Мені землею
забивали рот,
Дощенту
корінь палено – в глибини.
В чужих
одежах гоголівський чорт
Занадився до
нас на Україну.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дивись – уже
на покуті сидить
З ногами і
рогами – веселиться.
У душу влізе
нечисть, і за мить
У сина й доньку,
у твоїх, вселиться.
Оці паскуди
завтра доведуть,
Що ця земля
давно уже не наша.
І нам хозарів
нових приведуть –
Мовляв, не
вмерла, але вже пропаща.
Бо їх давно
із пекла принесло,
Уже не раз
вони там зимували.
Поки діди їх
нищили село –
В Московщину
клейноди продавали.
Тепер сидять
під куполом отим –
На Лису Гору
схожа та споруда.
На правду там
залізний карантин,
І круки там
кружляють звідусюди.
Ножі свячені
в Чорному Яру
Давно чекають
на хиренну волю.
Отож, не жди,
нечистий, не помру,
Нехай і
ціпенітиму від болю.
Тоді згадаю
всіх, які пішли
З торбами
солі по Чумацькім Шляху.
Зірками, що
чорніші від золи
Кружляють над
усім космічні птахи.
О, як мені
забути цих птахів,
Їх недосяжна
тінь на Україні.
На цій землі
безмовних горбанів
Безвидно Богу
і його дитині.
Давно пора
народу на Майдан,
Що не остиг
ще від святого гніву.
Ти ще не пан,
але ще й не пропав –
Вставай з
колін, будь вищим і щасливим!
9.09.2012р., м.Харків