Разом зі своїми колегами я представляв Житомирщину і на
2-му, і на 4-му позачерговому, і на 5-му з`їздах. Як і тоді, на серці було
сумно і скрушно. Ілюзії, котрі жили протягом
минулих 20 років, з`ясувалося, не закінчилися. І треба продовжувати
боротися. За Слово, за українську літературу, за письменницьке майно, людську
гідність, зрештою.
Хоча починалося все, здається, цілком пристойно. Та простора
доповідь нинішнього письменницького очільника, який навіть згадав усіх, кого
вже немає з нами, чомусь притлумила радісні почуття. Щось тривожило, не давало
спокою. Можливо, міцні молодики, що стали на вхідних дверях зали біля елітної
президії?.. А, можливо, схиблені нотки в словах доповідача, який запопадливо
постійно вибачався, висловлював рішучу готовність віддати спілчанське кермо в
інші руки… І чим ближчим був фінал доповіді, тим більше не вірилося в її
щирість. Тож пригадалися фінальні слова В. Яворівського 5-річної давності: «Не
приведи, Господи, у цей трагічний час нам, письменникам, зав`язнути у чварах,
заздрощах, у дріб’язку, в примітивній балаканині. Ми з вами – остання лінія
національного самозахисту. Якщо відступимо і ми – не вистоїть Україна»… Але
наступне словоблуддя з приводу майна і так званого земельного надбання НСПУ ще
більше огорнуло душу смутком і розпачем. Про що ми говоримо?!.
Хоча, правди ніде діти, про письменницьку поліклініку, що на
вулиці Рейтерській у Києві, Одеський, Ялтинський, Коктебельський, Ірпінський
будинки творчості, пансіонат «Нафтуся», знамените колись кафе «Еней» говорити
не переговорити…
На межі виживання чимало іменитих письменників, зник журнал
«Київ», гибіють журнали «Вітчизна» й «Березіль», «загинається» газета
«Літературна Україна».
Підходжу до колишнього очільника НСПУ Ю. Мушкетика і
запитую, що він може сказати про почуте й побачене, про сучасний літературний
процес власне.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Що я можу сказати… він намагається залишитись, але… –
засміявся Юрій Михайлович. – Спілка наша завжди була бастіоном українства,
захисником всього українського, української ідеї зрештою. І я сподіваюся, що
вона такою й залишиться.
м. Коростень на
Житомирщині