У Видубичах монахи-ямники поють

130

Видубицькому монастиреві
– 940!

Продовження.
Початок в № 33, 1, 2

 

Заходячи
в печери, усвідомлюєш: змагання з часом – змагання з собою, не дати обернуть
себе в прах. Це теж – порятунок од страху, намагання вичавити з себе порожнечу
і заповнити змістом буття. Лише віра долає час, який у змаганні з нею одступає.
Тому-то так любі віруючому перо, пензлик, смичок. Літери, фарби і ноти –
фундамент, на якому стоїть церква: поцілунок миру! Йнак час забере і тебе до
своєї торби. Але чи змагатимешся ти з часом так, як ті, котрі стояли на цих
горах, вийшовши з пешчер споглянуть сонце? Йони так само стояли, зливаючись у
єдину сутність і думаючи про поразку часу в старих книгах, йкі могли б згоріть
у вогні… (Але чи відчував гріх той, що сказав: я зберу всі книги (так само,
вважай, ноти, фарби) докупи, щоби їх підпалить?! Що відчула його душа? Навчання
– гріх, що веде до прірви?) Час-творець і час-нищитель. Час-бракороб і
час-злидар, час-руйнач і час-бздур. (Чи варто було вчитися читати, коли йдна
людина подумала про се? І час зареготав…) Я хотів загнуздати час, але він
одягав на мене оброть і давав віжки пастухові. Треба було йти, йнак в печери
поверталися духи. І я пішов підземними вулицями. Я думав: чи настане час, який
знову одягне їхні душі (дух) в одяг тіла. Якщо так: жорна часу недарма
працюють. Це самокатування: жить, подумувать, що ці жорна дістануть і тебе. Але
се буде твій час, того, хто прийшов у монастир з надією стати в ньому своїм,
щоб знайти своє місце і свій закуток у цих підземних нішах на сих вишніх горах.
Хош духом вознестися над ними чи у них, де лежать зреченці – труженики душі,
духовні трудники. Та чому саме вони пошились у час темних ніш-пешчер, у вузькі
горла своїх нір? Певно, звільнення од диктату часу – се вихід у свій простір.
Адже тут після часових щасть-нещасть ти можеш вийти із себе, щоб повернутися до
себе й отримать істинні скарби часу. Ліки часу – бо якби не вони, тобі було б
нестерпно важко. Такі ліки ти знаходиш саме тут, у ніші пешчери, де стаєш
затворником і здєюєш щоденний духовний подвиг. Тут ти одключаєшся з плину
подій, йавішч і повносило постояно оддаєшся плину часу у свому просторі. Ти –
родник сеї отцівщини-вітцизнини. Час, мо, й гнітить, але простір сей дає
свободу. (Я кли впервості вйавйав, йак зворочвувалас душа в сих нірах: ни
дихнути, ни кашленути – безчасові аскетизм: внутрішни подвиг; жаль того, що
тлінне, що піддається свавіллю і руйнуванню…) Тому монастир вічний доти, доки
живе монах: час для монаха невіддільний од простору. І кли в дні сущі
читаємо-чуємо страшні звідомлення, внутрішні монастир лишається назавжди. Душа
прагне сеї фортеці і душі даємо кріпкі спокій.

На
головній, Вівтарній, вулиці через кожди дві-три метрини углибаються келії
пустельників і їхні останки. Мо, тут лежать ті, хто одчув втрату незворотного
житія дитинства, а втим реальний страх перед смертю, кли тебе вже ніколи не
існу. І сміливо пшов у сі ніші на «печі», шоб аскетично боротись зі смертю – за
безсмертя. Кли треба стоять один на один – очі в очі з вічністю. І йдучи по єя
лезу, аналізувать сей смерчовий подих, що суне вслід за життям.

У
пешчерах нима повночних і повдньових врат, тут престол, жертвеник і сєдалник
для вітця, іскопани в грунті у виді ніш, вівтар маленькі. Престол посеред
вівтаря, пред сєдалишчем єпіскопа. Вівтар ниможе буть оддалени од пешчерок. Я
хтів постояти біля череп’я, шо лежало в нішах, йке розвалив час. Тут
прочитуються древні написи над вівтарем та усипальницею. У нішах над
жертвеником, для поминання на проскомідії, ше видніюцца імена семи «ігуменов
зверинськи»: Лєвонтія, Маркьяна, Михайла, …он… (допускають Сафронія (?), Мини,
Климянта, Мануила. Я б не хтів ретушувати сі місця, як той, шо хотів зібрать
усі книги. А тому з охотою узнать, я спинивсь на месцьові і став шчільнєй пригледацца
до сього Зверинецкого подвижництва. Окром ніш-всипальниц погребальних, тут були
одиночни й братські, ашче затворницькі келійі. У перших багато кістяків усопшої
братії. Другіх у Зверинецьких пешчерах всього сім: одинакові й розташовані тут,
на Вівтарній вулиці: внутрі мають форму варистої печі – на рост людинини, в
ньой іноді вольно, а іноді й невольно, а важко вповзти, би червйаку; посеред
підлоги-долівки прорити ровік у всю довжину, по коліно людяки, по боках,
паралельно ровіку, дьвє лежанки. Влізши сирим чірвйаком у таку нішу-келію,
затворник вседав на лежанку й думав, спустивши ноги в ровік, а стоячи на дні
ровіка, взвешувавс даже не весь ростік. У келії №11 лежанки вбудовани високо, і
нимона на них сидіти, тут подвижник моливсь стоячи, а на сон грядушчі лягав у
ровік і склеплював воки. На другой лежанці йон розмешчував ікони, лампадки,
святі письмена, посуду для води і просфори. Тут час би спинявс і нота звука ни
переривалась, а звеніла, йак оса у вусі. При жизні ровік служив ложем ко сну, а
по смерті – могилойу. У такой ніші ігумена Климянта вийавлени ікона Божої
Матері, стародавня кипарисна панагія і черепки од розбитого посуду, шчо каже:
ігумен був «Михайло-сирянин митрополит Акри Сирійської» (напис на сій панагії).
Сього мит­рополита-сирійця, мовет дослід­ники-одкривачі пешчер, привів князь
Володимир з Корсуня, і йон охрестив князя й киян, а може, й заснував сей
пешчерний монастир (150 м
у довжину і до 15 м
у глибину).

Крім
ігумена Климянта, йкий жив у ніші-келії з метов подвижництва, відоме ім’я
самовідданого аскета Андроніка-пешчерника, котрі творив у ніші останні істинні
подвиги затворництва, імена інших пйатерих самозречників невідомі внаслідок
стирання часом (осипання) їх над угробальницями.

В
мало вішшей угробальниці погребалиса іноци. Бовшинство келійок похожі на
манєнькі нірки: як же вони могли вміщать угодніков? (Я шче раз вйавів, йак вони
зворочвувалис, черв’яки-аскети вечносці…) Тут йони провели свої довгі літа, без
хліба, їдячи тольки злаки. А сусіди-затворники дослухалис: йік ни дихав,
упокойували…

Пойдоха
далєй, спінив сибе: там такождє сподобихався мошчов святих: лобза, поклонився,
возрадохався радосцю неізреченною і возратіховся до сих, шо знов лежат костьми.
І всє сподобились: деся виднєлась рука, перснями унізана й обкрадохана (мо,
прикладна до ракі пціч). Хто охоплював се розселєньне, вшовши на огул, витворяв
воровйо? Се низаболочносць. Кли система розбиралась, то йона й хувалась у хашчі
й там хвіксовалі виказванни месних воровйов в тамошню епоху. Не вивучуючи ничо,
низнав би. А так повільно прєтєрпєх в душе моцной крєпосці, прідє і обретє
пешчеру, юже іскопаша хованку. Тамо гроб пешчерника, туди же грєшнік сєдє жіл
єсть, многа лєта, дною рукойу благословля, другойу дєржа хрест, мя сьвет о
Бозє. Я нігде ниодчув так: у пешчері дєла злих оставаюцца наверху. І йдеш би
голяша, як продовжатель сіх дєл. Запометовалос: умершиє погребалиса на особом
месцє, внє печер, і через три-штири годи, кли кості од плоті освобождалися, їх
покладали в нішах, йак і на Афоні, отчасті погребались і в самих пешчерах – се
погребенія монастирської братії, кості складувались в обшчу нішу, а вішшей
братії і больш почотних в особу нішу. (Ту суть нє коліко, єдєже кості саміє, од
тєлєс оставшієся, і голови іноческі сохраняют. Ідєже место равне, і ту
погребаюцца всє обще іноци, начертавши время, імя, отчество преставльшагося; а
от гробов їх по трійох чи чотирьох лєтєх, ізємши їх кості і омивши черепя голов
віном, і поминаннє о ньом сотворші, приносят і полагают в предреченную
угробальницу, де каменнє їм за подушки (сосаша мед із каменя), ашче кого
добродєтєльного Бог восхошче прославіт, йавіт на йіх благоуханнє і собится на
многіх.) (сосаша думи з каменя… – авт. – Душавон тре побувать тут шче; повночни
увход: для богослужінь пешчерна церква во ім’я Архангела Михаїла в Хонах; по
взмежжі коло верховйа церква Всіх Звіринецьких Святих; чернече стриженьне
прийняли десет послужников; окром прочан, паломников, єдут виштурхани на
пенсійу люде великоє землє.)

Ся
Зверинецька обитель буольш як на півстоліття раннєйша Печерської і була якби єя
предтечею. Тілько в Печерськойі все було поставлено ширше й тверже, би
основавчо. Али обе зводилис в систему пешчерно-подвижництва. Тому Антоній і
Феодосій саме в Зверинецьких пешчерах вучилис подвигам пешчерно-подвижництва (і
тоже всє відєх очима своми грєшнима).

 

Закінчення
в наступному числі

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!