яті, кам’янисто-пустельні пейзажі Халіско, злиденне життя, родинна трагедія. Так, так, це звідти – пошуки батька, дитячих місць, порожніх вулиць, індіянців на ринку, життя і смерті. Це там – жорсткий і видозмінний світ. Комала – не лише селище, це пам’ять, зметена безжальним часом разом з будинками та його мешканцями, а головний герой – межа часів, минулого і сучасного, що перетинається саме там і тоді. Ось вони завдяки іспанським словам, якими написано «Педро Парамо», приходять до нас голосами мертвих та галюцинаціями, щоби розповісти усе, що відбулося до нас: історії жінок, історію сина Педро Парамо – Міґеля, повстання Крістіанос, смерть останньої дружини Педра Парано – Сусанни, життя священника – падре Рантерія та його грішної пастви. А над ними – злітають зі своїх орбіт зорі, викрешуючи небесний вогонь, падають затяжні дощі й пахне розмоклий ґрунт. «Є поселення, від яких віє щемливою тугою». Від «Педро Парамо» – також.

zbruc.eu

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.