«Універсальний журнал» — ілюстрований
місячник, виходив з листопада 1928 р до серпня 1929 р у Харкові; головний
редактор Юрій Смолич.
Крім белетристики й публіцистики, «УЖ»
багато уваги присвячував питанням мистецтва й театру, а також оглядам
культурного життя в світі.
В «УЖ» співпрацювали письменники Остап
Вишня, Олекса Влизько, Володимир Ґжицький, Олесь Досвітній, Майк Йогансен,
Михайль Семенко, Олекса Слісаренко, Юрій Яновський та інші.; митці Василь
Кричевський, Іван Падалка, Анатоль Петрицький. Розрахований на широкого читача,
«УЖ» являв собою зразок кваліфікованої української журналістики.
Літературні
журнали України 1920-х років заслуговують на те, щоб їх перевидавати, щоб
сучасний читач зміг увійти в ріку того часу і відчути її плин. Адже видання
просто чудові! Як ось «Універсальний журнал», що виходив у Харкові тиражем 5000
примірників і ціною 50 копійок. Придбавши таке гарно ілюстроване видання, ви
обов’язково затримаєтеся під шатами беріз, тополь чи лип, в затишші Універсаду
Харкова, Шевченківського бульвару Києва чи Дніпропетровська, гортаючи принадні
сторінки у звабливих палітурках. А то де можна прочитати про перші бульвари (французи
запозичили Boulevard від Bollwerk, як німці називали бурти), які виникли на
гребнях оборонних земляних буртів, що опоясували міста від нападників (в
Україні – Змієві вали)? Але, спершу М.
Йогансен і М. Семенко.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В березні міліціонер свистав,
У воді шумів трамвай, і плавав
У калюжах вечір і не знав,
Як уранці народяться трави.
Стала хмара у вікні – агов!
Агов, хмаро, підожди хвилину!
Всяка хмара в березні – любов,
І від мене і до неї лине.
Всяка вулиця веде до тих дверей,
Де я не посмію подзвонити.
За водою вечір плив до неї
І за неї хвилювався вітер.
Я ж стояв в калюжі, мов в огні,
Танцювали тротуари п’яні,
Зі старих англійських книг
Повиходили на вулицю романи.
І сідлали коні, і вели
За Гурон, за Мічіган, за Ері,
Соколиним оком вечір плив
У простори пам’яті і прерій.
Гей, як кречет міліціонер свистав,
У траві гремів трамвай, і марив
В березні поет і забував,
Що в калюжах загасали хмари.
Що я так і не посмію увійти
І сказати ясно: Івнінг, Інно!
Чи не хочете – чи хочеш ти –
Чи не підеш ти зі мною в кіно?
Це Майк Йогансен
з його неповторним відчуттям світу внутрішнього і світу зовнішнього.
Майку Йогансену,
ніби на тій же радіохвилі (а може на відлунні душі – автор огляду), на
зворотному початку журналу (бо як же інакше синхронізувати своє з отим
Йогансеновим «У траві гремів трамвай і марив» на трав’янистій вулиці Харкова)
відгукується Михайло Семенко віршем про «Підземку» для «наших радянських
хуторян».
Subway, Metro, Untergrund, підземка –
які чудесні потвори – плюс ще 1000-тонний
кран!
Це ж не урбанізм тільки, а якась
індустріалізована істерика
для наших радянських хуторян!
– От би підземку в Харкові!
– От би Subway у Києві!
– От би в Москві Untergrund чи хоч там
Metro!
Чи чув коли, чи знав коли,
щоб вулиці пощерблені
у нас асфальт покрив би –
ого було б добро!
Не одставав і я
в своїй уяві зляканій,
молився індустрії я,
і зараз ще молюсь.
Але зітер тепер з лиця
я
рівчаки заплакані:
як у Берліні –
в нас у Харкові таксі і
омнібус.
У Кельні, і у Дрездені,
і в Гамбурзі, і в Ляйпцігу –
ви уявіть собі: ні Subway,
ні Metro!
Але до Унтергрунду – всього лиш кілька
станцій,
все одно, що із Бахмача –
у Хорол.
І буде до метра паризького – дороги ніч
од Кибенець,
І буде день і ніч
курити Ромодан, –
– і буде наш Берлін,
– і буде НАШ Н’ю-Йорк,
підземками прогризені –
і загуде підземками
комуна – Дніпрельстан.
Шанувальники
українського художнього слова знайдуть у журналі публікації творів таких
українських письменників, як Олесь Досвітній («Розпач»), Юрій Смолич
(«Господарство доктора Гальванеску»), Юрій Шовкопляс («Стриб з поїзда» із серії
«Проникливість лікаря Піддубного»), Олександр Копиленко («Німецька кінокухня»),
або Кость Котко («Новела з невдалим закінченням»).
«Універсальний
журнал» за березень 1929 року цікавий іншими публікаціями. Зокрема, це
фотонариси «Життя в об’єктиві» (про сплав лісу притоками Дніпра, про
виноградарство на Херсонщині, вирощування цукрових буряків), «Електрифікація»
(про електростанції в Україні, зокрема й фото про будівництво Дніпрельстану),
«Чай-Бечо» (про Сванетію), або «Божевільна держава» (про тогочасну моду у
західних країнах і загалом), «І таке інше, і таке подібне» (всяка всячина),
фотонарис «Харків, Харків, де твої бульвари?», інтерв’ю «Моя книга» (короткі
монологи письменників – Ю. Шпол, І. Сенченко, О. Копиленко, В. Вражливий, Ю.
Смолич), а ще коротка фото-розповідь про українську артистку Любов Гакебуш.
Йшов третій
місяць року, у якому розпочались репресії проти діячів української культури.
Оксентій
ОНОПЕНКО
м.Москва, Росія