Хай читач не настроюється на
пишномовний стиль нашого ювілейного нарису. Такий тільки заголовок. Адже
сьогоднішні кримські реалії аж ніяк не спонукають до бравурності та
багатослів’я.
У
нас буде проста розмова про життєвий шлях цікавої людини – Миколи
Владзімірського – мого близького земляка, уродженця Мар’їнки, районного
містечка, яке від задимленого Донецька відділяє тільки вузька річечка Осикова,
де минули дитячі і юнацькі роки майбутнього відомого журналіста-публіциста і
громадського діяча.
А
спершу в нього було навчання в Донецькому інституті торгівлі, потім тривала
робота за обраним фахом у Криму, зокрема, у Севастополі, де він заякорився в
середині 70-х років, здавалося, назавжди, але теперішня політична буря вириває
із морського дна його міцний якір.
Перші
роки незалежності України круто змінили долю українця. Ставши членом місцевої
«Просвіти», Микола Владзімірський активно включився у громадське і культурне
життя українців, які мешкають у Севастополі, з 1995 по 2000 роки забезпечував
комп’ютерну підтримку випуску газети «Дзвін Севастополя». По закінченні курсів
журналістики при ВВС став активно друкуватися в газетах «Кримська світлиця»,
«Українське Слово», «Слово Просвіти», «Флот України», «Народна газета» та
інших.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Його
своєчасне гостре і правдиве слово було тривожним, а часом і святковим, дзвоном,
який піднімав дух не тільки українців Криму, а й тих, що жили далеко за його
межами. Микола Іванович одночасно боровся за справедливість і проти неправди та
описував події українського життя в місті, писав про кращих представників
громади.
Журналістська
робота М. Владзімірського була невіддільна від його активної діяльності як
координатора громадського комітету «Український Севастополь». У 2000 році за
підтримки меценатки із Торонто Марії Фішер-Слиж він створює інтернет-портал
«Українське життя в Севастополі» (http://ukrlife.org/), який щоденно
відвідували і відвідують тисячі користувачів. Одночасно Микола Владзімірський
став адміністратором сайтів газет «Кримська світлиця», «Незборима нація», «Флот
України», «Наша Віра», кількох військово-історичних журналів та музею Лесі
Українки в Ялті – всього більше 25 сайтів. Завдяки цій майже п’ятнадцятирічній
діяльності в українській мережі
Інтернету він дав багатьом користувачам цілий масив корисної інформації.
Наприклад,
ще з юності збираючи і записуючи перлини народної мудрості та влучні
висловлювання українських письменників і видатних діячів, Микола Іванович став
автором і засновником потужного інтернет-ресурсу «Афоризми», де розміщено понад
50 тисяч українських афоризмів, народних порівнянь, примовок, прислів’їв,
приказок, тощо.
Найбільш
вдалим серед багатьох його електронних проектів є «Весела Абетка» – перший і
найбільший українськомовний сайт для дітей. Педагог, мовознавець, юний читач з
батьками знайдуть тут більше сотні українських віршованих абеток, велику
кількість народних і авторських казок, частину з яких можна прослухати на
домашньому комп’ютері. У Мережу подано також безліч загадок, скоромовок,
лічилок, дитячих народних ігор, цікавинок про Україну і світ. Тож не дивно, що
багато вдячних відгуків від юних читачів, їхніх батьків і шкільних вчителів
надійшло і надходить на електронну адресу творця таких необхідних електронних
сайтів.
Ось
кілька відгуків із гостьової книги сайту «Весела Абетка», який упорядковує наш
ювіляр:
«Вікторія
з Києва: «Дякую Вам за чудовий сайт. Цікаво не тільки дитині, а й усій сім’ї.
Із задоволенням читаємо, вчимо та розгадуємо. Ще не вмерла Україна… доки
існують такі сайти»,
або:
«Оля,
Мюнхен, Німеччина: «Дуже дякуємо Вам за таку чудову сторінку. Завтра вивісимо
Вашу адресу в українській суботній школі. Чекайте на нових відвідувачів.
Успіхів Вам в усіх подальших починаннях, стійкості та оптимізму. З повагою
вчителі, учні, батьківський комітет»,
або
ще:
«Галина
Волчкова, США, Everett: «Мабуть, ніхто не тішився вашим сайтом так, як я! Цього
тижня я починаю викладати українську мову в містечку Еверет (штат Вашингтон), і
все, що я знайшла тут, — наче цілюще джерело в пустелі! Щира подяка вам і
найкращі побажання».
Ці відгуки свідчать про могутній об’єднувальний
фактор Інтернет-ресурсу Миколи Владзімірського для українців у світі.
А
чого тільки варта інтернетівська бібліотека, створена Миколою Владзімірським!
Сотні українських книг художньої прози, публіцистики, поезії як давніх, так і
сучасних авторів він зробив доступними для широкої аудиторії в Україні та за її
кордонами, оцифровуючи їх чи співпрацюючи із письменниками та видавництвами.
Така
робота нашого ювіляра справді безцінна. Важливим і справедливим було б і
пошанувати багаторічну непохитну віру справжнього патріота-ентузіаста. Хочеться
сподіватися, що цей культурно-політичний і літературний масив українознавства,
ним зібраний і любовно викладений в Інтернеті, збережеться як для сьогоднішніх
зацікавлених читачів, так і для майбутніх. Наші державні та громадські
організації мали б посприяти морально і матеріально Миколі Владзімірському у
збереженні та примноженні створеного ним такого потужного
культурно-літературного Інтернет-ресурсу. Самому ж автору, навіть враховуючи
його ентузіазм, не просто втримати цей здобуток у теперішніх несприятливих (ні,
трагічних!) умовах кримської дійсності, де нині відбулась гуманітарна
катастрофа. «Гей, хто в лузі, озовіться!».
А
насамкінець, як годиться, побажаймо Миколі Івановичу доброго здоров’я, нових
славних літ, творчого натхнення, вдячних відвідувачів та шанувальників, щоб
його міцний творчий якір у севастопольській бухті додавав сил українській
громаді триматися на плаву в такий тривожно-буремний час!
15.04. 2014 р.