На початку недавнього з’їзду, стоячи у хвилині мовчання, яка
розтяглася на добрих десять, всі ми з жахом усвідомлювали, що такої довгої
скорботи ще не було… Дзвін задзвонив по нас… По Україні. Тут уже ні до
боязні за свою перелатану шкіру, ні до жалю за старим кожухом.
Особисто у мене просто зривало дах! Іще одне ім’я, іще один
(страшніший кулі) космічний протяг, од якого немає ради: Загребельний, Погрібний, Римарук… А де ж
були ми і ті, хто потім так лив фальшиві сльози? Де? Чи знаємо ми, як сьогодні
живе той же Павло Гірник? (Його ім’я в час висунення на Шевченківську премію
асоціювалося із Гірником, який спалив себе на Тарасовій могилі…) Як живе
периферія взагалі? Спохопимось, щоб поплакати… І найдужче плакатимуть
професійні плакальщики, які і з цього умудряться здобути зиск. Каторга стояти
поруч із ними.
І читає цей предовгий список Володимир Яворівський, у якого
за 12 років мого головування в обласній Спілці не знайшлося часу (навіть коли
бував у Запоріжжі) хоч на хвилинку заїхати чи бодай зателефонувати! Не
зна-йшло-ся! Хіба він не знає, що у
запоріжан немає і ніколи не було свого приміщення? А міг же посприяти! Не
завжди ж він був у опалі! Був же час, коли і губернатор, і голова Запорізької
обласної Ради були із його коаліції! І з усіма він не раз трапезував! Пальцем
не ворухнув!
Гадаю, не ворушив він нічим і, щоб письменники отримали
гідну пенсію чи будь-який соціальний захист. Десять років не ворушив! Іще мало?
Ми його обирали, розраховуючи і на його депутатство, мовляв, допоможе. А вийшло
навпаки. Ситий голодному не брат! Отримав парасольку Спілки і заспокоївся. А
тепер, як колись Кучма, просить іще й третій термін. Давайте оберемо, уважимо
чоловіка! Для чого? Щоб іще на 49 років доздав спілчанське майно? І залишив
нас, як він цинічно каже, без боргів! А, може, він боїться, що без Спілки стане
непотрібним у БЮТі?
Особисто я вважаю, що Яворівського не тільки не можна
обирати головою НСПУ, а йому взагалі не місце в Спілці. Якби ми звільнили його
від цієї непосильної ноші, то, можливо, в його душі ще б відбулася зворотня
„Ланцюгова реакція”. Адже на початку він був прекрасним новелістом. А потім сам
себе звільнив із лав письменників, розмінявши душу… Ну чим він кращий від
теперішньої влади, якщо без суду і слідства вигнав із Спілки Олександра
Михайлюту, Галину Тарасюк, Марію Якубовську, одноосібно прийняв до НСПУ біля
трьох десятків кримчан? Такого не було і за радянської влади! Хіба не
Наполеон-чик? Чик-чирік! А хто ж ми?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З Якубовською так взагалі все один до одного – як із
Тимошенко. Навіть у комуністичні часи ніхто не наважувався виганяти з партії
без рішення первинної організації. Не згвалтувавши колектив, не виносили
рішення. Якубовську ж спочатку вигнали в Києві, а потім поїхали за рішенням до
Львівської організації. Ганьба! І Яворівському, і тим, хто спочатку обрав Марію
головою, а потім дозволив розправитись із нею чужими руками. І мотив, що вона
сяка-така, не приймається! Це схоже на пошук американцями ядерної зброї в
Іраку! Хто ж нас поважатиме, якщо ми самі себе аж так зневажаємо?
Вважаю, що новий Голова НСПУ має ініціювати негайне
поновлення в Спілці всіх, окрім тих, які вигнані за антидержавну діяльність. І
надалі взагалі ніяких вигнань за
аморалку чи наклепи! Для цього існують суди! Бо з нашими підходами в
нашій Спілці не було б місця ні Шевченку, ні Гоголю, ні Булгакову!
А ще вважаю, що ми повинні публічно просити Ліну Костенко
(не такий уже в неї складний характер, щоб її відвертість і прямота не
поміщалася у рамки демократії) поновити своє перебування в НСПУ. Хоч усі ми
генії, не біймося поклонитись великій поетесі! Адже її уже увічнив український
народ, взявши в душу! Чому б не проголосувати звернення до неї просто на
письменницькому з’їзді?! Це було б великодушно і повчально! Як же ми живемо без
прапорів! Підміняємо їх онучами! Тому і живемо так!
Багато накипіло в мене. Одне спиняє: закон Мерфі, який
говорить приблизно таке: «Якщо вам дуже погано, так погано, що вже не може бути
гірше, то знайте, буде ще гірше! Прийде ще гірший!» Може, спробую розкласти все
по поличках у «Літературній Україні». Якщо дадуть слово.
Але більше хочеться не викривати когось, а говорити про
майбутнє. Про те, як нам і Україні вижити! Не заздрю новому голові. Мабуть,
розуміє все це Віктор Баранов. Бо не дуже сумував, що його з першого разу не
обрали. А ось ми сумуємо. Начувайся, Вікторе! І мужайся!
Адже тобі світить перетворити своє життя на пекло.
Радикально поміняти стиль роботи, щороку (сам чи хоч по черзі із заступником)
бувати у всіх обласних осередках. І не для галочки, а всім серцем.
Зобов’язати «Літературну Україну»
постійно давати слово периферії, а не забивати її шпальти статтями обраних! До
приймальної комісії ввести представників від областей! Допомогти областям (хто
не має) придбати своє власне (хоч однокімнатне) приміщення, де б звила
гніздечко і бездомна українська книга…
Інакше, Вікторе, не берись! Я б не взявся!
Розумію, мої пропозиції
де в чому на рівні сектанства. А що робити, якщо Україну вибивають з-під наших
ніг!
Р.S. Згоди каструвати цю куцу замітку не даю. Набридло
пригинатись під замовні шлагбауми! Краще не друкуйте нічого.
м.Запоріжжя