Творчі здобутки київських письменників у 2012 році

186

  Співдоповідь заступника голови Київської
організації НСПУ Володимира Даниленка на Зборах київських письменників 26
березня

 

Академік
Олександр Білецький вважав, що в літературі між кількістю і якістю існує пряма
залежність. Чим більше людей пише, тим більша ймовірність, що серед, скажімо,
п’яти  тисяч авторів знайдеться тридцять
посередніх, а двадцять першокласних. Якщо зважити на цю думку, то Київ має
найбільший творчий потенціал, оскільки на обліку в Київській міській
організації Національної спілки письменників України  перебуває 645 осіб, а це  найбільша в Україні письменницька
організація. До Києва в пошуках слави з’їжджаються літературні таланти не лише
з усіх куточків України, а й з інших країн. Для Богдана Бойчука столиця
сучасного світу Нью-Йорк – ніщо в порівнянні з Києвом, тому він перебрався
з-під Нью-Йорка до Києва, своєї літературної столиці.

Отже, що художньо вартісного  в 2012 році, який, за китайським календарем,
вважався роком пристрастей, написали столичні письменники?

У поезії рік був знаменний тим, що з
найбільш імовірних кандидатів на одержання Національної премії імені Тараса
Шевченка, серед яких були такі колоритні прозаїки, як Володимир Лис і Мирослав
Дочинець, найвищу українську літературну нагороду вручено поету Леоніду Горлачу
за книжку «Знак розбитого ярма». Щоправда, після оголошення премії  відбулося її бурхливе обговорення на літературних
сайтах.

У видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
видрукувана збірка Ліни Костенко «Триста поезій», до якої увійшли найвідоміші
її твори з різних періодів життя. Ця книжка засвідчила, що її вірші не
потьмяніли від часу, а Ліна Костенко залишається королевою сучасної української
поезії.

Гостропубліцистична поезія, що показує ключові проблеми
сучасного українського суспільства, вийшла в збірці Івана Драча «Сивим конем»
харківського видавництва «Фоліо».

Чернівецьке видавництво «Букрек» видало дві якісні
поетичні книжки Ігора Римарука «Божественний вітер» і Леоніда Талалая
«Безпритульна течія», до яких увійшли останні вірші  недавно померлих поетів.

До книжки Олега Лишеги «Великий міст» (Львів,«Піраміда»)
увійшли всі вірші, написані ним протягом життя. Маленька збірочка з такою ж
назвою виходила 1989 року в поетичній касеті «Молоді». До нового видання
увійшли колишні й тридцять нових віршів, які, на думку поета, завершують
композиційне ціле. Про творчість Олега Лишеги було ґрунтовне дослідження Івана
Дзюби, видрукуване, як цикл статей в «Українській літературній газеті», в яких
відомий критик пов’язує сугестивність письма Лишеги з втіленням принципу
«повноти відчуваного акту життя».

У серії «Бібліотека Шевченківського комітету» видавництва
«Український письменник» видрукувано книжку Любові Голоти «Жіночий апокриф», до
якої увійшли кращі поетичні та прозові твори письменниці, в яких соковито
передано дух Придніпров’я.

До двох книжок Рауля Чілачави під назвою «Світло
самотньої зірки» увійшли його кращі поезії та переклади вишуканої філософської
лірика про людське життя, про Грузію, про Україну, де він знайшов свою другу
Батьківщину.  

До помітних видань року слід віднести двомовну
українсько-англійську поему-кліп Станіслава Бондаренка «Нічна розмова з
Європою» київського видавництва «Український пріоритет». Англійський переклад
здійснив перекладач із Великобританії Стефан Комарницький. Пафос поеми
спрямований на подолання комплексу меншовартості, який відчутний в українцях.

Книжками «Переливання крові»
(видавництво «Гамазин») та «Покинутим кораблям» (видавництво «Смолоскип»)
поетеса Анна Малігон з розряду молодих поетес перейшла в категорію зрілих
поетес, засвідчивши розвиток кращих традицій української жіночої поезії. Її
вірші позначені надривом, іронією, сповідальністю і балансують між класичним
романсом і сповіддю. Отож у особі Анни Малігон маємо яскраву поетесу, яка
рефлексує на теми, знайомі мільйонам жінок.

Приємний подарунок зробив шанувальникам поетичного слова
Петро Осадчук збіркою поетичної сатири «Пень-клуб, або паранормальні явища»
(видавництво «Сучасний письменник»). Його слово, як вино, чим більше старіє,
тим стає міцнішим. Ось у чому побачив поет корінь нашого зла:

 

Жили в Україні, як дачники,

Українську зневаживши суть.

Нині ж там у державі табачники,

Де б тютюнники мали буть.

 

Прози минулого року було багато і різної. Однією з
вагомих прозових книжок була антиутопія Юрія Щербака «Час великої гри. Фантоми
2079 року», що стала продовженням попереднього роману «Час смертохристів:
Міражі 2077 року» (Київ, Ярославів Вал). Новий роман колишнього політика і
дипломата, відомого письменника, що на багато років випав із літературного
процесу і зараз надолужує згаяний без літератури час, розповідає про події, що
відбуваються після ядерного вибуху на планеті, коли гостро постала проблема
харчування і Україна відразу стала спокусливою для загарбників. У романі
реалізм поєднується з фантасмагорією та гротеском. А прототипом героя роману
Андрія Гайдука став український генерал Олександр Скіпальський, поруч із яким
діють Христос і Сатана. Цей роман – серйозний погляд на дійсність і традиційні
українські загрози.

Минулого року заявив про себе, як
прозаїк, Володимир Шовкошитний романом-дилогією «Кров – свята», що охоплює
значний історичний період від тридцятих років двадцятого століття до нашого
часу.  Це великий епічний твір, у якому
Голодомор, УПА і сучасні українські проблеми постають в єдиному комплексі
невирішених українським суспільством внутрішніх проблем, від яких залежить
майбутнє нації.

У посмертному виданні Олеся Ульяненка «Квіти Содому», як
в усій його творчості, на українському матеріалі досліджується природа зла у її
багатоликих і безмежних проявах.

Цікавий експеримент провела
львівська мерія, замовивши написання твору про Львів Андрію Куркову,
розрахований на стимулювання туристичного бізнесу Львова. Так з’явився роман
«Львівська гастроль Джимі Хендрікса», видрукуваний харківським видавництвом
«Фоліо». У рекламному бізнесі такий вид прихованої реклами, коли сюжет виростає
із товару, сервісу чи виду відпочинку, 
називають продакт-плейсментом. У 1929 році з’явився американський
мультфільм про моряка Папая, що рекламував консервований шпинат. Після появи
мультфільму споживання консервованого шпинату в США зросло на тридцять
відсотків. Або більш свіжий приклад – фільм 2008 року режисера Олів’є Мегатона
«Перевізник 3», в якому герой фільму одержує завдання доставити викрадену дочку
українського міністра охорони навколишнього середовища Валентину через усю
Європу до Одеси. Гостросюжетний фільм був рекламою нової марки автомобіля і
профінансований  компанією «Ауді».
Наскільки Андрій Курков збільшив туристичний потік до Львова, покаже час, але
те, що в літературі бачать приховані резерви, пов’язані не лише з впливом на
емоційну, інтелектуальну і, загалом, духовну сферу, а й на бізнес, вселяє
певний оптимізм. Адже у Празі чимало пам’ятників, пивниць і кав’ярень  пов’язано з творчістю Ярослава Гашека і
Франца Кафки. Та й улюбленим пам’ятником киян є скульптурна композиція героїв
комедії з міщанського побуту «За двома зайцями» Михайла Старицького Свирида
Голохвостого і Проні Прокопівни. Серед киян навіть існує забобон, що досить
потерти бронзовій Проні Прокопівні палець на правій руці, як дівчина вийде
заміж.

Книжки Михайла Бриниха «Хліб з хрящами» (видавництво
«Ярославів Вал»), Андрія Кокотюхи «Червоний» і Лариси Денисенко «Відлуння: від
загиблого діда до померлого» харківського видавництва  «Клуб сімейного дозвілля» демонструють добрий
професійний рівень прози, написаної на перетині серйозної і масової літератури.

Цікаву книжку запропонував минулого
року читачам Сергій Пантюк «Війна і ми» (видавництво «Ярославів Вал»). Це роман
про війну і кохання, в якому є і придністровський конфлікт, і сучасні кавказькі
війни. У романі стверджується думка, що війни ніколи не припинялися. Просто
вони проходять у різних формах. А людське життя – це і є війна за виживання, в
якій кожен день ми зустрічаємося з агресією і конкуренцією інших.

 

Закінчення в наступному числі.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!