Виразник української національної свідомості Роман Безсмертний 28 днів перебував під «рашистами» в рідному селі, де народився – Мотижин Київської області. «На відстані дострілювання» з Бучі, Макарова, Ірпеня. Свідчить, що серед окупантів «була лише одна людина з європейським типом обличчя. Решта – татари, башкири, мордовці, марійці, буряти… Їхня мова російська пересіяна місцевими діалектами. І ще щоб ви знали, у Мотижині людей, які погано себе поводять, називають касимівці. Це так звана орда, яка жила навколо Рязані. Це ті, хто говорив рязанською мовою. Старші люди передавали ці знання з покоління в покоління».
Зі слів Романа Петровича, «часто від них чув фразу, яку мені сказав один азербайджанець: «Мы понимаем, что вы защищаете себя, но и вы должны…» «Что мы должны?» – питаю. І тут їхній командир видає таку фразу: «Мы дошли до Бородянки, мы спали. А в Бородянке по нам начало стрелять все, и 80% из нашей бригады осталось там».
Градус ненависті в безумній кривавій битві доведений кремлівськими верховодами до такого пекла, якому й чорти біля розжарених казанів на тому світі заздрять. Правляча верхівка московської влади не менше різнорідна, як і збір незваних гостей, що самоправно хазяювали в господі матері, яку не міг залишити наодинці з бідою турботливий син.
Хто ж «касимівці» на голову багатостраждальної української землі? Путін, не зморгнувши оком, «просвіщає» темні маси: «Русские и украинцы – это один народ. Как мордва, где есть мокша и эрьзя». «Добро пожаловать» у дику відсталість сатрапії, тиранії. У ній, як у киплячому казані, переварюватимуть разом з мокшею і ерзя на «русских». Кому таке вариво до смаку? Хто готовий танцювати, як, прости Господи, папуаси, під чортзна-яку чужинську дудку?
В Англії, Франції, Італії у вимушених переселенців з України очі на лоба лізуть, аби тільки вивчати мову країни, яка дає притулок, та збагатитися знаннями європейської мови. Не відають недалекоглядні, що хіба ж як уславлений Цезар повчав правителів: великий шматок не проковтнути, поділяй і владарюй. Сам же закінчив земний шлях так, що не позаздрити. В глухому переході, що вів до сенату, поплічники з найближчого оточення, в тому числі й позашлюбний син, прикінчили диктатора. Перед розправою змовились, що кожний мусить нанести удар своїм кинджалом. Котрийсь із перших уразив у шию. Приречений на жорстоку смерть імператор спромігся на докір сину: «І ти, Брут, з ними?»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як в Україні, так, імовірно, й у РФ не повідомляють, хто ж убивця працівника атомної електростанції в Енергодарі. Кремлівська пропаганда товче, як воду в ступі, своє: зіштовхує на правічній українській землі лобами україномовних і російськомовних, розпалює за рецептом Цезаря протистояння й розбрат, а ще гірше – ненависть. Царат й услід за ним комуністи століттями принижували, дискредитували, забороняли правічну українську мову. Короткозорі й глухі на вухо обивателі купуються, як «премудрі» пічкурі, на черв’яків, що на гачку в риболовів. Як наслідок, об’являються колаборанти, зрадники, відщепенці, виродки, що готові лизати п’яти й чоботи окупантам чортзна-якого виплоду. Мало їм пекла. Їхніх же родичів і співгромадян убивають без розбору. Знищують. Грабують. Гвалтують. Бомблять. Розоряють житла. Множать калік перехожих з відірваними ногами й руками. «Розбойники, людоїди Правду побороли» – картав подібне Т. Шевченко. «Все потопили, все взяли, Мов у Московії татаре, І нам, сліпим, передали, Свої догмати!.. кров, пожари, Всі зла на світі, войни, чвари, Пекельних мук безкраїй ряд…» «Земля плаче у кайданах, як за дітьми мати».
Як же можна опускатися до тваринного рівня? Хоча які там тварини! Ворон ворону ока не виклює. У виставі римського комедіографа Тита Макція Плавта «Осли» ще до нової ери прозвучало: «Homo homeni lupus est». «Людина людині – вовк».
У бджіл трутні – безстрашні захисники роду свого. У кожного виду птахів і чотириногих звірів є охоронці, готові кожної миті жертвувати собою заради виживання собі подібних. У чорнобильській зоні здичавілу домашню худобу захищає найдужчий бугай. Вожак не з такої дрібноти, що аби тільки самому нажертися, а й веде на кращі угіддя всю череду. Можна зрозуміти еллінських мудреців, які вважали, що олімпійські боги дивляться на двоногих істот зі своєї високості як на черву земну.
І лишень у нібито ж вищих створінь де й беруться виродки, що опускаються нижче звірячого рівня. Виказують зловорожим доблесних патріотів свого роду-племені, прирікають не когось же, а себе на виродження, на самознищення. Чи має надію людство позбутися вовків в овечих шкурах? Коли це станеться? Невже технічний прогрес не врятує третю від Сонця життєдайну планету від перенаселення? Вісім мільярдів землян чекають на чудо. Бо Рада Безпеки ООН задумана як найбільш високооплачувана говорильня за рахунок усіх держав. Гучні сесії не здатні ухвалити рятівні рішення, не спроможні зупинити агресію чи тотальне кровопролиття будь-де в світі. Як було одвічно, так і дотепер сподіюється – безкінечні убивства. Безумні, нестямні війни. Для кого ж біблійна заповідь – «Не вбий»? Пустопорожній звук? Облудна забавка для катів, завойовників, самодурів, пустомелів…
«Всякий, хто вище, той нижчого гне, дужий безсилого давить і жме». Нікуди подітися від прозірливості всесвітньо відомого філософа. 7 травня 2022 р. снаряд окупантів поцілив у Національний Літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди на його батьківщині в селі Сковородинівка. Спалахнула пожежа. Будинок зазнав непоправних втрат. 35-річний син директора музею поранений. Перебуває в лікарні. Так злісні вороги найвищих духовних і культурних надбань відзначили трьохсотліття від дня народження видатного мислителя. Зажерливі супостати нестямно топчуть сліди Батия, що зрівняв із землею вікопомну столицю на кручах ревучого Дніпра, «скаженого свата» Петра І, якого Лев Толстой припечатав до стовпа ганьби як «безумствующего зверя», «вражої баби, клятої суки» Катерини ІІ, котра «край веселий занапастила», лютого агента міжнародного капіталу Леніна, винуватця Геноциду-голодомору в Україні Сталіна…
Чи не йдеться про те, що безумним вигубленням громадян в Україні очищається «життєвий простір» для когось іншого? Підрубується під корінь генетичний код нації. Гинуть без розбору – від немовлят до старших – усі, хто перед навалою рашистів почувався в Україні – як у бога за пазухою. Хто наважиться відкрити таїну з таїн – сказати виразно, заради чого смерть косить трударів, працелюбів наліво й направо? Нема тому почину. Та чи буде край? Невже людству на роду написано до кінця світу проклинати найчастіше своїх правителів і поголовно всіх загарбників? Не під силу мудрості таки ж вищих створінь подолати первинні інстинкти, що за підходящих умов так і пруть із підсвідомості?
Як і в 2014 році, так і в 2022, окупанти обстрілюють з території РФ міста й села в прикордонних Сумській, Чернігівській, Харківській областях. Маріуполь відданий на поталу чеченцям, перехрещеним на кади рівців. Хазяйнують, як самі знають. Патрулюють вулиці, порядкують на блокпостах, знущаються, мародерствують, дошкуляють корінним жителям так, як їм заманеться. Само собою напрошується запитання. Яка ж ціна захопленню вознесених до небес позавчорашньою компартійною імперією класиків російської літератури? «Чело-век! Это звучит… гордо!». «Человек рожден для счастья, как птица для полета». А як йому проти крилатих ракет? А проти погроз ядерною дубиною?
Війну Російської Федерації проти України 2014-2022 років навіки проклянуть, осудять майбутні покоління як таку ж сатанинську, що й горезвісна інквізиція та всіляке інше ганебне, відворотне в усесвітній історії. Ніколи не буде прощення тому, хто, за словами Т. Шевченка, «Людською кровію шинкує І рай у найми оддає!»
25.05.2022 р.