Моя душа стане дзвоном.
Старої бойківської дзвіниці,
Щоб голосити за мертвими.
І будити живих…
16 липня 2022 р. на 96 році життя від раптової хвороби (бактеріальної пневмонії) відійшла у вічність талановита українська письменниця з Бразилії, свідома українка, учасниця Нью-Йоркської групи, духовна посестра шістдесятників — Віра Вовк (Віра Остапівна Селянська). Про це повідомила друзям поетеси донька її бразильської подруги-опікунки Терезії — Летісія Насціменто.
Віра Вовк народилася 2 січня 1926 р. в Бориславі на Львівщині. Початкову освіту здобула в Кутах і Львові. Згодом продовжила навчання в Німеччині (Дрездені й Тюбінгені), куди під час Другої світової війни вимушено емігрувала з батьками. Після трагічної смерті батька-лікаря переїхала з матір‘ю до Бразилії, оселилася в Ріо-де-Жанейро, де прожила понад 70 років. Саме там відбулося її становлення як письменниці, науковця і педагога (викладацькій праці в Державному університеті Ріо присвятила 50 років). Як учасниця літературних ПЕН-клубів побувала в багатьох країнах світу, ознайомилася з мистецькими надбаннями різних народів. Воднораз незмінною основою і орієнтиром її творчості завжди була Україна, її культура та християнські духовні вартості.
Віра Вовк — авторка понад 100 видань поезії, прози, драматургії, перекладів класиків вітчизняної і світової літератури, член Нью-Йоркськоі групи й об’єднання українських письменників «Слово», лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2008), літературознавець, науковець, перекладач, популяризаторка української літератури за кордоном і натхненниця справи її розвитку на Батьківщині. Листи і твори поетеси були «віконцем у вільний світ» для українських митців з-під «залізної завіси», про що свідчить багатолітня творча дружба з Іваном та Надією Світличними, Василем Стусом, Іриною Стешенко, Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Іриною Жиленко, Галиною Севрук… Згодом, у роки незалежності України, нові твори Віри Вовк, мистецьки оформлені нею, видані і вислані за власний кошт, чи не щороку поповнювали бібліотеки близько 50 українських адресатів…
До останньої хвилини авторка була вірною своїм ідеалам і своєму покликанню, і як колись, у 60-ті, так і тепер, усім серцем вболівала за долю України. Про це її нова книга «Героїка», над якою працювала в ці липневі дні:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Герої не відходять, вони над насліддям світять,
Наче щорічні весни, зачаровують квіттям.
Пахощами завдання у висоти підносять,
Відроджують нашу землю у промінні та росах («Герої»).
Герої слова і чину не відходять. Вони світять у вічності,
живуть у вдячних серцях і пам‘яті, зоріють у слові…
Вічна пам‘ять і безмежна дяка пані Вірі — за тепло її серця, за багатолітню жертовну працю на ниві української культури, за світле слово правди і любові.
Юлія Григорчук
На фото: У колі друзів. Віра Вовк в один із останніх своїх приїздів до Києва (світлини з приватного архіву Л. Тарнашинської).