В ім’я наукової об’єктивності

 
 
Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ
 
Перебуваючи тепер в Україні, я закупив у відносно новій книгарні на Хрещатику  в українській мові книжку польського вченого, хоча з поважним політичним забарвленням через свою діяльність у Польському Інституті національної пам’яті, Гжегожа Мотики. Сама назва книжки досить тенденційна: “Від Волинськоі різанини до Операції «Вісла» – з суб’єктивною  ціллю мабуть пропонувати, що акція була пов’язана до якоїсь міри з попередньою різаниною. Фактично мало уваги присвячено останній темі, але автор намагається представити історію українсько-польських відносин, які не почалися від Волині, а бодай у ХХ столітті почались від війни між українцями та поляками 1918-19 рр. Правда, перші дві окупації поляками українських земель не згадані.
Проблема головна, що автор і видавці, а у цьому випадку ними є видавництво “Дух і Літера” при поважній інституції Національного університету “Києво- Могилянської Академії”, що здійснено за фінансової підтримки  Посольства Республіки Польща в Україні, намагаються дати враження об’єктивности, цитуючи та відкидаючи інколи більш екстремальні висновки других авторів.  Одначе цієї об’єктивности фактично  бракує через промовчання фактів, котрі не вигідні.
Можна навести чимало випадків де автор просто промовчує або легковажить дуже важливими фактами, які, я можу тільки припускати, йому відомі. Ось декілька з них, які мають  значне відношення до згаданих подій.
Антипольській події на Волині чи просто напрямні для цієї стратегії не мають підтвердження будь-яким документом від постанов ІІІ Конференції ОУН у лютому 1943р. чи головною командою Української Повстанської Армії, що вказували б, що ОУН чи УПА мали намір викорінити польське населення на Волині. До речі, Мотика присвячує трішки уваги  ІІІ Конференції, але сам ніде не знаходить жодного документу чи постанови про винищення поляків Волині або деінде. У наступному розділі сам Мотика вказує під заголовком самого розділу, що антипольська акція на Волині почалася в березні 1943 року, тобто постанови Конференції тут важливі.
Натомість існує сьогодні розсекречений недвозначний таємний документ з квітня 1947 року режиму Польської Людової про “остаточне розв’язання української проблеми у Польщі”. Це останнє — пряма цитата з польського документу. Рідко коли знаходиться такий доказовий документ про намір чинити геноцид.
Мотика також применшує і легковажить участь поляків у німецькій поліції, що проходило в лютому-березні 1943р., при тому вказуючи незрозуміло і суперечливо у своїй власній хронології, що польська поліція з’явилася щойно після початку антипольської акції, яка фактично починалась у той час.
Щодо злочинів поляків проти українців на Волині та пізніше на території сьогоднішньої Польщі Мотика просто зневажає їхнім значенням. Наприклад, наводячи тяжкий злочин Польської Армії Крайової в українському селі Павлокома у березні 1945 року, Мотика вказує на те, що у січні 1945 були викрадені і вбиті дев’ять поляків з того села. Польське підпілля зажадало звільнення викрадених або принаймні видачі тіл. Ця вимога не була виконана  і 5 березня 1945 року  польський партизанський загін увірвався до селі та чоловіків розстріляли на цвинтарі, частину дітей і жінок прогнали, а частину замордували. Мотика пише, що тут ймовірно згинуло  понад триста осіб. На могилі у Павлокомі є імена і прізвища загиблих з датами народження, що вказує на значну кількість  літніх, жінок і дітей. Запрошую пана Мотику на греко-католицький цвинтар у Павлокомі, сьогодні це майже чисто польське село. На могилі пам’ятника стоять імена Катерин, Марій, Розалій, Юль, чимало народжених ще у ХІХ столітті і таких, які родились у 1930-х роках.
Після певного аналізу Мотика називає волинські події “геноцидом” поляків з рук ОУН-УПА, а акцію Вісла у найгіршому випадку  “етноцидом” з рук Сталіна при допомозі місцевих комуністів.
У міжнародних актах, як і інституціях, такого терміну як “етноцид” немає, натомість є “геноцид” у Конвенції Організацій Об’єднаних Націй з 1948 р. про що Мотика і пише. Акція “Вісла” була  задумом не Сталіна, а польського уряду (хоча комуністичного то фактично продовженням політики асиміляції та пацифікації українського населення у Галичині ще за ІІ Республіки) з участю навіть польського населення, хіба що південні границі Польщі були закриті радянськими та чехословацькими військами і прикордонниками з доручення Сталіна. До речі, акція не завершилась аж у 1949 році, коли формально конфісковано українську власність. Є аргумент для того, щоби включити з тієї причини акцію у рамці Конвенції. Це не було б вигідним ні Республіці Польща, ні Мотиці.
Україномовне видання книжки речника польського уряду для кращої достовірності повинно було включити аналітичну передмову або заключення, яке пояснило б не тільки, що автор — це науковець суб’єктивний, який є на польській державній службі з певним завданням, а що на ці теми є також чимало наукового матеріалу по українській стороні з дещо відмінним насвітленням. Післямова Ігора Ілюшина далеко не вистарчає.
Правда, Мотика як спробою доказу своєї об’єктивности  у своїх писаннях часто користується осудженням Акції “Вісла” польським Сенатом з 1990 р.,  який просто обвинувачив комуністичний режим, а не поляків за встановлення колективної відповідальности,  а не за геноцид. Цей зворот до резолюцію Сенату є на власну користь, а не задля щирости.
Мабуть, є добре, що українська наука і інституції є шукачами правди, розглядаючи  та аналізуючи різні сторони історіографії. Другі народи, наприклад, поляки, євреї тощо цього фактично роблять значно менше, але вони не повинні служити для нас прикладом. Одначе наша держава і її посольства для прикладу повинні поширювати також нашу правду.
У цьому випадку мабуть  слід зрозуміти, що в історіографії рідко знаходиться одна безспірна правда.
Мотика закінчує свою книжку словами, “…поляки мають право – навіть моральний обов’язок – вшанувати  пам’ять жертв волинської та галицької різанини”. Правильно. І ще він пише: “Однак, не треба забувати про всі ті лиха, які стали уділом поляків.” А я б додав: і не треба їх применшувати.

30 липня 2017 р.

№16 (204) 11 серпня 2017