“Українська літературна газета”, ч. 6 (350), червень 2023
Щоразу, коли беру в руки нову книжку, читаю назву, постає запитання: «Про що вона? Яка тема, ідея? Чи збагатиться моя духовність, історичний, морально-інтелектуальний світогляд?»
За роки відновленої незалежності Української Держави інформаційно-гуманітарний простір наповнився дуже потрібною науково-дослідницькою, публіцистично-документальною, художньою, популярною літературою, яка відчиняє вікно у правдивий світ багатовікової української історії. «Незборима Україна» Володимира Іванишина – це своєрідний, глибоко продуманий, ретельно зроблений, сумлінно оприлюдний творчий конспект актуальних праць багатьох дослідників історії, мови, культури.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вислів «творчий конспект» аж ніяк не применшує грунтовного значення цієї книжки, насиченої правдивим історичним і сучасним фактологічним матеріалом, який пов’язаний з двома найважливішими світовими процесами – глобалізацією та повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України, яка є 28-ю за всю історію існування Московії=Росії. Водночас з руйнуванням мирних міст, містечок, сіл, жахливими вбивствами дітей, матерів, статечних бабусь і дідусів, мародерством, катуванням, знищенням українських полонених московські агресори отруюють свідомість української і світової громадськості маніпулятивною, облудною інформацією.
Нинішня геноцидна, терористична війна Російської Федерації проти України своїм корінням сягає в часи Орди, Московського царства, Російської імперії, Радянського Союзу. Її мета незмінна: придушення свободи, знищення національної сутності завойованих народів і перетворення їх на аморальних ординців, манкуртів, сліпців, які задля імперських інтересів Московії навіть віддають своє життя. Завдяки потужній дезінформації російському суспільству постійно нав’язують ідею, що увесь світ хоче знищити Росію. На другому місці ворогом Росії після США московські маніпулятори називають Україну. Вважаю, що теперішня російська проблема не в одній рашистській сутності Путіна, а в расистській психіці моксельців=московитів=росіян.
Нині російське суспільство перебуває під потужним ідеологічно-психологічним ковпаком маніпулятивної пропаганди, яка спрямована на відновлення великої Російської імперії. Не тільки кремлівська влада, а й десятки мільйонів пересічних росіян розуміють, що без України (з її територією, ресурсами та людським інтелектуальним потенціалом) будь-які спроби Росії відновити свій імперський статус є безперспективними. Тому вони розв’язали проти України повномасштабну війну, потужною складовою якої є інформаційно-психологічна агресія, у якій домінують три ключових імперативи: 1) протидія інтеграційній політиці України в західному напрямку, оскільки її членство в НАТО та ЄС роблять саму ідею відродження російської (під машкарою євразійської) неоімперії нездійсненною; 2) викорінення всього українського в межах і поза межами України і Росії, оскільки лише знищення української ментальної ідентичності може стати передумовою створення та запорукою існування такої імперії; 3) створення і постійне підтримання в Україні стану керованого хаосу та провокування сепаратистських рухів, спрямованих на послаблення державних інституцій, розчленування країни та руйнацію її державної соборності.
Неонацист Путін безсоромно, глумливо нав’язує тезу, що «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи», а не результат історичного, природного, об’єктивного розвитку. Мовляв, на землях, на яких Ленін створив Україну, споконвіку жили російські люди, а тепер вони оголошені не корінним народом. «Вирощені ворогами Росії українські націоналісти» витісняють російську мову з практичного, реального життя, що може призвести до скорочення загальної кількості росіян в Україні. «Це можна порівняти за своїми негативними наслідками із застосуванням якоїсь зброї масового ураження», – піклується батько-патріарх Владімір Путін про своїх дітей-росіян, спираючись на фальшиву версію «триединого общеруcского народа», «малоруской ветви Великоросcии», «общерусcкого языка», що насправді є позолотою багатовікової антиукраїнської московської імперіалістичної політики, яку сьогодні зухвало легітимізує Путін заявляючи, що Україна – це територія Росії. «Малоросійська культурна ідентичність» мала можливість розвинутись тільки «в лоні великої російської нації». А становлення окремої української нації відбулося завдяки втручанню Польщі та Австро-Угорщини, – вважає президент Російської Федерації.
Нині надзвичайно важливо на засадах історичної правди розкривати справжню сутність московської колоніальної ідеології і політики, загарбницької війни Російської Федерації проти України. У монографії доцентки Львівського національного університету імені Івана Франка Ольги Щодри «Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі. Передумови і початки формування імперії русів», яка побачила світ у 2021 році, написано про успішну дипломатичну місію Русі до Константинополя у 838 році. «Про неї відомо з «Анналів Сен-Бертен» (назва походить від абатства св.Бертина на півночі Франції), що є продовженням франкських королівських хронік, які описують події від 839 до 882 років. Особлива цінність Бертинських анналів як наукового джерела полягає у тому, що вони збереглись в оригінальному списку X ст., який знаходиться у фондах публічної бібліотеки у французькому місті Сент-Омер», – зазначає Ольга Щодра.
Наполеглива і відповідальна дослідниця архівних документів розповіла про прибуття у 839 році до Інгельгейма посольства від народу рос. У статті хроніки, датованій 18 травня 839 р., Пруденцій повідомляє про прибуття до столиці франків Інгельгейму посольства від візантійського імператора Теофіла і від народу рос. Скрупульозно опрацювавши тексти хроніки, Ольга Щодра написала, що спочатку руське посольство відвідало Візантію, де його прийняв імператор Теофіл. Оскільки у той час навігація на Чорному морі була можлива лише влітку і в перші місяці осені, то для того, щоб приїхати до Інгельгейму в травні 839 р., руські посли мали прибути до візантійської столиці влітку 838 р. Як вказував у листі до Людовика Благочестивого візантійський імператор, посольство прибуло до Константинополя «заради дружби», що мовою середньовічної дипломатії означало – для укладення мирної угоди. Як видно з листа імператора Теофіла, статус руського посольства не викликав у греків жодних сумнівів, як і його мета – розвиток мирних економічних і політичних відносин. «Бертинські аннали є не тільки першим датованим джерелом з історії Русі, вони свідчать, що в першій половині IX ст. між Візантією і Руссю був укладений «мирний договір», – наголошує сумлінна історичка Ольга Щодра.
Дослідження західноєвропейських, візантійських і арабських архівних джерел львівськими вченими Ольгою Щодрою а також Ігорем Бойком (стаття «До питання про час заснування Української держави» // Вісник НТШ. – 2017. – Ч.58. – С.37-40), дають ґрунтовні підстави стверджувати, що на 838 рік уже повноцінно існувала високорозвинута, як для того часу, рання українська держава Русь, яка входить до найстаріших держав Європи.
«До кінця XII століття під «Руською землею», «Руссю» розуміли лише територію Середнього Подніпров’я, визначену містами Київ – Чернігів – Переяслав (землі полян, деревлян, сіверян). Тільки до цих земель і міст вживали термін «Русь», – слушно нагадує професор Ігор Бойко. – Ні Новгородська земля, ні Суздальська (як і решта приєднаних до Києва земель), на думку сучасників, Руссю не були. Це переконливо засвідчують повідомлення літописів. Так, перший Новгородський літопис часто повідомляє про поїздки новгородців «у Русь» (тобто в Київ, Чернігів або Переяслав). Так само «в Русь» їздили зі Суздальської землі». Роси, русини, українці – це історичні етноніми одного народу, мовою якого є українська, відома ще з VII ст., а російська мова тоді навіть не снилася угро-фінським і татаро-монгольським племенам.
У Х ст. в межиріччі Оки та Волги виникло Ростово-Суздальське князівство. Його політичними центрами були спочатку Ростов, від початку ХІІ ст. – Суздаль, а з другої половини ХІІ ст. – Володимир-на-Клязьмі. На початку ХІІІ ст. Володимирсько-Суздальське князівство розпалося на низку удільних князівств: Ростовське, Ярославське, Переяславське, Московське та інші. У 1238 р. на Володимиро-Суздальщину напали половці і завоювали Залісся. Від середини ХІІІ ст. на Володимиро-Суздальській землі почало набирати вагомості князівство Московське і, за згоди та активної підтримки татаро-монгольських ханів, приєднували до себе сусідні землі.
Володимир Білінський у трьох томах науково-історичного дослідження «Країна Моксель або Московія» аргументовано розвіяв десятки міфів Російської імперії. Він також доказав: Москва не була заснована у 1147 р. Юрієм Долгоруким. Вперше поселення Москви було зафіксоване лише у 1272 році під час третього перепису населення у володіннях Золотої Орди. Тільки у 1277 році Московія з’явилася як князівство з дозволу золотоординського хана Менгу-Тимура, – на 439 років пізніше від уже відомої давньоукраїнської держави Русь. І була Московія звичайнісіньким улусом, який залишався підвладним династії Чингізидів. Першим московським князем став молодший син Олександра Невського – Данило, котрий народився 1201 року. Ці факти підтверджують зокрема російські історики М. Карамзін, С. Соловйов та В. Ключевський. Сам Олександр Невський не був учасником битв, які йому приписують російські маніпулятори. Бо, по-перше, йому на той час виповнилося лише 12-14 років і він був малолітнім для таких справ, а по-друге, ще в 1238 р. Хан Батий забрав його в аманати, тобто в заручники, бо інакше батько Ярослав Всеволодович не отримав би великокнязівського престолу. Та й не «побоїща» то були, а звичайні сутички малочисленних бойових загонів окремих племен, що межували на цих територіях (О. Микитенко).
Московські князі уміло використовували владу татаро-монгольських ханів у своїх інтересах і досягали в цьому великих успіхів, хоча проводили відверту антизолотоординську політику. Але вміло її приховували, присягалися ханам у вірності та відданості, всіляко їх задобрювали й за це здобували підтримку – ярлик на князювання, посади і щедрі подарунки. При цьому використовували різні методи: московські князі-васали охоче родичалися з татарськими вельможами, вважаючи за честь одружуватися з ханськими родичами або зі знатними дівицями з Орди. У стосунках з ординцями й зі своїми сусідами чинили відповідно до того, що для досягнення мети придатні будь-які засоби. У політиці вдавалися до брехні або напівправди, лицемірства, хитрощів, безпринципності, наклепів, інтриг, дворушності, хабарництва, підступів, шантажу, вигадок, підступності тощо. Постулат «мета виправдовує засоби» був звичайним і буденним принципом усіх наступних поколінь московських політиків аж до новітнього часу (Г. Півторак). Всі ці засоби у політиці використовує нині терорист Путін і його кліка не лише стосовно України, а й у європейському і світовому контекстах. Ефект ілюзії правди переповнює московську та проросійську маніпулятивну пропаганду в Україні.
Прикро, що в азійських, арабських, тим паче європейських національних державах є такі владні сили, які не знають і, мабуть, не дуже хочуть знати правду про багатовіковий геноцид, етноцид і лінгвоцид українського народу. Деякі очільники національних держав не усвідомлюють, що українці мають таке ж природне право бути господарями на своїй землі, як німці – в Німеччині, норвежці – в Норвегії, поляки – у Польщі, росіяни – у Росії, румуни – у Румунії, угорці – в Угорщині, французи – у Франції, японці – в Японії, утверджувати в усіх клітинах державного організму українську мову, розвивати національну культуру, звичаї, традиції, мати єдину помісну Українську Православну Церкву. Доречно згадати, що французька декларація прав людини та громадянина, прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 року, урочисто проголошувала: «Джерело будь-якого суверенітету належить нації. Жоден індивід або група людей не може здійснювати владу, яка не йде безпосередньо від цього джерела». Держава, що створилася на цьому принципі, є «абсолютно суверенна й однорідна з погляду культури і мови національна держава».
Стосовно українців вороги різних мастей у минулому і тепер інтенсивно застосовують різні методи, форми і способи, щоби заперечити, принизити, притлумити, отруїти їхнє природне бажання і загальнолюдське право мати свою державу, здійснювати самобутній духовно-національний розвиток. Століттями колонізатори намагалися знищити українців: зросійщували, полонізували, мадяризували, румунізували і навіть чехізували. Але найглибшу рану, що нині кровоточить, спричинили московські агресори-асимілятори, які досі не змирилися з тим, що Україна виборола незалежність. Вони не перетворили свою руйнівну зброю у засоби доброчинного, гуманного ставлення до вічних сусідів-українців. Натомість під лукавими гаслами захисту російськомовного населення дев’ять років тому напали на Україну, ведуть повномасштабну геноцидну, терористичну війну.
Нинішня 28-ма російсько-українська війна – це війна морально-духовних, національно-громадянських, світоглядних, гуманістичних цінностей; це – війна цивілізацій. Її коріння у московсько-імперській ідеології і політиці щодо України. Остаточна мета расистської політики Росії – тотальне знищення України, як нації, суверенної держави і геополітичної реальності.
Неймовірно жорстокі репресії пройняли жахом Україну після того, як у 1708-1709 роках гетьман Іван Мазепа з допомогою шведського короля Карла XII спробував вирвати український народ з московського рабства. Французький посол у Московії із жахом доносив у Париж: «Московський генерал Меншиков приніс в Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства…». Лише в гетьманській столиці Батурині вирізано за різними даними від 6000 до 15 000 мешканців.
З «Історії Русів» довідуємося, що трагедію Батурина завершено вогнем і розтопленою сіркою: «Усе місто і всі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їхніми архівами, арсенали і магазини з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом. Меншиков, поспішаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишав їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами, міськими й національними, і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, переходячи околиці міста, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю».
У травні 1709 р. московські війська здобули і зруйнували Чортомлицьку Січ, яка існувала понад століття. Моксельці знеславили навіть гробницю давніх отаманів і забрали гармати, український козацький скарб і прапори. Петро I неймовірно втішився, почувши новину про зруйнування Січі, і писав до Меншикова: «Ми прийняли з великою радістю звістку, що ви здобули це прокляте місце, джерело всякого лиха і надії наших ворогів». Він також повідомляв генералові Апраскіну, «що полковник Яковлєв заволодів цим клятим кублом і вирізав усю наволоч. Тим робом ми винищили останній пень Мазепиного роду і з цієї нагоди складаю вам щирі побажання». Тільки архіви і хроніка тієї доби зберегли подробиці варварських мук українців, які вигадувала садистська уява Петра I.
Відзначаючи 350-річчя від дня народження узурпатора, нищителя українців Петра I, новітній садист Путін здійснює шовіністично-нацистське гасло: «Россия должна править бесстыдно». У такий спосіб у нинішніх умовах зреалізовується агресивна сутність генного коду угро-фінських і татаро-монгольських племен, на живильному грунті яких витворився так званий російський народ.
Петро Чаадаєв у свій час слушно сказав, що Росія з’явилася для світу як страшний урок, що доводить, як не треба жити. Нині на політичній арені Російської Федерації «Русское имперское движение», на яке спирається рашист Путін, маніпулятивно стверджує: «Русским следует понять, что сама Украина и сами украинцы как народ – это исключительно враждебное нам явление, а все враждебное следует уничтожать. Для того, чтобы соединить русский народ, собрать заново и усилить Россию, Украину и украинцев необходимо уничтожить».
Не лише в Україні, а й у цілому світі кожна людина має глибоко усвідомлювати, що генний код русичів=українців не має нічого спільного з геном моксельців=московитів=москалів=кацапів=росіян, головною метою яких нині є завоювання Національної Соборної Української Держави, знищення українців як самобутнього етносу, бо він, мовляв, прагне побудувати антиРосію на рідній для московитів землі. Нинішня повномасштабна агресія Російської Федерації проти України незаперечно і прозоро свідчить, що російські солдати та їхні зловісні поводирі (царі, генсеки) як у минулому, так і тепер є головними злочинцями світової історії.
Тепер на зловісній вершині аморального «русского міра» канібал Путін зі своїми чорнокровними мутантами. Путінські божевільні імперські ідеї відродження Радянського Союзу в оболонці Московії заволоділи російськими народними масами. Вони схвалюють, підтримують терористичну антиукраїнську війну, разом з батюшками Кіріла благословляють солдатів застосовувати проти духовно вільних, національно свідомих українців оскаженілі методи і форми упокорення, які впродовж кривавої історії використовували різні Івани III, Івани IV Грозні, Петри I, Катерини II – Олександри, Миколи, Леніни, Сталіни, Жукови та інші бісові виплодки.
Зовнішні та внутрішні агресори всілякими способами і методами протидіють духовно-національному відродженню усіх українців: консолідації народу, його ідентифікації та інтеграції у європейський цивілізований світ. Безперечно, національна держава – не панацея від усіх хвороб і не миттєве вирішення усіх проблем. Але книжка Володимира Іванишина «Незборима Україна» своїм правдивим фактологічним матеріалом є надійним джерелом усвідомлення кожним громадянином України незалежно від національності, що Українська національна держава – це єдиний шлях до справедливого і гідного життя суспільства, шлях до розвитку і утвердження української нації в умовах гібридної війни Росії та глобалізаційних процесів.
Тому дуже важливо не потонути у нинішньому потужному інформаційному потоці улесливої, популістської і медоточивої олжі, а вчитися глибоко розуміти сутність, мету кожної інформації, кожного виступу політиків, депутатів, вчених, кожного інтерв’ю, ток-шоу, тобто виважено, на українських національних засадах, мислити, думати, щоб знову не потрапити у московську неволю. Згадаймо імператив: “Думаю, отже, живу” (Декарт). Але цього замало. Невідкладно вчімося правильно думати, адже “правильно думати – це морально-етична норма”
(Паскаль).
Для українців у теперішніх умовах російсько-української війни «правильне думання» – це українськоцентричне мислення, це – українськоцентрична позиція, це – українськоцентричні вчинки, активні моральні дії насамперед задля захисту, розвитку й утвердження української України в органічній єдності з дбайливістю і відповідальністю за стан розвитку громади, суспільства, за свою родину, особисте духовно-матеріальне, національне самоствердження. Адже «Москва – це смерть, а вічність – Україна!» (Дмитро Павличко).
В Україні, на жаль, ще багато аморальних носіїв «грязі Москви» навіть у найвищих владних кабінетах. Розпізнаваймо їх, очищаймося від маніпулятивної грязі, не впускаймо цю отруту до серця і розуму, відкидаймо разом з носіями у безодню небуття, щоби не перетворитися на московських «подножок». Адже російські та промосковські ідеологи, політики і медійники прагнуть духовно покалічити, підкорити українців, перетворити їх на ординсько-путінських блудників. Тому, щоб повноцінно жити, доброчесно думаймо, сумлінно аналізуймо суспільно-політичні процеси, бо запорука розвитку успішної національної держави – це аналітичне українськоцентричне мислення, українськоцентричне переконання на загальнолюдських морально-духовних засадах, які надихають на героїчну боротьбу захисників і захисниць України від московських окупантів.
Визволення із отруйних російських імперських пут не лише можливе, а й буде! Європейська і світова громадськість з їхніми лідерами все активніше прозріває й надає щоразу потужнішу допомогу героїчним українцям, щоб здолати, розгромити, покарати антилюдські, антислов’янські московські ворожі сили і над Богом даною українською землею засяє мирне небо. Тоді зруйнована нащадками дикунських угро-фінських і татаро-монгольських племен жертовна Україна доброчинною, доброчесною працею забуяє життєрадісним розвитком у світовому цивілізаційному просторі.
Із Вселенної Всевишнього душа Героя України Дмитра Коцюбайла на псевдо Да Вінчі, десятки тисяч душ його Побратимів, які віддали своє життя за кожного з нас, за незбориму Україну, закликають українців усім своїм єством почути, зрозуміти Тараса Шевченка: «Нема на світі України, // Немає другого Дніпра…», «В своїй хаті своя й правда, // І сила, і воля…», «І чужому научайтесь, // Й свого не цурайтесь», «Свою Україну любіть, // Любіть її… Во время люте, // В остатню тяжкую минуту // За неї Господа моліть». Кожного з нас просить Іван Франко: : «Не пора, не пора, не пора // В рідну хату вносити роздор! // Хай пропаде незгоди проклята мара! // Під Украйни єднаймось прапор!». Добре думаймо, мужньо захищаймо рідну землю, сумлінно працюймо задля розбудови, утвердження Української Держави, «щоб ґаздою, не слугою перед світом стати!».
Василь Лизанчук,
доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного
університету ім. Івана Франка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.