Наче струмом вразила
приголомшлива звістка: помер Юрій Завгородній! Я ніколи не чув, що він має
проблеми зі здоров’ям. Завжди усміхнений, бадьорий і життєрадісний Юрко в
будь-який час був готовий до далеких мандрів, нових знайомств і вражень. Його
знали в багатьох країнах, куди нерідко запрошували на свята поезії,
артфестивалі, творчі наради тощо. Володіючи кількома європейськими мовами, він
швидко знаходив контакти із зарубіжними колегами, зав’язував з ними дружбу, яка
неодмінно зміцнювалася взаємними перекладами. Безперечно, особливою любов’ю
Юрія була Латвія – його материзна, де він прожив і пропрацював чимало літ. Тоді
його вірші не друкували, як і інших його побратимів, котрі мали не зовсім
радянські погляди на життя. Тільки під кінець «перестройки» Юрій Завгородній
повернувся в Україну і став активним учасником сучасного літературного процесу. Його поезії з’явилися в пресі.
Почали виходити окремі книжки. Юрко був не тільки поетом, а й прозаїком,
публіцистом, перекладачем. Людина, яка виросла в Росії і в Прибалтиці і не
вивчала у школі українську мову, стала
помітним українським поетом, майстром рідного слова. Ми були знайомі з початку
дев’яностих років, приятелювали, обмінювалися новими своїми виданнями, але
найбільше нас зблизила саме Латвія, де волею долі я опинився послом України.
Юрко часто навідувався до Риги, міста своєї молодості, де тепер проживає його
дочка з родиною. Щоразу він привозив цілу валізу нових українських видань для
Ризької української середньої школи й
українського культурного центру. Чудовий знавець латиської мови, він створив
солідну антологію «З латвійського берега», до якої ввійшли твори понад 70
відомих латиських поетів у його перекладах. Презентація цього двомовного
видання, здійсненого львівським видавництвом «Кальварія», за підтримки
посольства відбулася в Латвійській академічний бібліотеці. Я був свідком
виняткового прийому, який влаштували йому латиські колеги по перу, вдячні
читачі і шанувальники двох братніх культур. Щойно в Ризі вийшла його нова
збірка віршів, про яку він встиг мені розповісти по телефону. Юрко був і
залишиться для мене шляхетним, інтелігентним і зразковим українцем, який без
зайвого галасу, модного тепер піару і шоу творив справжню літературу, жив і
працював для рідного народу. Його несподіваний відхід у кращий світ – це
велика, непоправна втрата не лише для його рідних і друзів, а й для всієї
української культури. Важко, неймовірно важко і боляче мені писати про свого
друга у минулому часі, однак все, що залишається в минулому, залишається
назавжди. В цьому наша надія і наша втіха.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал