Україна буде мати такі реформи, які зараз тільки-но оформлюються в голові Володимира Зеленського

Ну що ж, це сталося. Призначено новий уряд. А отже можна робити прогнози щодо політики Президента. Якою вона буде? Куди насправді пан Зеленський поведе країну? Перелік прізвищ новопризначених міністрів залишає більше запитань, ніж відповідей. Тож перше, на що варто звернути увагу – це величезна кількість друзів, бізнес-партнерів і підлеглих найодіозніших олігархів, які, за словами президента, йому зовсім не друзі. Тим не менш.
У нещодавньому інтерв’ю своєму партнеру по акторському майданчику Володимир Зеленський пояснив, що нема нічого дивного в тому, щоб довіряти найріднішим. Але, тоді залишається питання, за що ж тоді ще кандидат Зеленський критикував Петра Порошенка? Те, що дозволено Юпітерові, не дозволено попередникам? Зазначимо, що колишній президент теж не міг позбутися міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. От і новий не зміг. Залишив «під власну відповідальність». Намагався, так би мовити, але нездужав. То в чому ж новаторство? Огидний післясмак від очевидного «договорняку» не змогло викорінити навіть призначення Олексія Гончарука на посаду прем’єр-міністра. Останній, до речі, вже встиг наобіцяти зняття до кінця року мораторію на продаж землі, очищення митниці та зростання української економіки на 40% за наступні п’ять років.
Але насправді мова не про персоналії. Україна буде мати такі реформи, які зараз тільки-но оформлюються в голові Володимира Зеленського. Людина, що більшість свого життя не цікавилася причинами, наслідками та нюансами, буде віддавати накази та вказувати напрямки. І не треба ілюзій стосовно прізвищ технократів в Кабміні. Жоден реформатор не може спертися на Верховну Раду, а отже буде вкрай залежним від волі та уявлення про «можливе», яке є у президента. Тому краще аналізувати не професійні якості новопризначенців, а тенденції, які вони уособлюють. Найпоказовішим виглядає призначення в гуманітарній та культурній сфері. Міністром культури, молоді та спорту став Володимир Бородянський. Це одразу ж викликало хвилю обурення серед проукраїнськи налаштованих громадян. Нагадаємо, що Бородянський багато років очолював медіахолдинг StarLightMedia, який належав зятю Леоніда Кучми Віктору Пінчуку. Тому самому, що запропонував «болісні компроміси» щодо Криму. А ще раніше Бородянський працював комерційним директором газети «Московский комсомолец в Украине», керував медіаактивами «Альфа-банку» та відповідав за реалізацію проєктів «Новий канал» і «Наше радіо». Але «люблять» його патріоти не за це. У багатьох ще живі в пам’яті скандали, в які неоднаразово потрапляв телеканал СТБ під керівництвом пана майбутнього міністра. То через трансляцію фільмів з забороненими російськими артистами, які відкрито підтримали агресію проти України. То через ретрансляцію на СТБ російської «Битви екстрасенсів», яка включала епізод з російськими військовими-окупантами, що воювали на Донбасі проти України. Крім того, Бородянський запам’ятався тим, що захищав «право» ведучої каналу СТБ пані Ковальчук вільно висловлювати думку про підтримку Путіна та зневагу українського гімну.
Що очікує Україну в гуманітарній сфері? Достатньо прослідкувати за висловлюваннями новопризначеного міністра проти заборон в Україні російських артистів та російської кінопропаганди. Так, у березні 2016-го на круглому столі «Підходи до формування чорних списків акторів та персон нон ґрата» Бородянський заявив, що заборона росіянам, що відзначилися підтримкою «кримнаша» на відвідини України – порушує «принципи, від яких не можна відступати». Також цікавою видається його теза про те, що «людина не може бути покарана за думку». Особливо, коли мова іде про підтримку війни та окупації українських територій. Ну і наостанок цитата: «Підтримував анексію Криму, не підтримував анексію Криму – це думка, (а не злочин)». Можна передбачити, що малоросійщина та сватизація всієї країни є чи не найвірогіднішим сценарієм розвитку подій. Багато хто звернув увагу, що серед команди, яку представив пан міністр, є кілька доволі пристойних прізвищ. Але чи будуть вони самостійними – а головне, україноцентричними? Особливо, якщо їх безпосередній начальник вже озвучив доволі принципову позицію з багатьох гуманітарних питань. Останні інтерв’ю пана Зеленського та його найближчого оточення свідчать, що в питаннях мови, прокату російської культпросвітпродукції, «дружби» між а-політич­ними культурними спільнотами погляди команди президента мало чим відрізняються від тез медіа-менеджера Бородянського. То чи варто очікувати, що на посаді міністра він буде продовжувати культурну політику «Геть від Москви», проти якої виступав всі ці роки? Питання риторичне. А головне гірке. Тому що не хочеться сумніватися, коли більш ніж впевнений.
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо достеменно сказати, що чекає Україну під керівництвом нової команди. Це будуть спроби повного згортання відродження українства, поступки агресорові на мовному, історичному і духовному напрямках. Що ж стосується економічної сфери, то тут як раз варто очікувати реформ. Такий собі спосіб отримати народну підтримку, а-ля молодий Путін. Україні приготоване «вставання з колін» за рахунок важливих цивілізаційних поступок. І не варто думати, що Україна – не Росія. Враховуючи, з якою швидкістю політичну журналістику замінюють постановочними шоу, більшість українців можуть так і не дізнатися, що «реформаторські перетворення» – це звичайний популізм та імітація правди. Тому призначення молодих реформаторів вкупі із «перевіреними» українофобами треба розцінювати не інакше, як намір президента сприяти економічному розвитку на фоні культурної руїни. А якщо буде зовсім гаряче, то запускати фільми зі стєрхами та пірнати за амфорами. Благо, приклад того, що творити картинку успішної країни завжди простіше, ніж будувати щось реальне – є. Далеко ходити не треба.
У що це виллється – не знає ніхто. Але сумно не буде.
Лариса ВОЛОШИНА
day.kyiv.ua
 «Українська літературна газета» №19 (259) від 27 вересня 2019

Прокоментуєте?