Віктор Мельник. Ескізи на воді. Поезії. – Вінниця: ФОП
Данилюк В. Г. , 2011. – 96 с.
Тріумф поки що локальний, але рідкісно переконливий. На
загальних зборах Вінницької організації НСПУ 10. 06. 2011 Михайло Каменюк з
найновішої Мельникової збірки цитував, а найкваліфікованіша в області аудидорія
захоплено реагувала, насамкінець дехто з найемоційніших поетес аплодував. А й
як найемоційнішим не зааплодувати, коли – особливо з голосу – 4-8-рядкова
поетична мініатюра, прозвучавши, в слухацькій пам’яті фактично ще
дзвенить-триває, тимчасом як авторське послання, в ній зашифроване, продовжує
поглиблено «доходити» завдяки якомусь одному акцентованому штрихові – ключовому
епітету, метафорі, гіперболі, літоті, простому чи протиставному порівнянню.
Певна річ, те, що я тут узагальнено називаю авторським
посланням, може мати різний ступінь значимості – суспільницької, аксіологічної,
онтологічної, етичної, естетичної, побутово-житейської… Зі змістом
суспільницької найважче. Не піддатися гіркому відчаєві, а відтак і
прямолінійній публіцистичності, виявляється, проблематично навіть і для В.
Мельника – літератора-інтелектуала, гартованого і в журналістському, і в перекладацькому,
і в правозахисному горнилах іронічного аналітика: «Ми маємо докази, і в
аргументах // На смерть стоїмо – одначе // Сліпі котенята виберуть президента
// Для себе й для нас – зрячих».
Що й казати, «сліпі котенята» – дещо несподіваний, та й не
всеохопний, мабуть, епітет для характеристики критичної маси некритичного
українського електорату. Бо як, наприклад, зарахувати до категорії «сліпих»
тих, хто зряче-цинічно голосує за кілограм гречки, купюру певного номіналу чи –
виклично – за «тверду руку», бодай і зі слідами незмивної крові та рука була?
Несподівано більший ефект мають ті суспільницькі мініатюри В. Мельника, де
гірким реаліям нашого життя-буття надано космічного виміру-контексту: «Над
вечірнім ресторанним гамом, // Де гуляє грошовитий плебс, // Раз у раз спалахує
реклама, // Ніби титри куплених небес». Чи – незгірше: «І дзвін трамвая (хочеш
їхать – платиш), // І дзвін церковний – наче дзвін монет. // І Місяць, як в
альбомі нумізмата // Непроданий останній раритет».
Безумовною окрасою збірки, та й, либонь, усієї сучасної
української поетичної мініатюристики, є пейзажні та любовні (традиційно кажучи)
вірші. Пейзажні замальовки – частіш у наближенні до традиції східної,
об’єктивістської: «Спинився на кручі у простір задивлений сонях, // І тепле повітря
тремтить над холодним Дністром. // То залишки літа до моря течуть у каньйоні,
// І ліс кучерявий чека на осінній погром». Українська традиція співпереживання
з пейзажем чіткіш проявляється, щойно над пейзажем починають витати спомини, а
в пейзажі з’являться люди. Так постають дві строфи, озаглавлені (більшість-бо
текстів – «трьохзірочкові») сентиментально – «На батьківщині»: «Чи ми
стрічались – вже й не пам’ятають // Ні гребля, ні дорога, ні стежки. // В
повітрі іншім інші пролітають // сполохані прибульцями пташки. // І на
занедбаному стадіоні // Під наглядом лінивих голубів // В футбол ганяють хлопці
незнайомі // Проти команди буйних бур’янів». Каюсь, останні два рядки так
зачарували мене своїм фантасмагоричним гротеском, що я задля певнішої хрестоматійності
тексту вдавсь до маленького редагування (в книжці є: «І на ЗАПУЩЕНОМУ – ? –
стадіоні»).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Інтимізація пейзажу (чи й – іншого разу – інтер’єру) – один
з основних творчих принципів нашого поета в цій збірці. Як правило, здійснює те
він через одне-єдине ніби несподіване у контексті слово (деталь). Через
промовисту недомовку навіть. Ось тільки перший рядок – «Сьогодні на вашій
дачі…», а вже в ньому криком кричать і СЬОГОДНІ (отже, у підтексті – мається на
увазі і «вчора»), й ВАШІЙ (вчора вона, мабуть, могла називатися в якімсь
контексті ТВОЯ). Граючи на подібних тонкощах, заснованих на прийомі літоти,
поет дедалі виразніше різьбить свого ліричного героя яко натуру позірно
стриману, сутнісно ж – гедоністичну. Гедонізм вгадується і в пориванні поза
межі означених координат (аксесуарів), і в натякові на пристрасть, що
спустошує. Аж до планетарного акомпанементу відбуялій хіті: «Лежим непорушно.
Колишуться протягом штори. // Знемога повільно вплива в несполоханий сон. // І
дихання тихшає, мовби влягається море, // І подих в косах шелестить, як на
вітрі пісок». Й аж до космічної фривольності порівнянь: «… Ночі збігає термін –
// З-за Всесвіту тихо встають // Світанок – кольору сперми, // Сонце – кольору
уст».
Не так уже й мало гедонізму. В не такій уже й холодній воді
інтелектуалізму. Інтелектуалізму як усвідомлених засад поетики жанру – в тім
числі.
Книжечка формату трішки меншого від А6 зграбно вміщується на
долоні, більшість віршів – на одній сторінці. 2-3 випадки переходу на сторінку
наступну не є вдалими. Зокрема – у випадку тристрофника «Коли над містом ніч
зімкнеться…», оскільки третя строфа звучить відносно самодостатньо. Тим паче,
що на наступній сторінці благополучно розмістилися 14 рядків обсяжнішого
тексту. Подібні тонкощі верстки, очевидно, варто враховувати і прораховувати,
оскільки йдеться про поезію «гомеопатичними дозами». А що не всі мініатюрки на
рівні кращих, тут частково процитованих, не всі, отже, більше промовляють, аніж
кажуть, то перехвалювати збірку не будемо. Принаймні апологетам її нагадаємо зі
вступу до другої частини «Дон Кіхота»: «як чогось (хоч би й доброго) надто
багато, вже йому не та й ціна, а як чогось іншого (хоч би й поганого) обмаль,
то здається людям, що воно чогось варте». Сиріч: зажени їх, мініатюрки, в
інший, ширший та тісніший, книжковий формат (щоб 4-5 – на сторінці), того й
гляди, якісь і втратили б на блиску. Отож – хай живе принцип «гомеопатичного
дозування» поезії, лірики зокрема!
Не вперше отак трактуючи про «гомеопатичні дози», які давно
вважаю прийнятними і бажаними як для широкої преси, так й – особливо – для
радіо- та телеефіру, вважаю збірку Віктора Мельника «Ескізи на воді» гарним
новим аргументом на користь цього мого невтомного відчайдушного волання в
пустелі наших ЗМІщених стосовно питомої культурної традиції ЗМІ.
м.Вінниця