Неймовірний рейвах зчинили Московський патріарх Кіріл, митрополит Онуфрій в Україні та їхні вислужники й поплентачі, маніпулюючи правдивими історичними фактами і подіями, що, мовляв, причиною сучасної російської війни проти України є створення помісної Православної Церкви України і надання їй Вселенським Патріархом Варфоломієм Томосу. Московські батюшки на весь світ галасують: єдиною канонічною Церквою в Україні є Українська Православна Церква (відкинувши слова «Московського Патріархату»), замовчуючи, що Українська Православна Церква Московського Патріархату – це філія Московської (Російської) православної церкви, яка є одвічним ворогом української національної духовності.
Щоби зрозуміти суть проблеми і розвінчати кіріло-онуфріє-путінську отруйну брехню, то потрібно детальніше розповісти історичну Правду.
Київська митрополія канонічно та історично, з моменту свого створення після хрещення давньоукраїнської держави Русь (988 р.), майже 700 (698) років була Автономною Помісною Церквою під омофором Вселенського Константинопольського Патріархату, що канонічно є Церквою-матір’ю для Української (Руської) Православної Церкви. Проте цей статус був порушений 1686 року. Що цьому передувало і як це сталось?!
Після татарської навали, загального занепаду та втрати незалежності давньоукраїнською державою Русь (вона відома за найновішими архівними даними з 838 р.) Київська митрополія опинилася на території трьох держав – Великого Князівства Литовського, Корони Польської та Московського князівства, яке з дозволу золотоординського суверена постало у 1277 р (на 439 років пізніше від Русі) і було звичайним улусом, підвладним династії Чингізидів на заліських просторах Північно-Східної Європи. І вже з початку XIV ст. Московське князівство, яке жорстокими, розбійницькими методами «собирало Русь», претендувало на контроль над Київською митрополичою кафедрою.
У 1448 р. князь Василій Темний скликав церковний собор, який самочинно висвятив на митрополичу кафедру єпископа Іону. Його було рукоположено як митрополита «Московського», якого довгого часу у православному світі не існувало. У такий неканонічний, маніпулятивний спосіб без благословення Царгорода була утворена нова Московська митрополія (через 460 років після Київської). Київська ж кафедра залишилася у підпорядкуванні Константинопольського патріархату: її єпархії перебували тоді у володіннях Польщі та Литви. У той час Московська кафедра не вважала ці єпархії своєю «канонічною територією».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У 1458 р. Константинопольський патріарх реорганізував Київську митрополію. Тоді до митрополії входило 11 єпархій: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемишльська, Галицька та Холмська. Новому митрополиту Григорію II Патріарх надав новий титул – Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави Київської митрополії носили аж до підступного підпорядкування Української (Руської) церкви Московському патріархатові 1686 р.
Як же був створений Московський патріархат? Влітку 1588 р. царгородський патріарх Єремія II Транос із супроводом прибув до Москви просити допомоги, «милостині».Цим вирішив скористатися далекоглядний Борис Годунов. Гостей прийняли достойно, забезпечили їх гарним утриманням («харчами»). Але навколо них відбувалися дивні речі. Високих гостей не зустрічав Московський митрополит, їм не дали можливості спілкуватися з ієрархіями, служити разом у церквах. Константинопольських ієрархів майже не випускали на вулицю. Єремію вшановували не як патріарха,а як митрополита. І навіть не запросили до царського столу, як це було заведено.
В атмосфері таких моральних утисків Борис Годунов звернувся до Єремії з «проханням» створити тут і зараз же московський патріархат. Через серйозні канонічні перепони Єремія не хотів і не смів задовольнити бажання Москви. Впродовж багатьох місяців грецьких ієрархів московіти тримали під домашнім арештом, ходили за ними по п’ятах, відкрито стежили за кожним словом, змушували підписувати документи церковнослов’янською мовою, якої ті не знали. Патріарху Єремії, старій, хворій людині, недвозначно загрожували довічною висилкою до Володимира. Зрештою, Єремія згодився поставити на патріаршество Московського митрополита Іова. На церемонію інтронізації Єремію вперше привели до Успенського собору і там він уперше побачив Московського митрополита, від 27 січня 1589 р. – патріарха.
Наголошую: на час утворення підступними методами Московського патріархату (1589 р.) землі теперішньої України не входили до складу Московії, а православні єпархії на цих землях підпорядковувалися Київській митрополії. Тому не могло бути ( і не було!) мови про те, що це «канонічні території» Московського патріархату. Це маніпулятивне твердження виродили наступні покоління московських світських і церковних блудників. І нинішні батюшки – вірні слуги кремлівських канібалів – улесливо обдурюють вірян, медоточиво нав’язуючи постулат, що Українська (Руська) Православна Церква не канонічна, а, мовляв, єдиною канонічною церквою в Україні є православна церква Росії.
Московські патріархи вдавалися до найпідступніших способів, щоби підпорядковувати собі Українську (Руську) Православну Церкву. Кульмінаційний момент переслідування припав на 1685 р. коли Московський патріарх, пославшись на псевдостаттю Переяславської угоди (1654 р.) про підпорядкованість митрополита Київського патріархові Московському, без згоди Царгорода призначив митрополитом Київського єпископа Гедеона Святополка-Четвертинського. Це означало фактичне підпорядкування Київської митрополії Москві всупереч канонічній забороні втручання у справи іншої церковної сфери. Нововисвяченому митрополитові дали титул «Митрополит Киевский, Галицкий и Малыя Росии». Особливо важким ударом по Українській (Руській) Церкві було переведення Київської митрополії до Москви.
Фатального 1686 р. Константинопольський патріарх Діонісій, перебуваючи у сильній матеріальній скруті, за надану московським царем фінансову допомогу зрікся зверхності над Київською митрополією, буквально продав Українську (Руську) церкву-доньку Московському Патріархатові «за три сорока соболів і двісті червоних». Не канонічність цього акта визнав уже наступного року собор Константинопольської церкви, який покарав патріарха Діонісія позбавленням патріаршої влади. Однак результатом ганебної оборудки стало перейменування Московської церкви у Руську (з 1721 р. – російська) та, відповідно, московіти почали відлік історії своєї церкви від часів Хрещення Русі. Їхньому злодійству досі немає меж. Для Української (Руської) Православної церкви у 1686 р. скінчилася 700-річна незалежність в юрисдикції Царгорода. Віра багатьох українців у православність росіян відіграла зловісну роль: жодна військова сила не змогла б позбавити свободи український народ, але єдина православна віра з моксельцями-московитами- москалями-кацапами-росіянами впродовж сотень років отруювала свідомість українців, позбавляючи їх національно гідності, рідної української мови, культури, звичаїв, традицій.
Морально-духовне прагнення і боротьба національно свідомих українців за відновлення незалежності канонічної Української Православної Церкви від зловорожої Москви увінчалася геополітичною подією тисячоліття, у здійсненні якої визначальну роль відіграв п’ятий Президент України П. О. Порошенко.
15 грудня 2018 р. відбувся Об’єднавчий Собор представників УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ та групи Єпископів УПЦ Московського Патріархату, які заснували об’єднану Православну Церкву України. 5 січня 2019 р. у храмі Св. Георгія на Фанарі Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Патріарший і Синодальний Томос про надання канонічно Автокефального церковного устрою Православній Церкві України.
6 січня 2019 р. тут же Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх під час співслужіння Святої Божественної Літургії вручив Томос Блаженнішому Митрополиту Київському і Всієї України Епіфанію. Неприємно згадувати, але правду не можна сховати, правдою ріх ігнорувати: ще до свого президентства Володимир Зеленський чомусь назвав Томос термосом. Можливо йому було важко вимовляти це сакральне для українців Слово.
Саме завдяки Томосу Помісна канонічно автокефальна Православна Церква України та Греко-Католицька Церква України є нині життєдайною духовною силою у боротьбі з російськими терористичними загарбниками, звірства яких не засуджують ні Кіріл, ні Онуфрій, ні сотні московських батюшок. Досі у володінні промосковських блудників Києво-Печерська, Почаївська лаври та сотні українських національно-культурних цінностей.
Дуже добре, що українці багатьох парафій прозрівають і розривають пуповину з московським патріархатом. Ці високодуховні вчинки парафіян покликані активно підтримати депутати Верховної Ради України і повернути українцям споконвічно українські національно-релігійні пам’ятки – Києво-Печерську та Почаївську лаври, законодавчо заборонити антиукраїнську ворожу діяльність промосковських священників, монахів і монахинь.
Василь Лизанчук
Доктор філологічних наук, заслужений
професор Львівського національного університету імені Івана Франка