Українське слово в англомовному світі

132

достойно репрезентувала англійка за національністю Віра Річ

 

Наприкінці минулого року  не стало Віри Річ – повноважного  посла українського художнього слова в
англомовному світі.

Віра  (насправді 
Faith Eli­zabeth Joan ) Річ народилася і виховувалася в англійській
родині. Хист до віршування прокинувся в неї рано: з десятирічного віку писала
вірші, а з п’ятнадцятирічного – публікувала їх. Україніану Віри Річ
започатковано понад півстоліття тому. 24 квітня 1956 р. вона – студентка
Оксфордського університету (коледж Св. Гільди, спеціальність – давньоанглійська
та давньоісландська мови) святкувала своє 20-річчя. У цей день  дівчина була приголомшена дивною пропозицією:
перекладати англійською мовою українську поезію. Висловив її аспірант-українець
Володимир Микула, якого зустрічала часто в студентському клубі «Звільніть
Європу!». В. Микула працював тоді над новаторською для англомовного світу темою
– про радянську політику з національного питання в Україні. Згодом
протягом  чотирьох років (1971-1974)  у 
лондонському квартальнику «The Ukrainian Review» («Український огляд»)
він публікуватиме своє дослідження на цю тему, детально розглядаючи діяльність М.
Скрипника,

М. Хвильового, В. Задонського
та ін.    Віра ж про Україну  тоді ще майже нічого не знала. Поталанило В.
Микулі переконати  молоденьку англійку (у
молодості все видається легким, молодь – беручка), що зможе швидко вивчити
українську мову та познайомитися з українською історією та культурою.  Так розпочалася її перекладацька діяльність.
Переклала навіть своє ім’я – і увійшла в літературу як  Віра Річ.  

 

Тонка художня особистість, вона зуміла відчути велич художнього слова
України і збагнула, яку виняткову відповідальність бере на себе, намагаючись
представити англомовному світові духовне єство українського народу. В. Річ
віддалася перекладацькій творчості вповні. З часом охопило її незбориме бажання
перекладати твори, зокрема Т. Шевченка, І. Франка та Лесі Українки, бо
усвідомила, що ці поети належать не тільки Україні, а й всьому людству, хоча
кожне їхнє слово – про Україну. Розкошуючи українським словом, намагалася
проникнути в художній світ  невизнаної
світом нації і відтворити бодай частково цей світ засобами рідної англійської
мови для читача зовсім іншої історії, зовсім іншого побуту, зовсім іншої
ментальності. В Інституті славістики Лондонського університету (Віра
продовжувала там навчання) – цьому науковому осередкові україністики – мала
повний доступ до українознавчої літератури. Чимало допоміг перекладачці Віктор
Свобода  (справжнє ім’я та прізвище –
Віталій  Тканов) родом із Степової
України, який працював в Інституті славістики викладачем передусім російської
мови, але чиї наукові інтереси були 
українознавчими. Поліпшенню якості перекладів неабияк сприяв П. Зайцев,
котрий уважно вчитувався в чорнові варіанти та робив свої конструктивні
зауваження.

Першим твором, що його переклала Віра, був «Пролог» до Франкової поеми
«Мойсей», другим – сонет М. Зерова «У травні». Обидва переклади опубліковано в
першому випускові  «The Ukrainian Review»
(«Український огляд») 1957 р.

На початку 60-х років у Великобританії, як і в усьому світі (передусім там,
куди химерна доля закинула українців), готувалися до Шевченкових ювілеїв 1961
та 1964 рр. Утворений 1960 p. Шевченківський ювілейний комітет Великобританії
накреслив грандіозне завдання (зокрема враховуючи малочисельність українського
населення у Великобританії, малу кількість українознавців там) – опублікувати
всі твори Т. Шевченка англійською мовою в нових перекладах. Том перший (у
кількох книгах) мав би охопити всю віршовану спадщину поета, том другий –
прозу, том третій – драматичні твори, щоденник, листування. Незабаром переклади
Шевченкових творів, що вийшли з-під пера В. Річ, з’явилися в британській
періодиці. Першим опубліковано переклад поеми «Кавказ» – у весняному випуску
«The Ukrainian Review» за 1959 p. Поряд подано розвідку В. Річ про цей вічний
твір. Протягом  1959-1969 pp. В. Річ
опублікувала переклади 51 твору Т. Шевченка (у тому числі – дев’яти поем) та
уривка з поеми «Княжна». Шістнадцять творів – «Причинна», «Неофіти», «Холодний
яр», «Чигрине, Чигрине…», «Маленькій Мар’яні» та ін. – перекладено вперше.
Більшість перекладів (38) уміщено в збірці «Song out of Darkness» («Пісня з
темряви»), опублікованій у Лондоні 1961 p. Чимало перекладів  з’явилося в періодиці Великобританії, зокрема
в «The Ukrainian Review», де опубліковано цикл «В казематі» (1965), поезії
«Сон» («На панщині….», 1964), «На вічну пам’ять Котляревському» (1969, 1998),
«До Основ’яненка» (1993), «Лічу в неволі дні і ночі…» (перша редакція),
«Подражаніє 11 псалму», «Я не нездужаю, нівроку…» (1994). На пам’ятнику Т.
Шевченку в Вашингтоні (відкрито 27 червня 1964 р.) викарбувано в перекладі В.
Річ уривок з поеми «Кавказ».

2007 р. київське видавництво «Мистецтво» опублікувало вибрані поезії Т.
Шевченка в оригіналі та в перекладах В. Річ. У книжці вміщено репродукції
найкращих зразків живопису та графіки, що вдало розкривають різнобічність
таланту Т. Шевченка – поета і художника, його універсалізм. У книжці – 92
віршові твори Т. Шевченка, з них 39 нових перекладів, зокрема балад «Русалка» і
«Тополя», віршів «Нащо мені чорні брови…», «Коло гаю в чистім полю…»,
«Доля», «Муза» та ін. Вірш «Думка» (Тяжко-важко в світі жити…») загалом
англійською мовою перекладено вперше. У раніше зроблені переклади В. Річ внесла
чимало удосконалень, зокрема в твори: «Думка» («Тече вода в синє море…»),
«Тарасова ніч», «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине…». Вона також переклала
передмову І. М. Дзюби до цього видання.

Багато працювала В. Річ над перекладами творів І. Франка. 1973 p. заходами
Наукового товариства імені Шевченка опубліковано в Нью-Йорку поему «Мойсей» у
її перекладі разом з деякими перекладами Франкових творів, що їх здійснив П.
Канді. У квартальнику «The Ukrainian Review» опубліковано ще деякі Франкові
твори в перекладі В. Річ, а саме: «Жіноче серце, чи ти лід студений…» (1961,
ч. 3), «Ідилія» (1966, ч. 3), «Великдень! Боже мій великий» (18-ий розділ з
поеми «Панські жарти» – 1966, ч. 3), «Тюремні сонети» (І-IX, 1967, ч. 2),
«Вічний революціонер» (1968, ч. 1), вірш «Не пора, не пора…» (цикл «Україна»
– 1992, ч. 4), «Каменярі» (1992, ч. 4), частину циклу «Веснянки» (1993, ч. 2),
Найновіша опублікована Франкіана В. Річ – це легенда «Смерть Каїна» («The Ukrainian
Review», 1998, No 2) та твір «Великі роковини» («The Ukrainian Review», 1998,
No 4). На жаль, у рукописах  уже давно
лежать цикл «Поет», значна частина циклу «Excelsior!» поема «Іван Вишенський».

B. Річ переклала також декілька більших за обсягом творів Лесі Українки:
драматичні поеми «Кассандра», «Оргія», драму «Камінний господар», поему «Роберт
Брюс, король шотландський», а також ліричні перлини: цикл «Сім струн», «Contra
spem spero!», «I ти колись боролась, мов Ізраїль…», «Епілог». Переклади вийшли
окремою збіркою під заголовком «Selected works» («Вибрані твори») 1968 p. у
Торонто з вичерпним Лесезнавчим нарисом професора Оттавського університету К.
Біди. Найновіша Лесіана В. Річ – це драматичні поеми «Бояриня», «Вавилонський
полон» та драма-феєрія «Лісова пісня». Усі три переклади опублікував «The
Ukrainian Review» у роках 1992-1994.

Загалом, В. Річ перекладала поезії 50 українських авторів. У її
перекладацькому доробку – твори українських поетів XVII-XVIII ст. (серед них
Мазепин вірш «Ой горе тій чайці, чайці небозі…»), вірші М. Шашкевича, новітня
українська поезія – твори Є. Плужника, П. Филиповича, Л. Костенко, Є. Гуцала,
М. Ореста, А. Содомори та ін.

Писала В. Річ і власні вірші. В 1962-69 pp. видавала присвячений поезії
журнал «Manifold» («Розмаїття»), поновила це видання 1998 р. Вона – автор
поетичних збірок «Ескізи» (1960), «Передвісники й образи» (1963), «Спадщина
мрій» (1964). В останній з названих збірок уміщено вірш «Elizabeth, the Wise
King’s daughter» про доньку Ярослава Мудрого. Під впливом серпневих подій 1991
p., щаслива щастям українського та білоруського народів, В. Річ написала вірш
«Prologue» («Be swift, my friends, be swift») [«Пролог» («Не баріться, друзі
мої»)]. Помаранчева революція надихнула її на створення мультимедійного дійства
«Україна: від Мазепи до Майдану» – стислої історії багатовікової боротьби
українського народу за волю, як її представлено в українській поезії.

Як же донесла В. Річ українське художнє слово до своїх земляків? Аналіз
перекладів та зіставлення їх з оригіналами показує, що вона добре
почувалася  в ролі
перекладачки-інтелектуаліста з її, так би мовити, фаховим двомовним та
двокультурним статусом. Вона ніколи не дозволяла собі будь-якої поспішності чи
недбалості, поверхневого ковзання по матеріалі. У її перекладах майже немає
випадків креолізації (надмірного впливу культури-рецептора) чи, навпаки,
екзотизму (засилля культури оригіналу). Її перекладам властива дисципліна
вірша, відточеність слова, висока поетична культура, ерудиція, досконала
техніка віршування.

Дуже позитивним у перекладах В. Річ є послідовно реалізований принцип
фонетичної транскрипції як єдино доречний при передачі звучання українських
географічних назв, імен та прізвищ англійськими графемами (у межах
звуково-графемних можливостей англійської мови).

В. Річ завжди мала переконання, що найсвятіший обов’язок перекладача –
передавати засобами цільової мови не тільки зміст оригіналу, а і його поетичні
своєрідності – риму, ритм, алітерацію та ін. Усупереч панівним тенденціям, вона
намагалася  відтворювати в перекладах
просодичні властивості оригінальних текстів, що оцінюється дуже позитивно. Адже
не може того бути, щоб англомовний читач зовсім не сприймав римованої і
ритмічної поезії і відчував лише вільний вірш, який часто позбавляє поезії
поетичності.

У доробку В. Річ – вартісні літературознавчі статті з україніки. Крім уже
згадуваних статей, вона – автор розвідок про І. Франка та англійських поетів,
про Т. Шевченка та В. Шекспіра, про «Бояриню» Лесі Українки, про одруження
доньки Ярослава Мудрого – Єлизавети з норвезьким королем Гарольдом та про
висвітлення цієї події в скандинавських джерелах. Ці статті цікаві тим, що
їхній автор – глибокий знавець рідної англійської літератури і, отже, розглядає
явища нашої літератури у контексті англійської культури. Розглядає всебічно,
широко використовуючи праці дослідників з України.

В. Річ перекладала також польську поезію, зокрема твори Ц. Норвіда,
давньоанглійський та давньоскандинавський епоси. За дорученням ЮНЕСКО вона
упорядкувала новітню антологію білоруської поезії від 1828 pоку, переклала її
англійською мовою, написала до неї передмову й коментарі. Антологія під
заголовком «Like water, like fire» («Наче вода, наче вогонь») вийшла друком у
Лондоні 1971 p. 1984 p. В. Річ опублікувала дуже цікаву монографію «Образ єврея
у білоруській літературі». Вона переклала також поезію М. Богдановича, Змітрока
Бядулі та Алеся Гаруна (опубліковано в Лондоні 1982 р.) та сонети Янки Купали
для багатомовного видання (Мінськ, 2002). 2004 р. вийшла в перекладі В. Річ
білінгвальна збірка віршів білоруських поетів про Волю. І нам би таке видання
опублікувати!

В. Річ – член Пен-клубу (з 1961) та Королівського інституту міжнародних
відносин (з 1978), дописувач до провідних англійських періодичних видань,
зокрема про стан освіти та науки в колишньому Радянському Союзі та загалом у
Східній та Центральній Європі. Протягом двадцяти років (1969-1989) вона
постійно подавала статті до британського наукового тижневика «Nature»
(«Природа»). Її матеріaли часто друкували тижневики «The Economist»
(«Економіст»), «The Times Higher Education Supplement» («Таймз: Додаток про
вищу освіту»), «The Sunday Times» («Недільний Таймз»), «Physics World» («Світ
фізики»), «The Tablet» («Записник»), «The World Today» («Світ сьогодні»),
«Index on Censorship» («Індекс цензури»).

На жаль, перекладачка, яка понад п’ятдесят років життя віддала перекладові
творів української літератури, донедавна не могла похвалитися належною увагою з
боку українських науковців і літераторів, зокрема діаспори, хоча реальне
поцінування перекладів, конструктивна критика їй, як і кожному перекладачеві, –
необхідна. При тоталітарному режимі В. Річ досить швидко потрапила в списки
заборонених перекладачів в Україні, як тільки з’явилися її перші переклади.   Перша позитивна звістка про неї в
«Літературній Україні» датується 14 березня 1991 p. В людей, необізнаних з
системою «тоталітарної пильності», може виникнути запитання: чому ж В. Річ
стала «неблагонадійною»? На це спрацювало чимало чинників. Підозру викликало
навіть її прибране ім’я. Але головний чинник полягає у тому, що тоталітарний
режим загалом не був зацікавлений у популяризації української літератури в
світі. До того ж, В. Річ друкувала свої переклади та статті в квартальнику «The
Ukrainian Review» виразно антитоталітарного спрямування. Під впливом праць Ж.
А. Медведєва (які перекладала англійською мовою) посвятилася боротьбі за права
людини, зокрема в державах тоталітарного режиму.

 В незалежній Україні намагаються
надолужити втрачене і всебічно дослідити творчість Віри Річ, цієї творчої
особистості «абсолютного літературного смаку». Ми повинні віддати належне
перекладачці, яка ціною самовідданої праці впродовж понад п’яти десятиріч гідно
репрезентувала  Україну в світі. Висунення
кандидатури В. Річ на Перекладацьку премію імені Івана Франка Спілки
письменників України заініціювала 1996 р. Львівська організація НСПУ. В. Річ
стала лавреатом цієї премії 1997 р. Коли у травні 1998 р. приїхала до Києва на
запрошення НСПУ, мала змогу уперше в житті поклонитися Канівській Святині. На
Загальних зборах Наукового товариства імені Шевченка у Львові  17 березня 2005 р. Віру Річ одностайно обрано
Дійсним членом НТШ. 24 серпня 2006 р. Указом Президента України В. Річ
нагороджено Орденом Княгині Ольги Третього ступеня. У жовтні 2007 р.
Національна спілка письменників України вручила В. Річ «Почесну відзнаку».

Від 1998 р. В. Річ була частим і дуже бажаним гостем у Франковому
університеті у Львові. У грудні 2005 р. В. Річ перебувала у Львові на
запрошення керівництва Львівського національного університету імені Івана
Франка. Мала зустрічі з ректором університету – проф. І. О. Вакарчуком, з
викладачами й студентами. 12 грудня 2005 р. брала активну участь в розширеному
засіданні кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія
Кочура цього ж університету, на якому обговорювано і рекомендовано до захисту
кандидатську дисертацію Ганни Косів на тему «Перекладацький метод Віри Річ як
інтерпретатора української літератури». Завдяки присутності В. Річ, це
обговорення було надзвичайно цікаве й корисне – і не лише для дисертантки.  2006 р. Г. М. Косів захистила першу (і
дотепер єдину в Україні) перекладознавчу дисертацію, присвячену творчості В.
Річ.   Свій ювілей у квітні 2006 р. В.
Річ відзначала в Україні – у Львові та в Києві. Тоді ж уперше побувала в
Нагуєвичах, була захоплена  Франковими
святинями там.

У листопаді 2008 р. В. Річ взяла участь у Міжнародній конференції  у Львові, присвяченій сторіччю від дня
народження  Григорія Кочура. На цій
конференції вона виступила з доповіддю про переклад Шекспірового «Гамлета», що
його здійснив Г. Кочур. У лютому 2009 року В. Річ  востаннє побувала у Львові, відвідала
майстерню Є. Безніска та Літературно-меморіальний музей Івана Франка, послухала
у Львівському театрі опери та балету ім. С. Крушельницької оперу «Мойсей» М.
Скорика, прочитала декілька перекладознавчих лекцій кочурівцям – студентам
кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики. Протягом останніх років
готувала  до перевидання свій переклад
Франкового «Мойсея». Планується  
білінгва з ілюстраціями заслуженого художника України Є. І. Безніска. В.
Річ задумувалася  над кожним словом і
висловом  оригіналу, прискіпливо
перечитувала свій переклад, вносячи до нього зміни.  Випрацювала В. Річ також детальні коментарі
до поеми для англомовного читача. Та, на жаль, нового видання   «Мойсея» їй уже не поталанить побачити.

У вересні 2009 р. В. Річ збиралася приїхати до Києва та взяти участь у
Міжнародній науково-мистецькій конференції «Вплив магії Миколи Гоголя на
світовий та український літературні процеси», приуроченій до 200-річчя від дня
народження письменника. На жаль, за станом здоров’я приїхати не змогла, але у
перший день конференції її доповідь про вірш Т. Шевченка «Гоголю» зачитав
професор-фізик Лондонського університету і близький друг п. Віри –  доктор Алан Флауерс. За словами відомого
українського літературознавця Д. Дроздовського, після доповіді доктор А.
Флауерс  налагодив зі свого мобільного
телефону прямий зв’язок з Вірою Річ у Лондоні. 
Перекладачка перепросила, що вона не змогла приїхати на конференцію і
почула у відповідь шквал оплесків і слова глибокої подяки  за її подвижництво заради  утвердження художнього слова України  в англомовному світі.

Попри важку хворобу, працювала В. Річ до останніх днів життя.

13 грудня 2009 р. датується  її
останній  лист електронною поштою до
мене, у якому вона повідомляє про працю над власним франкознавчим нарисом  до білінгви «Мойсей», а також просить
надіслати їй для перекладу вірші українських авторів про Різдво.        

Відхід В. Річ у вічність – трагедія для англомовної Шевченкіани.
Напередодні Шевченкових ювілеїв 2011 та 2014 років немає нікого, хто б зумів на
її рівні відтворити всю глибину Шевченкової поезії для англомовного світу.
Зворушливо, що некролог В. Річ у газеті «The Times» за 25 січня 2010 р. автор
Ю. Бендер  закінчив останньою строфою
Шевченкового «Заповіту» в її  перекладі:
«Then in that great family / A family new and free, / Do not forget, with good
intent / Speak quietly of me» .

 

Роксолана П. ЗОРІВЧАК,

заслужений працівник освіти
України,

професор Львівського національного

університету імені Івана
Франка

м. Львів 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!