У пошуках казкової істини

525
До 80-річчя від дня народження Юрія Ярмиша

Олександр БАКУМЕНКО

Відомо, що в межах одного жанру, навіть такого традиційного для літератури, яким є казка, існують певні підходи, певні прийоми та смаки, що  визначають стиль і художню майстерність автора. Так от, Юрій Ярмиш належав не лише до майстрів цього, складного за всіма мірками, літературного цеху, а й до казкарів-дослідників, які ґрунтовно і вимогливо вивчали й розвивали кращі традиції української казки. Він успадкував і розвинув традиційну стилістику народних слов’янських казок, різноманітних казкових символів.
Юрій Ярмиш народився 25 травня 1935 року в колишньому Кам’янському, яке через рік було перейменоване у Дніпродзержинськ. З дитинства запам’яталися хлопчику подорожі по широких придніпровських степах, по зелених дніпровських кручах, коли разом із батьком  вони мандрували стежками запорозьких козаків. Батько Юрія, Феодосій Андрійович Ярмиш, був учнем і другом славнозвісного українського академіка-історика Дмитра Івановича Яворницького.  Від славетного українського дослідника старовини і свого батька маленький Юрко почув багато цікавих історій про минуле нашого народу,  про героїзм і звитягу українських козаків у боротьбі за свободу, дослідив і простежив свої козацькі корені, витоки яких знайшов у Полтавському полку Війська Запорозького, де отаманом одинадцятої сотні був його пращур козак із прізвищем Ярмиш. Любов до історії рідного краю породила в душі хлопця високі патріотичні почуття, які посіяли у дитячій свідомості духовні зерна любові до України. Згодом ті зерна не забарилися стати збіжжям на творчій ниві молодого письменника.
Випала в житті Юрію Ярмишу і гірка доля воєнного дитинства, роки евакуації. Війна застала шестирічного Юрка в Дрогобичі, де вчителювали батьки. Від Західного кордону на Урал через пів-Європи на Схід пролягав його шлях в евакуацію. З Уралу восени 1944 року Юрій Ярмиш разом з батьками повернувся в Україну, в Дрогобич. Мати знову почала викладати в школі географію, а батько – відроджувати в області зруйноване війною господарство. В стінах міської середньої школи №4, колишньої Дрогобицької гімназії, де навчався Юрко Ярмиш, панував дух і традиції колишніх тамтешніх гімназистів Івана Франка, Михайла Павлика, Василя Стефаника. Безумовно, та аура, та унікальна спадщина видатних земляків вплинули на творчі уподобання талановитого юнака, стали поштовхом до його літературної творчості. Юрко серйозно захопився літературою, почав писати вірші та оповідання. Мабуть, додатковим стимулом до цього стала і пам’ятна зустріч п’ятнад­цятирічного юнака із київськими письменниками. Тоді у, 1950 році, до Дрогобича на творчі зустрічі завітали київські поети Дмитро Білоус, Василь Швець та Борислав Степанюк. Приїхали вони і на зустріч до школярів  славнозвісної дрогобицької школи. Після виступу, на літературній студії, вони слухали твори школярів-студійців. Серед талановитої дітвори письменники звернули увагу і на Юрія Ярмиша, порадивши юнакові у майбутньому здобувати літературну освіту.
Потім було навчання на факультеті журналістики Київського Державного університету імені Т.Г.Шевченка, сімферопольське книжкове видавництво… Там і побачила світ перша дитяча книжка молодого літератора, яка називалася “Вітрисько”. Особливо сподобалася читачам і літературним критикам третя книжка казок, рукопис якої благословив у 1962 році до видання видатний український прозаїк Борис Антоненко-Давидович. У 1963 році Юрій Ярмиш, автор трьох дитячих книжок, став членом Спілки письменників України. В тому ж році доля допомогла йому стати головним редактором журналу “Піонерія”, в якому письменник працював одинадцять років, до 1974 року.
Вже на початку літературної діяльності дарунком долі стала підтримка видатних дитячих письменників Наталі Забіли, Оксани Іваненко, Дмитра Білоуса. У 1966 році в одному з вітань Оксана Дмитрівна Іваненко писала Юрієві Ярмишу: “Вірю у Ваш талант. Передаю Вам естафету казок”. І Ярмиш не тільки прийняв цю естафету, а й пішов далі не лише, як казкар, а ще, як теоретик казки, проаналізувавши розвиток сучасної літературної казки…
З 1974 по 1988 рік працював Юрій Ярмиш головним редактором журналу Спілки письменників України “Радуга”, а в 1989 році повернувся до рідного університету імені Т.Г.Шевченка на кафедру періодичної преси Інституту журналістики.  Через деякий час автор понад шістдесяти книжок, лауреат літературної премії імені Юрія Яновського став професором, академіком, вченим секретарем відділення масової комунікації Академії Вищої школи України.
…Він багато подорожував світом. Був у Великій Британії, Канаді, США, Австралії, Новій Зеландії, Японії, Сингапурі, Індії, Монголії, Німеччині, Болгарії, Югославії, Норвегії, Італії, Іспанії… І з усіх подорожей повертався з новими творами. Письменник написав цікаві художньо-документальні нариси про країну чудес Індію, де перебував кілька разів. Художня та наукова публіцистика певною мірою доповнюють  літературний портрет митця, окреслюючи його небайдужу життєву громадянську позицію. Юрій Ярмиш – автор публіцистичних книг “Дорогами Індії”, “Набат Хіросіми”, “Світ тривог і надій”, “На ниві братерства”. Він видав і низку наукових книжок. Чимало творів Юрія Ярмиша включено до шкільних читанок а також до хрестоматії “Українська дитяча література” – для студентів вищих педагогічних навчальних закладів.
Сьогодні, згадуючи про життєвий шлях письменника, можна із впевненістю сказати, що у пошуках краси і світла людської Істини творча доля  Юрія Ярмиша успішно знайшла себе у розвитку сучасної української казки, побудованої на незмінних принципах високої моралі й добра.
 
м. Київ
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!