У вінок пам’яті Романові Дідулі (21.11.1940–07.01.2022)

868

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ:

         Ось і завершилася земна дорога цього, за словами Івана Федоріва,

сонцепоклонника, тонкого лірика, безмежно залюбленого у земний світ – у

світ природи, рідного краю, цього страдника, перейнятого болем за

ближнього, за маленьку травичку і за велику землю.

Відстраждав творець книги «Моління за рідну землю», який вірив, що

«в тоншому за стебло трави струмочкові з гір, що здатний розбудити

душу», живе Україна. Тому й прислухався до голосів землі і неба, вогню і

води, трави і потічка, пісні й лелеки… Роман Дідула чув ці голоси і

відтворював їх образним словом. Наполегливо плив проти течії часу в

минулі пори року, в минулі часи і в часи майбутні, багатою уявою і

фантазією відроджуючи непроминальний світ свого дитинства – цей

«найменший з-поміж світів», та зазираючи з подивом і захопленням у душу

рідного слова. Вірив, що дарована йому Господом благодать молитися у

Храмі Слова ощасливлювала митями духовного просвітлення, душа

набиралася сили і знову володіла кінчиком пера. Але це не могло вічно

тримати. Фізичні сили гасли, хоча дух уперто боровся завдяки вірі в Бога.

Та саме з Божої волі земна дорога Романа Дідули, яка прослалася від

«найменшого з-поміж світів» і відкрилася «вікнами до неба», завершилася у

Святий День Різдва Христового.

Царство Небесне Тобі, дорогий друже!

Юрій КОВАЛЬ:

Майже посередині величного Різдвяного дійства,  коли в християнських храмах України ще тривали урочисті літургії, славлячи прихід у світ Сина Божого, серце моє обпекла чорна звістка: відійшов у засвіти мій друг ще з часів студентської юності, хрещений батько моєї старшої дочки і весільний староста на її весіллі Роман Теодорович Дідула. І святковий день для мене на якусь хвилину спохмурнів, пригасив свої життєрадісні і життєдайні барви, а далі знову заяснів, осяяний розумінням одвічної істини: ми всі приходимо у цей світ, щоб сповнити покладену на нас місію.

І Роман усім своїм життям довів, що він гідний свого високого призначення. Про нього не скажеш, що він був. Він відбувся.

Відбувся як письменник  небуденно високого таланту, глибоко людяний, автор численних творів: романів, повістей, есеїв, нарисів, фейлетонів, гуморесок, оповідок. Його слово завжди сіятиме в людських серцях добро і любов.

Відбувся як людина. Лишив по собі синів, багато внуків і правнуків. Таких же вродливих і мудрих, як він. І рід його ніколи не щезне з цієї землі, а скільки сонця на небі, кільчитиметься все новими талантами і обдаруваннями. Бо така вже щедра наша земля, бо такі вже богообрані люди живуть на ній.

Роман відійшов у засвіти на Різдво, і його душа відлетіла в Єрусалим на горах омитою від усіляких людських гріхів, непорочно чистою і освяченою.

Роман відійшов, щоб назавжди лишитися в наших серцях і народній пам’яті.

Михайло КОСІВ:

З відходом до Царства Небесного Романа Дідули непоправної втрати зазнала не лише його родина, але й українське суспільство, література, численні друзі, яких він якось по-особливому любив і які його любили. Серед них випала доля бути й мені. У своїй домашній бібліотеці маю, напевно, усе, що написав і видав Р. Дідула. На одній із подарованих ним книжок читаю сьогодні із щемом у душі: «Михайлові Косіву, якого я дуже люблю». А на іншій присвяті Роман розкриває своє відчуття суті любові: «Любов ніколи не є нашою особистою. Вона завжди ще чиясь. У цій книжці, Михайле і Марусю, велика частка Вашої любові до людей і природи, і моєї любові до Вас також». Усе, до чого доторкалася рука письменника і Людини Романа Дідули, переповнене трепетною задушевністю і найсправжнісінькою Любов’ю. Таким він був сам, таким було його усвідомлення всього сущого на Землі.

Ми близько подружили з ним у 1969 році, коли я став працювати у Львівському історичному музеї. Відтоді кожного робочого дня, під час обідньої перерви, я йшов на Високий Замок і там зустрічав Романа, який виходив зі свого підзамчівського помешкання і йшов отою дорогою на роботу в редакцію. Отож, ми мали годину на розмову. Так було до 1990 року. Які ж то були розмови! Дещо з них побачив потім у його творах.

Що ж, Романе… Ти поповнив славну когорту українських особистостей, там, у Тому Світі.

Але нам Тебе (мені особисто) тут дуже бракуватиме.

Богдан СМОЛЯК:

Відкриті різдвяні небеса приймають душу Романа Дідули. За життя нашому побратимові ніколи не бракувало душевного труду – багато любив, писав, страждав, молився. Його численні прозові тексти – від афоризмів до романів – талановиті літературно і духовно. Йому вдалося напрочуд яскраво передати, поєднати в них характерність українського слова жартівливого і слова зболено-трагічного, що так переймає читачів. Роман десятиліттями працював у журналі «Дзвін», а тепер долучається до дзвонарів, котрі відійшли. До вишніх. Тож і чутніших!

Андрій СОДОМОРА:

Роман Дідула, сердечний мій друг, у моїй та й спільній нашій пам’яті зостанеться людиною особливою, особливим письменником. Особливим, бо мав великий дар – жити серцем, писати голосом серця. А це – нелегка дорога у житті. Залишив великий світ своєї творчості. Світ по-дитячому щирий і по-чоловічому мудрий. У тому світі вирізняються сповнені любові й болю слова Романового «Моління за рідну землю». Любові – глибоко закоріненої у національний ґрунт. Такого ж, глибокого, за долю рідної землі нашого давнього й нинішнього болю. Відійшов, ступивши з земної – на небесну стежку у просвітлілий після хмарних днів, День Різдва Христового 2022 року.

Петро ШКРАБ’ЮК:

І знову втрата. Знову біль: пішов із земного життя Роман Теодорович Дідула; покинув нас талановитий письменник, християнин, патріот; пішов мій давній товариш й однодумець.

Кажуть, коли людина відходить із цього світу, перед її зором зримо проносяться картини її життя… Ось і я бачу: Роман у редакції обласної молодіжної газети (секретар)… Ось він за столом видавництва “Каменяр” (головний редактор)… Ось він над рукописами у журналі «Дзвін» (заступник головного редактора)… Ось ми їдемо на творчий виступ… Ось він знайомить мене із київськими друзями Миколою Вінграновським, Ніною Матвієнко, Євгеном Сверстюком…

Багато-багато інших кадрів миготять перед очима. Виринають назви його книг – книг сатири й гумору, книг з філософським осмисленням природи, життя, чару дитинства. Ці свої творчі здобутки він завчасно зібрав у п’ятитомні «Вибрані твори» (2012–2013). А в ньому такі Романові шедеври, як «В найменшому з-поміж світів», «День над вечірнім берегом», «Час і пора»… Ці – і не тільки ці – видання, вірю, залишаться в українському письменстві назавжди.

Отож воістину вічная пам’ять Тобі, дорогий і незабутній друже!

Ольга ЯВОРСЬКА:

Не стало Романа Дідули. Я болісно відчуваю цю втрату, бо багато років

знала письменника як дуже талановиту, неймовірно щиру і чесну, великої душі

Людину, яка випромінювала безсмертне Світло невичерпної любові до Божого

світу.

Його проза, а точніше висока поезія в прозі, – світла, божественна,

динамічна, глибоко психологічна. Слово пахло рідною землею, споришами,

росяними травами й крилатими вітрами, бо оспівував невмирущу красу землі й

неба. А це – цілюща сила для душі, сила, що залишає у серці немеркнуче сяйво

добра й любові, які були найбільшими чеснотами Романа Дідули, глибокого та

самобутнього українського письменника, майстра галицького гумору, що жив у

гармонії зі світом і відлетів у вирій у величне свято Різдва Христового.

На превеликий жаль його життєвий і творчий шлях закінчився. Велике

щастя – зустріти людину такої духовної краси і дуже прикро – її втратити. Вірю, що плідна праця серця Романа Дідули – благословенна і стане для нього

нев’янучим вінцем слави на Небесах, адже сказано: «Блаженні чисті серцем, бо

вони Бога побачать».

—————————————————

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, Юрій КОВАЛЬ, Михайло КОСІВ, Богдан СМОЛЯК, Андрій СОДОМОРА, Петро ШКРАБ’ЮК, Ольга ЯВОРСЬКА

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!