Девдера К. Співприсутність: поезії / передм. М. Каменюка. –
Вінниця: ФОП Данилюк В. Г., 2011. – 44 с.: іл.
Перша збірка віршів юної подільської поетки Катерини Девдери
приємно вразила тонким чуттям слова, глибиною вербалізованого осягнення світу –
власне, невимушеним, несилуваним висловленням свого такого ще молодого досвіду.
За декількома винятками, «Співприсутність» – збірка інтимної поезії, чистота
якої «не затьмарена» рисами інших жанрів.
Французький філософ-постструктураліст, літературознавець
Ролан Барт у всесвітньовідомому дослідженні «Фрагменти мови закоханого»
переконливо твердив: «Закоханий суб’єкт не може сам написати свій любовний
роман. Тільки дуже архаїчна форма могла б умістити ту подію, яку він здатен
продекламувати, але не розповісти». Отже, «продекламоване» Катрусею Девдерою,
попри величезний і величний досвід, зафіксований у світовій інтимній ліриці,
таки вражає. Слово її світле і добре, напоєне запахами щедрої подільської
землі, водою весняних дощів, лагідним ранковим сонцем і пронизливим криком
журавлів, що повертаються додому…
Закоханий завжди гостріше і глибше відчуває світ, пізнає його не
розумом, а серцем:
Знаєш, ранок оцей народився з чорних ночей,
коли я не пізнала ще справжню свою природу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І ховала обличчя під сірим сумним дощем,
тамувала вогонь і вдавала із себе воду.
(«Я дарую тобі…»)
Несподівано для себе молода авторка відкриває, що
рівновеликою Слову може бути тільки Любов, яка іноді й не шукає втілення у
звуках, а, насамперед, є Добром, Теплом, Співприсутністю:
«Віршувати слова і шукати рими
Ти не будеш ніколи так, як раніше.
Раптом видимим стане усе незриме.
Ти захочеш любові більше, ніж віршів»
(«Бажання»)
І коли поетка каже: «В моєму горлі завмерли горлиці…», то
читач одразу трепетно відгукується і «домальовує», «дотворює» образ: горлиці –
це слова ніжности і любови, які ось-ось злетять у піднебесся.
Навіть недосвідчений зауважить вплив на молоде слово К.
Девдери поезії Б.-І. Антонича:
«Світ струмує в тобі, мов у дереві кров зелена.
Від землі і до серця натягнуто струни»
(«Бажання»).
В Антонича ж – багатоголосо, немов луною, повторене:
«…і знов молюсь землі зеленій,
зелений сам, немов трава»
(«Клени»).
Однак кожен також помітить, що такий вплив (без якого
ранньої поезії майже й не буває) – благодатний. Могутній дух Антоничевої
поезії підносить образи текстів
«Співприсутності», дає змогу їм залунати по-новому.
Цікава спроба поетки у жанрі балади («Титарівна»). Поезія
вибудувана за всіма класичними канонами: трагічність сюжету поєднана з
фантастичністю ліричної оповіді, насиченої народнопісенною символікою. Гостроти
додає чуттєвість, з якою переказано події:
Опівночі оксамитами топтали пекучі півні,
співали, гойдали темінь, клювали сире зерно.
І витязь ясний приходив у теплий сон титарівни,
І перснями гладив перса, у жилах ставав вином.
(«Титарівна»)
Поезія Катрусі Девдери, попри потужний чуттєвий струмінь,
надзвичайно світла і радісна («і нехай все у нашому житті буде усміхненим», «ти
– повен день радості // хліб молоко // сон вишневого саду»), не зачеплена за
тілесне, хоч воно і превалює у «Співприсутності»:
«Чорні письмена першої жаги,
дикі, мов меди, справжні, мов вода,
встануть, проростуть тишею прозрінь,
між ста сот оман, часу вітровінь!»
(«Що кому до нас?..»)
Отаке стихійне епікурейство молодої поетки, увиразнине
глибокою метафорикою її письма, спонукає пророкувати їй щасливе і тривале життя
в літературі, бо, як твердить у передмові до збірки Михайло Каменюк (сам
неймовірно тонкий лірик), такі, як Катруся Девдера, приходять «раптом і
назавжди»…