“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
УРИВКИ ІЗ КОМЕНТАРІВ ДО РОМАНУ У П’ЄСАХ «РЄПІН УКРАЇНСЬКИЙ»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Він був уже відомим живописцем, написані ним у 1870–1873 роках «Бурлаки на Волзі» мали грандіозний успіх на Всесвітній виставці у Відні, а в зарубіжній пресі його – ще зовсім молодого Іллю Рєпіна – ставили поруч із всесвітньо відомими майстрами… І ось, як розповідає науковець С.О. Пророкова у своїй книзі «Рєпін», окрилений цим успіхом, нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв та забезпечений урядовою пенсією, він їде на стажування до Франції, малює картину «Паризьке кафе», виставляє її на виставці у Салоні і… зазнає невдачі: картина висить десь аж під стелею, і на неї ніхто не звертає уваги. Куїнджі, який саме повертається на батьківщину, подає це у розмові з Крамським як велику творчу помилку Рєпіна і як повний провал!
Занепокоєний учитель одразу ж (20 серпня 1875 року) відсилає до Парижа листа, в якому запитує свого улюбленця: «…як могло статися, що Ви це писали?» На думку Крамського, не можна було йому, Рєпіну, братися за подібну тему! Адже «…людина, у якої тече в жилах хохлацька кров, найбільш здатна (тому що розуміє це без зусиль) зобразити важкий, міцний і майже дикий організм, та аж ніяк не кокоток»! І далі Іван Крамський, уже спокійніше, але із твердим переконанням у власній правоті, пояснює своєму ще недосвідченому учневі, що треба бути французом і з дитячої колиски слухати шансонетки, щоб подужати таку тему, як паризьке кафе…
Яке це велике щастя для нас, українців (та й для усього іншого слов’янського світу), що Ілля Юхимович Рєпін не слухав з дитинства шансонетки, а народився 5 серпня 1844 року від матері-українки в українському місті Чугуєві під Харковом і з колиски спочатку чув, а потім усе життя співав українські народні пісні! А тому обезсмертив на своїх картинах запорозьких козаків, зафіксував для наступних поколінь українські вечорниці, залишив нам у спадок яскраві портрети визначних діячів нашої культури Тараса Шевченка й Івана Крамського, батьки якого теж були українцями. Його ж чугуївський «Хресний хід у дубовому лісі», на якому зображені наші рідні українці в національному вбранні, – це взагалі той рідкісний стоп-кадр вітчизняної історії, з якого у нашу свідомість (і в нашу совість!) входять – хто в личаках, а хто в черевиках або чоботях – представники усіх прошарків тогочасного суспільства…
Упродовж усього життя Ілля Рєпін міцно тримався свого коріння. Тому такою високою та розлогою розвилася крона його творчості – адже вона виростала із національного чорнозему і з чорного хліба, посипаного «крупною сірою сіллю», який йому не раз довелося скуштувати у дитячі й молоді роки. Звідси близькість художника до рідних джерел, тематика з життя простого народу і величезна сила впливу його картин, які завжди були не просто досконало написані, а вистраждані, виношені під серцем, пропущені через власну душу!
***
Рєпін безмежно любив Україну. Знав українську мову (у листах до друзів і в книзі мемуарів «Далеке близьке» І.Ю. Рєпін часто вживає українські слова та звороти, які нерідко переходять у речення і навіть абзаци). Часто носив українське вбрання («І сам приїду в малоруському костюмі», – читаємо в листі художника до Яворницького від 7 січня 1888 року). Співав українські народні пісні, постійно брав участь у поминках по Тарасу Григоровичу Шевченку, які щороку влаштовувалися тоді в Петербурзі. Саме 25 лютого 1886 року, на роковинах великого Кобзаря, Ілля Рєпін і познайомився у Казанському соборі з невтомним дослідником Запорозької Січі Дмитром Яворницьким. А з якою великою теплотою і повагою він відгукується про українців у книзі мемуарів «Далеке близьке», коли пише про Чугуїв або згадує товаришів із артілі іконописців! «Навколо міста було кілька багатих і гарних сіл малоросіян – народ ніжний, добрий, поетичний»; «…спочатку ми стали за звичаєм співати пісні нашим злагодженим хором – переважно українські».
Г.О. Тюменєва у статті «Музика в житті Рєпіна» («Художня спадщина», «Рєпін», т. І), пишучи про велику любов Рєпіна до музичних творів російських і зарубіжних композиторів, наголошує:
«Але найглибший слід у душі художника залишила українська народна пісня. Рєпін гаряче любив свою батьківщину – Україну, і де б він не був, – у сяючому і гамірливому Петербурзі чи в усамітненні на своїй фінській дачі, – серцем він був міцно пов’язаний з рідною південною природою, з побутом, звичаями і піснями своєї милої батьківщини. Його любов до рідного краю знаходила своє активне вираження, якщо не у творчості, то в дружбі з земляками, у висловлюваннях чи просто у виконанні українських пісень»… Далі Г.О. Тюменєва наводить спогади київського мистецтвознавця В.А. Чаговця про те, як він, Ілля Юхимович Рєпін і Микола Мурашко пливли по Дніпрі: «Важкі, незграбні весла злітали, мов крила, у сильних руках Рєпіна. Уперті пасма волосся то звивалися, то падали на очі. Човен стрибав на хвилях, і сама собою народжувалася пісня: «Додолу верби гне високі» – і гімн Дніпру витав над широкою, повноводною рікою». За словами В.А. Чаговця, співаючи, Рєпін… був прекрасний»…
А путівник «Пенати. Музей-садиба І.Ю. Рєпіна» (Л., 1969) пише: «У колі друзів художника було заведено співати хором, і, як згадує дочка Рєпіна, Віра Іллівна, він навіть у день свого вісімдесятип’ятиліття співав друзям старовинну українську пісню». Навіть на схилі літ, живучи у далекій Фінляндії, Ілля Рєпін не забув української пісні й української мови! Коли у другій половині 1920-х років Яворницький послав Рєпіну у Фінляндію свої книги українською мовою, Ілля Юхимович написав 18 лютого 1927 року: «А я відчув себе дуже добре, коли став читати Вашу книгу: о цей «За чужий гріх». Найбільша радість: я все розумію. І навіть настільки розумію, що відчуваю і усвідомлюю, яка це гарна і легка мова». А в 1928 році (на 84 році життя) він починав листа до свого давнього друга, письменника В.О. Гіляровського, мати якого також походила з роду запорозьких козаків, словами: «О друже мій, дорогий Козаче! Як Вас Бог милує?»
Там же, на далекій чужині, Рєпін візьметься і за свою останню картину, яка буде називатися «Гопак»… Звідти 30 листопада 1926 року поділиться цим сокровенним задумом зі своїм найбільшим українським порадником і другом: «Дорогий Дмитре Івановичу!.. під великим секретом признаюсь Вам, що я знову взявся за Запорожжя! Ну, зрозуміло, знов пішла в хід уся Україна. З якою радістю і якимсь родинним трепетом серця, з жадібністю я перечитую все, що знайшлось. Ну, зрозуміло, починаючи з Вас: «Эварницкий–Запорожье». Незважаючи на старість, я натрапив на хороший сюжет: Січ, вся Січ у веселощах… Гопак… Знову Запорожжя, і знову Ви, мій ментор Вергілій… Я стою перед Вами на колінах, приймаючи благословення… Огонь Запорожжя (ех, як хороше сказано) ще не погас переді мною: тепер знову все перечитую… Запорожжя… Ах, не бувати мені вже там, тільки у Яворницького на Запорожжі – ось моя хата»…
***
Українська тематика дуже часто фігурує у творах художника: «Бандурист», «Українка», «Українка біля тину», «Українська хата», «Український селянин», «Вечорниці», «Ярмарок», «Мотря Кочубей», «Портрет Т.Г. Шевченка», а також портрет Тараса Шевченка поруч із портретом Миколи Некрасова на картині «Не чекали», «Гетьман», «Гайдамака», «Портрет С.М. Драгомирової», «Запорожець», «Козак», «Козак у степу», «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Чорноморська вольниця», «Гайдамаки», «Гопак» («Шевченківський словник» пише, що загалом «близько 180 картин, етюдів, ескізів, начерків і замальовок виконав художник на укр. тематику» – це окрім тих десятків альбомів і «кількох сотень» рисунків до картини «Запорожці», про які згадує Чуковський!)…
Звідки це? Чому? Тільки тому, що Рєпін народився в Україні? А може, відповідь на ці запитання лежить значно глибше? Згадаймо статтю критика В.В. Стасова про картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», де цей визнаний у всьому світі історик мистецтва на всю Росію заявив: «Запорожці» – великий твір російської школи живопису.
Рєпін – наполовину малорос родом, і це старовинні, невідомі йому самому, глибокі сили батьківщини піднялись у його грудях і зазвучали, коли в нього промайнула думка написати «коло козаків-запорожців» (виділено мною. – В.Г.). Він шукав повсюди залишки запорозького життя… і написав гідну подиву свою сцену… Фігури – сама міць, енергія і краса. Кожна – що не фігура – великий зразок для всієї російської школи. Ось як треба вчитися і завойовувати природу й життя, живу людську натуру, характер і всю душу наскрізь». (В.В. Стасов, «Ось наші строгі цінителі й судді». Журнал «Северный вестник», 1892, №1).
А ще раніше, у статті «Ілля Юхимович Рєпін», яка була вперше надрукована в журналі «Пчела» в 1875 році (№3), той же Володимир Васильович Стасов, захоплюючись картинами Іллі Рєпіна, написав: «Прекрасний також маленький грудний портрет, написаний ним у кінці 1872 року з матері: тут у нього вийшла чудесна картина у стилі Рембрандта. Ця бабуся малоросіянка сидить у нього, склавши руки і дивлячись перед собою добрими очима, наче одна із прекрасно освітлених і наполовину захованих у тіні бабусь великого голландського живописця». І.Ю. Рєпін написав цей портрет матері, коли вона приїздила до Петербурга познайомитися з невісткою напередодні народження першої внучки. Тоді ж міг зустрітися з матір’ю художника і В.В. Стасов, який був на хрестинах і став хрещеним батьком Віри і якому Ілля Рєпін писав 27 серпня 1872 року: «Вчора до мене приїхала мати з Чугуєва, з братом-музикантом, який вчиться у консерваторії». Як би там не було, але, щоб вважати матір Рєпіна «малоросіянкою» і щоб написати на всю Росію, що «Рєпін – наполовину малорос родом», історик зі світовим ім’ям, очевидно, мав дуже вагомі підстави.
***
Можливо, колись українське коріння Іллі Рєпіна по материнській лінії буде підтверджене і документально. Але вже зараз на основі його українських картин можна стверджувати, що Рєпін усе життя свідомо підкреслював свою приналежність до України, її історії та культури. Ось лише окремі витяги про ці картини, взяті із коментарів до роману «Рєпін український»…
***
Картину «Українка біля тину» Рєпін писав у Парижі із Зої Ге, племінниці художника М.М. Ге (діти його брата Г.М. Ге, який мешкав у Миколаєві, жили тоді в Парижі). Як пише З.І. Кропивін у статті «Із життя і творчості І.Ю. Рєпіна в Парижі», окрім Зої Ге, «Рєпін добре знав старшу дочку Г.М. Ге Марію, яка вчилася у той час співу і в вісімдесятих роках виступала в театрах Києва під прізвищем Гай, а також дочку Віру, яка займалася живописом у Полєнова, і сина Григорія, який пізніше став відомим артистом. Рєпін зустрічався з сестрами Ге на вечорах у Боголюбова і Тургенєва і написав їхні портрети». Портрет Віри в українському костюмі називається «Українка» (1876).
І.Рєпін. “Українка біля тину”
Картини «Українка» і «Українка біля тину» Ілля Рєпін писав у Парижі зовсім не випадково – ці його роботи ще раз підтверджують слова Г.О. Тюменєвої про те, що «де б він не був, – …серцем він був міцно пов’язаний із рідною південною природою, з побутом, звичаями і піснями своєї милої батьківщини». Про це ж свідчить і лист Рєпіна до Стасова, написаний уже із Чугуєва 11 листопада 1876 року: «Тільки українки і парижанки уміють зі смаком одягатися! Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата, парубки теж ловко… це справді народний, зручний і витончений костюм… А які дукати, намисто!!! Головні убори, квітки!!! А які обличчя!!! А яка мова!!! Просто диво, диво і диво!!!»
***
Ще в листі з Парижа від 13 червня 1875 року Ілля Рєпін зізнавався Іванові Крамському: «Найбільше сумую я за Малоросією». Тож коли восени 1876 року художник повернувся до рідного Чугуєва, він продовжив роботу над українською тематикою. Хоч це були дуже і дуже несприятливі для української культури часи!
Згадаймо тільки. 1863 рік – з’являється Валуєвський циркуляр, який категорично забороняє друкувати книги та журнали українською мовою. 1876 рік – виходить Емський акт, що забороняє ввозити в Україну з-за кордону українські книжки, друкувати українські переклади з інших мов, а також влаштовувати театральні вистави і подавати тексти для нот «малоруським наріччям».
І.Рєпін. “Вечорниці”
А Рєпін у цей час (у 1881 році) малює картину «Вечорниці» і так і підписує її українською мовою – «Вечорниці»! «Вечорниці» купує Павло Михайлович Третьяков і вивішує у своїй знаменитій галереї під фактично забороненою назвою, і вся російська преса подає цю назву українською мовою, бо так підписав свою картину перший художник Росії! І далі (ще при царизмі) Ілля Юхимович Рєпін пише великі монументальні полотна на українську тематику – «Запорожці» (1880–1891), «Чорноморська вольниця» (1902–1908), «Гайдамаки» (1898–1917)!
Це ж який громадянський вчинок з боку Рєпіна!
І це було не лише на його картинах – своє українство Ілля Рєпін постійно демонстрував і в повсякденному житті. Ось, наприклад, який безцінний для нас факт наводить дружина Д.І. Менделєєва художниця Анна Іванівна Менделєєва у своїх мемуарах «Із давніх спогадів» («Художня спадщина», «Рєпін», т. ІІ):
«Художники, окрім загальних ділових зібрань, зустрічалися у свої визначені дні: вівторки – у К.В. Лемоха, суботи – у М.О. Ярошенка, середи – у нас, у Рєпіна дні мінялися… Проведення часу на рєпінських вечорах було дуже різноманітне. Іноді Ілля Юхимович влаштовував рисування. А іноді… раптом придумував ставити живу картину. У майстерні було підвищення для натури, у шафах – великий запас костюмів…
На Масляну він влаштував костюмований вечір (скоріш за все це був 1886 рік, оскільки А.І. Менделєєва перед цим пише, що тоді сину Рєпіна, Юрію, який народився в 1877 році, «було років 9», а дещо раніше художник показував своїм гостям картину «Убивство Грозним сина». – В.Г.). Усі повинні були з’явитися у костюмах… Катерина Андріївна Бекетова (старша тітка Олександра Блока) помогла мені пошити …костюм русалки, чи, точніше, морської царівни… Коли я приїхала до Рєпіних, гостей було вже дуже багато і веселощі були в розпалі. Там сидить комічний художник… і малює охочим їхні портрети, звичайно, карикатури. Це – Савицький. Тут ходить монастирський служка, гугняво наспівуючи якісь там куплети, – це Максимов… Польки, циганки, хохлушки… Сам Рєпін був типовим українцем, його дружина – російською селянкою у пов’язці… М.П. Клодт – чухонець, дружина Крамського – чухонка. Тільки Куїнджі і Ярошенко були у своїх звичайних костюмах. Згадую цей вечір як найвеселіший із усіх, на якому будь-коли довелося мені бути. Рєпін вправно танцював гопака навприсядки. Клодт із Крамською – чухонський танець. Надія Яківна Капустіна підмовила мене затанцювати російський. Я не примусила себе довго чекати».
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.