Ігор Дем’янчук, кандидат технічних наук
Найбільше постраждали у Другій світовій війні не тільки євреї (Голокост), а й українці (величезні жертви, руйнації, поразка визвольних змагань, депортації, голод 1947-го), білоруси, кримські татари й інші депортовані Сталіним народи. Дражливою в українсько-єврейських взаєминах є оцінка ОУН-УПА. Радянська пропаганда виставляла українських націоналістів як колаборантів, німецьких пахолків, як ксенофобів, що убивали євреїв. Це брехня. Сьогодні її підхопила путінська пропаганда, це зрозуміло, але до цього долучилися сіоністи та погано обізнані з історією євреї. Посол Ізраїлю Д. Ліон у Твіттері назвав Бандеру «підсобником нацистського режиму». Такі заяви періодично робляться офіційними особами. Роком раніше в Києві «Єврейська правозахисна група» оскаржувала в суді найменування проспектів Бандери та Шухевича. Нехай ізраїльські історики знайдуть конкретні факти, якщо такі є, прислужництва С.Бандери нацистам. А без цього «ярлики» дипломатів є бездоказовим паплюженням.
Перед Другою світовою ОУН, сподіваючись, що німці можуть бути союзниками у визволенні України від російсько-більшовицького ярма, співробітничала з нацистами. Лідерів Єгипту Садата і Насера, що подібним чином співпрацювали з німцями заради визволення від британського колоніалізму, ніхто не називає поплічниками фашистів. А також Сталіна, що співробітничав із Гітлером заради завоювання та поділу світу. До речі, спільний парад з приводу передачі Бреста СРСР приймали генерал Г. Гудеріан (арієць) і комбриг С.Кривошеїн (єврей).
Мало хто знає про співробітництво сіоністів і нацистів у 30-ті роки. Сіоністська організація «Лєхі» («Борці за визволення Ізраїлю», керівники – А.Штерн, потім І.Шамір) зробила у 1941 р. «непрощений з погляду моралі злочин: виступила за союз з Гітлером , з нацистською Німеччною, проти Великобританії» (Б.Зохар «Бен-Гуріон, озброєний пророк», Париж, 1966). Пропозиції «Лєхі» мали заголовок: «Основні принципи Національної військової організації (НВО) в Палестині (Іргун Цвай Лєумі), щодо вирішення єврейського питання в Європі та активної участі НВО у війні на боці Німеччини» (Д.Ісраелі «Палестинська проблема в німецькій політиці»). Третій рейх сприяв переселенню євреїв до Палестини, у тому числі щоб створити проблеми для Англії. «Юдіше рундшау», орган Імперського союзу євреїв Німеччини (так було перейменовано Сіоністський союз Німеччини) після прийняття нюрнберзьких расових законів (1935 ), писала: «Інтереси Німеччини збігаються з цілями Всесвітнього сіоністського конгресу». Сіоністська федерація Німеччини у посланні нацистській партії 21.7.1933 погодилася на співпрацю з нею (Л.Давидович «Читач Голокосту»). За розпорядженням Геббельса у 1934 р. на пам’ять про співробітництво було викарбувано медаль зі свастикою та зіркою Давида. У 1933-41 рр. сіоністи й нацисти співробітничали економічно: діяльність компаній «Хаавара» (Тель-Авів) і «Палтрой» (Берлін) сприяла вибірковій еміграції євреїв з Німеччини, фінансово збагачувала обох партнерів, підривала економічну блокаду Рейху. За весь час Другої світової сіоністи не виставили ні одного солдата проти вермахту зі своєї більш як стотисячної армії в Палестині. Євреї воювали в арміях інших країн – у британській, польській, Червоній, в УПА.
Циклон-Б, яким нацисти вбивали не тільки євреїв, винайшов єврей Ф.Габер, хімік, німецький патріот, йому самому вдалося емігрувати.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А хто знає про євреїв, солдатів фюрера? Ось цитата з «Военно-исторического журнала» №9, 1991: «У наших таборах для військовополонених офіційно зареєстровано 10173 єврея, що воювали проти СРСР на боці фашистів». Єврей М.Ріг провів капітальне дослідження (400 інтерв’ю, 30 тис. сторінок спогадів колишніх німецьких військових). У праці «Єврейські солдати Гітлера» він показав, що таких було близько 150 тис., 20 одержали вищу нагороду Рейху – Рицарський хрест. Варто про це нагадати «борцям» проти нацизму, які оголошують «нацистами» всіх, хто їм не подобається. На боці Рейху воювало більше 800 тис. росіян. У дивізії СС «Галичина», не пов’язаній з ОУН, було всього 15-18 тис. вояків-українців, які воювали не за Гітлера, а проти Сталіна, не бажаючи ще раз пережити «освобождение». Англійські спецслужби перепевірили полонених дивізійників, канадська урядова комісія у 1987 р. встановила, що дивізія не чинила злочинів. Отакі от справи з колабораціонізмом.
Щодо співробітництва з нацистами, то маємо яскравий приклад і в Україні. Адольф Ротфельд, голова Львівського юденрату, і Макс Голігер, шеф львівської «єврейської служби правопорядку», депортували євреїв у табори смерті, допомагали їх знищенню. Та не можна через це називати євреїв колаборантами, посібниками нацистів.
Ще при зародженні УПА сформувала позицію щодо «єврейського питання»: Рада старшин УПА «Поліська Січ» 18.11.1941 в Олевську засудила гітлерівську політику нищення євреїв.
Коли надії ОУН на незалежну Українську державу гітлерівці розтоптали, ОУН почала війну на два фронти – проти німецько-нацистських і проти російсько-більшовицьких імперіалістів (був ще третій фронт – проти польських імперіалістів, де, на жаль, мали місце масові вбивства поляків, а також українців).
С.Бандері був притаманний «вождізм», ОУН(б) намагалася підпорядкувати собі всі течії українського визвольного руху, боролася збройно з «мельниківцями» та «бульбівцями». ОУН(б) не була демократичною партією, була тоталітарною за структурою та управлінням (інакше в умовах підпілля та війни бути не могло), погляди на соціальні питання були лівими, на національні – правими, але не було зазіхань на чужі землі, поневолення народів. Брехнею є ототожнення ідеології ОУН з нацизмом, звинувачення у ксенофобії та «звірствах» щодо євреїв. ОУН не оголошувала українців ні «вищою расою», ні «богообраним народом», не претендували на світове панування («русский мир во всем мире»); на перших порах був заклик «Україна для українців», але смисл його був у поверненні прав корінному народу на його ж землі. У засадничих документах ОУН відсутні настанови про репресії щодо неукраїнців, зокрема євреїв. У проекті конституції майбутньої Української держави, розробленого (1939 ) за завданням А.Мельника М.Сціборським, права євреїв обмежувалися, але про репресії не йшлося. У Постанові ІІ Великого збору ОУН(б) (Краків, 1941) вказано на відповідальності євреїв. «17. Жиди в СССР є найвідданішою підпорою пануючого більшовицького режиму та авангардом московського імперіалізму в Україні. Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-більшовицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів. ОУН поборює жидів як підпору московсько-більшовицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва – головний ворог». Поборювання було ідеологічним, могло означати обмеження прав, а не нищення євреїв; ОУН не закликала до погромів, які провокувалися більшовиками. Нічого щодо погромів, убивств не писав і не робив С.Бандера, який майже всю війну був ув’язнений нацистами. У 30-ті роки оунівські публіцисти писали різне, як і нинішні противники ОУН, але в програмних документах Організації не було положень про репресії щодо неукраїнців, не було подібних наказів проводу.
Згодом гасло «Україна для українців» було знято і замінено на інше: «За свободу народів і людини». У Постанові ІІІ Великого збору ОУН (1943) стверджувалося: «Ми боремся проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно другі народи, тому ми проти СРСР і проти німецької «нової Європи»…Тому ми проти російського комуно-більшовизму і проти німецького націонал-соціалізму… За повне право національних меншин плекати свою власну по формі й змісту національну культуру. За рівність всіх громадян України, без огляду на національність, в державних і громадських правах та обов’язках». То за це «антифашисти» не люблять Бандеру? У тому ж році було проведено Конференцію поневолених народів. З Маніфесту ОУН: «Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів і людини… Кличемо революціонерів усіх поневолених Москвою народів до спільної боротьби та співпраці». У роботі «Перспективи національно-визвольної революції» (1956) С.Бандера писав, що Україна має «забезпечити повну і всебічну рівноправність у всіх громадянських правах і повну свободу їхнього національного розвитку відповідно до міжнародних засад щодо національних меншин». У 1950 р. підпільно вийшла брошура Горнового «Євреї – громадяни України», де є заклик до співпраці та проголошувалося: «Хай живе Ізраїль, хай живе Україна!» Як бачимо, ідеологічні засади ОУН у національному питанні з часом демократизувалися.
Українські повстанці вели визвольну війну, більшовицька Росія – загарбницьку, боротьба була обопільно жорстокою, у відповідь на терор упівці вбивали енкаведистів, присланих керівників, зрадників. Гасла вбивати євреїв ОУН не проголошувала, такі випадки (і заклики) виникали як самочинні дії озлоблених людей, у яких були закатовані чи заслані в табори рідні.
В Алжирі було вбито 7 тисяч мирних французів, та героїв визвольних змагань шанують. А у нас і донині є спроби оббрехати ОУН, а то й усіх українців. Яскравий приклад – звинувачення батальйону «Нахтігаль» у погромі у Львові (червень 1941). Нюрнберзький трибунал встановив, що цю акцію організувала німецька опергрупа СД. На «Суді народів» питання про участь ОУН у злочинах нацистів (не тільки у Львові) взагалі не розглядалося через відсутність фактів для звинувачення. Радянський прокурор поклав тоді вину за вбивство 4.07.1941 десятків представників польської та єврейської інтелігенції на гестапо. Згодом СРСР з політичною метою спробував звинуватити керівництво батальйону. Суд Західної Німеччини, яка дуже сумлінно провела денацифікацію, довів у 1959-60 рр., що документи звинувачення були сфальсифіковані КДБ, що «Нахтігаль» не брав участі у погромах, його командири Т.Оберлендер і Р.Шухевич були виправдані. Це підтвердила Міжнародна комісія в Гаазі. Львівський погром спричинило розкриття німцями тюрем із сотнями страчених енкаведистами в’язнів. «Освободители» втекли, а гнів львів’ян, українців і поляків, упав на євреїв, які не були причетні до вбивств, але серед яких було багато прихильників окупаційної більшовицької влади (це, звичайно ж, не виправдовує злочинних погромів). Німці та українська міліція, створена ОУН, мобілізували євреїв для ексгумації тіл; натовп бив і вбивав євреїв, за деякими свідченнями, це робили й члени міліції, але таких наказів від керівництва вони не мали. Українці серед населення Львова посідали лише третє місце після поляків (50%) та євреїв.
Нічим і ніяк не доведені злочини, що деякі «дослідники» приписують українцям у Бабиному Яру. «Українська», як її іменують ці брехуни, а насправді «допоміжна», поліція (не оунівська) використовувалася для охорони концтабору. Озброєна вона була карабінами з малою кількістю патронів, автомати та кулемети німці їй не довіряли. «Буковинського куреня» наприкінці вересня у Києві не було. В історії Бабиного Яра багато заплутаного, свідки у розповідях суперечать один одному та встановленим фактам. Треба пам’ятати, що у районі Бабиного Яру поховано 621 страчених німцями українських націоналістів (серед них поетеса О.Теліга), яким так звані «антифашисти» закидають так званий «колабораціонізм». Євреїв там значно більше, але дивує, що число жертв коливається від 33771 (з точністю до однієї) до 300 тис. (стільки євреїв у Києві на той час не було). Треба також пам’ятати розстріляних циганів, психічнохворих, інших неєвреїв.
Після проголошення ОУН незалежності України німці кинули С.Бандеру, Я.Стецька («колабораціоністів») до концтабору, українська (оунівська) міліція була розпущена, натомість німці створили допоміжну поліцію, куди набиралися громадяни УРСР різних національностей, а також військовополонені. В західних областях поліція формувалася з українців, але називати поліцаїв «українцями» чи «бандерівцями» можуть або необізнані люди, або наклепники. Допоміжна поліція допомагала німцям в охороні концтаборів, конвоюванні, а розстріли євреїв здійснювали німецькі зондеркоманди. У містечках, коли не вистачало зондеркоманд, у розстрілах брали участь і поліцаї. Звинувачувати поліцаїв треба, але неправильно називати їх «оунівцями», «українцями». Покидьки є серед будь-якого народу: євреї працювали у створених німцями юденратах і в єврейській поліції, в гетто. Але на цій підставі не можна оголошувати всіх євреїв гітлерівськими посіпаками.
Як вже зазначено, у Нюрнберзі питання про ОУН-УПА не стояло взагалі, не було жодного звинувачення. У 1954 р. Конгрес США, де дуже сильне єврейське лобі, після слухань зняв з ОУН звинувачення в участі в Голокості.
У лавах УПА воювали окремими загонами казахи, азербайджанці, грузини, білоруси, узбеки, представники інших націй. У радіограмі до Центру (до Москви) керівники радянських партизанських загонів Бегма і Тимофєєв повідомляли: «Серед націоналістів багато євреїв, особливо лікарів». Серед керівництва ОУН можна зустріти євреїв. Так, Ріхард (Ріко) Ярий входив до революційного проводу ОУН(б), є підозра, що він був подвійним агентом, мав зв’язок із КГБ, бо після війни спокійно жив у радянській зоні окупації Австрії. У родоводі Л.Ребета (заступник Я.Стецька в уряді) дослідники знайшли єврейські корені. Співробітником вищої структури УПА – політвідділу – був Лейба Домбровський. Велика кількість лікарів і медсестер в УПА були євреями: А.Штерцер, С.Нейман, Кум, Ш.Варм, «Чорний», Грифель, Берензон, Холос. В УПА воювали Л. і М.Штейни («Рижий» і «Боско»). Єврейську дівчину С.Кренцбах бійці УПА визволили від нацистів, вона воювала в УПА, згодом написала про це у «Вашингтон пост», в Ізраїлі була секретарем МЗС. Боєць УПА Гірша Келлер був організатором найбільшого повстання в ГУЛАГу – Кенгірського.
Дружина Р.Шухевича переховувала й врятувала єврейську дівчинку І.Райхенберг. Учитель села Унів М.Дзюк переховував від німців майбутнього Нобелівського лауреата Р.Гофмана з матір’ю. Священник О.Ковч рятував євреїв, у листі до Гітлера протестував проти вбивств, сам загинув у Майданеку. Дуже багато зробив для порятунку євреїв митрополит УГКЦ А.Шептицький. Він особисто переховував сотні євреїв, рабинів, дітей у резиденції й у власному домі. Рабин Львова Д.Кахане хоронився у Соборі святого Юра. У серпні 1944 р. близько 2 тис. єврейських дітей було розподілено по монастирях. Митрополит видавав документи про хрещення, фінансував підпільні групи, що переправляли євреїв до Угорщини. У проповідях він закликав захищати євреїв, винним у вбивствах погрожував відлученням від церкви (для бандерівців це надзвичайно серйозне застереження). Шептицький писав листи Папі з проханням про захист і Гіммлеру з протестом, а гестапо проводило обшуки в резиденції та храмах. Ізраїль не надав А.Шептицькому звання «праведник світу», це неофіційно зробили єврейські організації України. Антидефамаційна ліга (американська організація боротьби з антисемітизмом) дала свою нагороду митрополитові посмертно.
Понад 5 тис. українців розстріляно за допомогу євреям. Ізраїльський інститут катастрофи та героїзму Яд ва-Шем надав звання «праведників світу» 2573-м громадянам України (10% усіх праведників, 4-те місце серед усіх країн).
Вигадки про антисемітизм українців виглядають просто смішними, коли в Україні євреї обіймають чільні посади: нинішній президент, колишній прем’єр-міністр. Бездоказовими, брехливими є заяви про «посібника нацистів» Бандеру, якого нацисти майже на всю війну ув’язнили в Заксенгаузені. Такі заяви не сприяють дружнім відносинам. Дороговказом для представників обох націй мають бути рядки М.Рильського:
Нас не зламать повік, бо ми не поодинці,
А попліч ідемо крізь темряву негод…
Не помирать, а жить – євреї, українці!
Нехай живе народ!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.