«Тихий дон» в гостях у сивого Дніпра

173

Михайло Шолохов належить до тих містичних фігур, які своєю
творчістю на друзки розбивають адептів вульгарносоціологічної теорії прямої
залежності художнього рівня літератури й мистецтва від тої чи тої
суспільно-політичної системи. Бо якщо б це було так, то духовне бездощів’я
тотальної засухи, скажімо, кріпосництво спроможне спородити хіба що бур’яни та
перекотиполе. А тим часом це, здавалось би, безпросвіття подарувало нам і
світові геніальних Григорія Сковороду і Тараса Шевченка. Я вже не кажу про
глухе мракобісне середньовіччя, яке спородило безсмертного Данте.

Беремо сталінщину, явну і нафантазовану Солженіциним ледве
чи не до ста мільйонів розстріляних (як довів навіть один з «архітекторів
перестройки» Яковлєв, скараних на смерть було понад 500 тис. Це страшне число,
але все ж не 100 млн.). І раптом в осередді тоталітаризму виростають такі
світові духовні величини, як Шолохов та Булгаков, як Леонід Леонов і Анна
Ахматова!

А в Україні – Андрій Головко, Олесь Гончар, Василь Земляк,
Олександр Сизоненко, Ліна Костенко, пізніше Василь Симоненко і Григір Тютюнник!

Тим часом нині, за суверенітету демократії і відсутності
цензури – пиши і друкуй що тобі заманеться, – за майже чверть століття після
перестройки якщо й з’явилися варті уваги твори, то авторами їх були і є в
основному ті ж таки сформовані в тоталітаризмі Микола Вінграновський, Іван Драч
та багато інших.

В жодному разі не проминаю і тих, чия зав’язь розквітла і
плодоносить уже сьогодні. І хоч виходять книги і збірки віршів досить
пристойного рівня, одначе прорив рівня Шолохова чи Григора Тютюнника щось не
проглядається. Хоча за всіма параметрами більш сприятливої атмосфери для
свободи творчості ми не знайдемо впродовж минулих століть.

Отож ще раз наголошую: потуги вульгаризаторів успіхів чи
лакуни творчого процесу детермінувати із суспільно-політичним станом –
неспроможні. Найближче підступив до «секретів поетичної творчості» Іван Якович
Франко, та так і полишив цю таїну розгадувати грядущим поколінням. Отже, ми й
сьогодні іменуємо традиційно талант як іскру Божу. І за всієї містичності – це
покіль найточніше визначення обдарування.

Обивателю важко зрозуміти, як у двадцять один рік Михайло
Шолохов видав книгу оповідань, котра одразу сягла рівня класики. Та й епопею
«Тихий Дон» вивершив зовсім молодий чоловік. Не меншого подиву як раніше, так і
нині викликав наш Василь Чумак, котрий загинув у дев’ятнадцять, залишивши
невелику за кількістю, зате багату за якістю поезію,  що сягла верховин.

Аби далі не розводитись, я б просто назвав ці унікальні
особистості Богообраними, обранцями Небес. Мені подарована доля ще студентом
побожно вклонитися Михайлові Олександровичу. Я щасливий, що по дідові і матері
він -українець і тим завжди гордився. Я схиляюсь перед його мужністю, котрий в
зеніті світової слави не побоявся вказати самому Сталіну на його перекоси в
розкуркуленні хліборобства і козаччини.

Цей геніальний письменник і легендарний громадянин навіки
залишиться великим взірцем для кожного, хто прагне стати справжньою Людиною.

В юнацькому віці, припавши до кастальського джерела «Тихого
Дону», у моїй уяві Шолохов зводився казковим велетом позахмарної височини і
могуття. І коли навіч побачив невисокого чоловіка у військовій гімнастерці,
підперезаній по-козацьки, неметушливого, котрий по-простецьки вітався як з
партійними владоможцями, так і з наймолодшими початківцями, відчув таку
внутрішню енергетику, такий вольтаж, що це таки не викликало сумніву: помазаник
Божий.

Певен, що духовну напругу відчував і Чорномирдін, котрий до
останніх днів, без зайвої риторики чинив усе можливе для увічнення свого
земляка.

Михайло Олександрович був перебірливий у друзях. Та коли
сходився з кимось на відстань серця, то вже назавжди. Серед таких своїх
обранців Шолохов по-батьківськи «милів ласкою» до Валерія Ганічева впродовж
десятиліть. І серед тих небагатьох саме Ганічев, без зайвого галасу, зробив і
чинить усе можливе, аби зберегти пам’ять про генія не лише в меморіалі, а й у
живій пам’яті.

Я певен: десь там, на небесах, Михайло Шолохов сьогодні
возрадується особливо тим, що його «Тихий Дон» на берегах сивого Дніпра
заговорив мовою його рідної неньки-українки. І цьому святу душі сприяв драгоман
світової перлини Володимир Середин.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!