Трохи справжньої війни

103

Це рецензія на незвичну книгу. Вона називається
Концерт для єдиної слухачки. Вона є приступною 
лише в Інтернеті
-http://eisenturm.blogspot.com/2014/03/solodovnyk2014.html. У власній передмові
автор не без сумної мудрості зазначає, що шукати видавця є справою задовгою, до
того ж, поезію читає на нашій землі аж надто невеличке коло людей, аби
будь-який видавець мав зиск із поетичної збірки. З автором важко не погодитися,
панове…

 

Автор

Його ім’я – Максим Солодовник. Він народився у 1986 році.
Закінчив Київський національний університет імені Шевченка.  Перекладає з німецької. До книги увійшли його
переклади – зокрема і переклади такого герметичного та складного поета як-от
Георг Тракль. Він є представником того покоління, якому випало побачити свої
молоді роки обпаленими тим, що не без зайвої політкоректності можна назвати
українською смутою. Початок  юності у
цього покоління припав на перший Майдан у 2004. Самий розквіт  молодості 
цього покоління припадає на початок тієї Великої Війни, яку наразі
сором’язливо ховають за трьохбуквеним евфемізмом АТО. Подібна доба не може не
бути вагітною темними пророцтвами та лиховісними знаменнями – від хреста, що
хилиться понад головним куполом Святої Софії 
аж до повернення поганського Громовника на Старокиївську Гору. Це –
погана доба для менеджерів та рекламних агентів. Це – найчудовіша доба для
поетів. Таке покоління язик не повернеться назвати génération perdu. Такому поколінню можна лише заздрити.

 

Час книги 

У
передмові автор зазначає, що ця збірка є результатом майже 5 років творчості.
Перша збірка його «…. голоси подорожніх у довгих сутінкових алеях…» побачила
світ ще  у 2009 року у київському
Смолоскипі. Ці 5 років були непростими для України і не лише тому, що  до влада прийшла де-факто мафіозна зграя, яка
оголосила війну на винищення українській культурі, як чомусь незрозумілому та
неприбутковому, а отже – ворожому. Читаючи вірші, останні з яких датовано 2013
роком Божим, важко не помітити 
олов’яного присмаку крові – цей присмак є невитравним ув атмосфері майже
кожного з віршів.

 

Місце книги

Автор мешкає у славній Полтаві. На старій Гетьманщині. На
одному з останніх духовних островів того загиблого  континенту, який ми називаємо добою
Мазепинського Барока. Стара Гетьманщина лежить на перехресті, яким впродовж
сторіч рухалися армії та орди. Ця земля надто сильно пропиталася кров’ю аби
пасторальні ідилії у стилі тих комедій, які був писав батько
Гоголя-Яновського  змогли лишитися
літературною визитівкою цього краю. У збірці Максима Солодовника багато того
пекучого холоду, яким позначені останні ночі миру –  і геть неважливо яка саме війна розпочнеться
вранці.

 

Власне вірші

Авторською
волею вони старанно уникають рими. Вони є трохи скупими та геть не пишними.
Вони є лаконічними та  суворими. Деякі з
них нагадують маленьких вовчат, які вціліли після тотального розстрілу великої
та хижої зграї. Яким доводиться обживатися та виживати у світі людей, у світу
сучасних людей, у світі істот, які є лицемірно не хижими та
гуманістично-жорстокими. Деякі б’ють струмом 
– як оголені дроти. Деякі обпікають – як кропива. Деякі нагадують
потаємний шифр – який є зрозумілим авторові, Траклеві та ще декільком єретикам,
яких самий автор називає «відмороженою публікою». Втім, всі вірші є написаними
кров’ю серця. В цьому контексті раджу ознайомитися із віршем Туманний обрій, що
входить до циклу Вальс на краю світу.

 

Висновок

Це
треба читати, панове…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!