Тетяна Марцинюк. У світлі спогаду ваш образ возсіяв…

224

ПАМ’ЯТІ АНДРІЯ КОНДРАТЮКА

Літературна скарбничка Рівненщини збагатилася ще одним цікавим виданням – книгою-спомином «Талант, помножений на долю». Ошатно впорядкована Борисом Боровцем, книга Пам’яті Андрія Кондратюка вийшла у престижному видавництві «Волинські обереги», як, до речі, і всі книги (за винятком однієї) талановитого українського письменника. Тісна співпраця Андрія Кондратюка з видавництвом «Волинські обереги», яке очолює Віталій Власюк, упродовж десятиліть не дозволяла замулюватись творчим джерелам, що струменіли снагою цілющого слова самобутнього митця.

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

Пишаюся тим, що була близько знайома з Андрієм Івановичем, перечитала всі подаровані ним книги, які зберігаю, мов коштовні реліквії. Завжди вірила і вірю, що Талант – це той Храм, який світлом любові освячує душу і очищає помисли від скверни і облуди. Таким талантом був і залишається для мене Андрій Кондратюк – людина, одухотворена Словом і виснажена життєвими негараздами та непорозуміннями. Однак життя переконує, що навіть шаленим буревіям не під силу підірвати коріння таланту, якщо воно міцне і глибоке.

Талант не може жити одноосібно: він якраз і набуває свого ціннісного змісту через боротьбу і випробування долі. Такими випробуваннями пустунка-доля не раз рясно обсипала як життєві, так і творчі стежки письменника, та він не корився лютим стихіям і торував творчі стежки. Його світогляд і художнє сприйняття дійсності, філософсько-аналітичне осягання історичних подій, висока художньо-емоційна наснаженість текстів, їх оригінальна мовно-стилістична палітра привертали і привертають увагу багатьох науковців (як мовознавців, так і літературознавців). Окремі дослідження вдало висвітлені у  панорамі документально-публіцистичних матеріалів книги «Талант, помножений на долю».

Варто зазначити, що проза Андрія Кондратюка відкриває доволі широкий простір для наукових розвідок і творчих пошуків у царині дослідницької оази. Впевнена, що й молоде покоління науковців щоразу відкриватиме нові спектри у творчості А. Кондратюка, адже його книги магнетично притягують і одухотворюють кожну чутливу душу, кожне чуле серце, кожну людину, котра прагне бачити глибше, відчувати тонше, сприймати піднесено, реагувати сміливо і щиро.

Книга «Талант, помножений на долю» стане чітким орієнтиром, справжнім навігатором, що спрямує зацікавлених дослідників до кондратюківських джерел, які наснажують емоційністю високого стилю, що не вписується в рамки традиційності (саме тим і зацікавлює!), глибиною думок, що випромінюють справжній патріотизм, любов до рідної землі із Закутком хутірського раю, багатим фольклором і цікаво виписаними художніми образами, кожен з яких є своєрідною легендою свого часу і свого краю. Варто зазначити, що у творчості Андрія Кондратюка чітко виражене поняття стилістичної фігури, що збагачує зміст твору новими емоційними нюансами, увиразнює художні образи, надає зображеним картинам особливого поетичного забарвлення. Практично в кожному творі чітко простежуються незвичні синтаксичні звороти, ненормовані синтаксичні конструкції, що вживаються задля увиразнення художнього мовлення. Адже образотворча сила мистецтва слова тим очевидніша, чим емоційніше, діткливіше автор доносить до читача свою розповідь. Занурившись у творчі глибини Андрія Кондратюка, стає очевидним, що мистецтво слова безмежне у непересічних можливостях вираження яскравої індивідуальності Митця.

Зібрані в книзі «Талант, помножений на долю» документальні матеріали, наукові дослідження – яскраве свідчення непересічного таланту, що крізь терни пробивався до світла і, на щастя, залишив яскраві спалахи в серцях земляків і не тільки. Адже переконана: хто хоч раз долучався до джерел Андрія Кондратюка, той неодмінно повернеться до них знову, оскільки вони по-справжньому цілющі і смак їхній запам’ятовується надовго.

Цікава творча співпраця з Андрієм Івановичем залишила мені на згадку кілька не менш цікавих листів, якими дозволю собі поділитися з читачами.

 

30 травня 2006 року

м. Київ

Добрий день, дорога Тетяно Іванівно!

Сердечно дякую за привітання і за прекрасну статтю! (Йдеться про роздуми над романом «Хутір», які були опубліковані в газеті «Літературна Україна» за 8 червня 2006 року під заголовком «Дух народного буття» – Т.М.).

Тільки учора відніс її до редакції газети «Літературна Україна». Редактор Петро Перебийніс обіцяв надрукувати. Будемо сподіватись.

Забиття цілковито не переходить іще. Далеко у місто не виходжу. Тим більще не наважуюсь спрямуватись до коханого краю. Городнє насіння зісохлось в шухляді у тузі за нескопаною грядкою.

Але од випробувань, які посилаються, не втекти. Якщо вистачить у Вас терпіння прочитати і «Поза межами суєти», то вдячний буду одержати статтю на 3-4 сторінки. Її дуже скоро може надрукувати газета «Шлях перемоги». Я говорив про це телефонічно із редактором пані Марією Базелюк. Родом вона також із Рівненщини.

Читаю «Дон Кіхота» у геніальному перекладі Миколи Лукаша. Це вічна світова книга. Як Санчо Панса за виграшку губернаторства доскочив, урядувати став. І згадую й нашого колишнього уже губернатора, що без нього й «Хутір» не засвітився б.

Іще раз сердечно дякую Вам за дуже ґрунтовне прочитання!

Зі світлими побажаннями! – Андрій Кондратюк

 

***

22 січня 2007 року

м. Київ

Добрий день, дорога Тетяно Іванівно!

Сердечно дякую Вам за листа – за привітання і книжечки. (Йдеться про творчі доробки літстудійців Березнівської школи-інтернату – Т.М.).

Я їх із цікавістю прочитав. Дякую Вам за добру наставницьку працю. Але мене іще й іще манить переглядувати ці книжечки.

Відгуки надсилаю.

Минулий рік був для мене роком травм. Навесні забив ребра у Київі, а восени у Березнівській лікарні травмував ліву ногу.

А й новий рік почався із нездужання. У такій похмурій і агресивній реальності слово кладеться на папір з великими трудами, хоча я і належу минулому століттю. Але згадую Олександра Герцена, який писав, що є часи а зовсім не для писання. Хіба для читання тілько.

Тетяно Іванівно! Якщо у Вас є відгук на роман «Поза межами суєти», то, може, надішліть його прямісінько у «Літературну Україну». Річ у тім, що ці два романи «Хутір» і «Поза межами суєти» рекомендовані на здобуття Шевченківської премії. І вони можуть (могли, але з невідомих причин відгук так і не оприлюднили – Т.М.) надрукувати у порядку обговорення, яке триватиме до 22 лютого.

Бо якщо у цей час Ви надішлете мені, а зміниться погода, стане ковзко, то я не зможу занести до редакції «Літературної України».

Із найкращими побажаннями Вам і Вашій донечці! –

Андрій Кондратюк

 

***

26 січня 2009 року

м. Київ

Дорога Тетяно Іванівно!

Сердечно дякую Вам за привітання і такі змістовні та гарні Ваші книги. Про наставника діти пишуть, а якби сповідь звершують. Щось подібне я уже читав у переднішій Вашій книзі, де діти переповідали свої автобіографії. Осягання струменить, що ці діти уже знають ціну хлібові насушному, але і знаки світової краси відчувають. І це останнє не тільки як дар природи, а й заронене вказівним перстом добрих наставників.

Сповідь людської душі є вічно манливою суттю усілякої мистецької штуки, надто в поезії і музиці. Сповідь дитячої душі наймиліша.

Листи Василя Бикова перечитую. (Тут ідеться про листи, які Василь Биков надсилав літстудійцям Березнівської школи-інтернату – Т.М.). Бо і для мене це один із найулюбленіших письменників. Надсилаю Вам записаний із розповіді Євгена Сверстюка портрет Василя Бикова.

Білоруський літератор Михась Скубла (тут деяка неточність: йдеться про білоруського письменника Міхася Скоблу – Т.М.) передав мені томик Максіма Багдановіча. То втішуюсь.

Падымі угору своë вока,

І ты будеш ізноў, як дзіця,

І адыйдуць-адлынуць далëка

Ўсе трывогі зямнога жыцця.

Зі світлими побажаннями! – Андрій Кондратюк

 

***

Із циклу «Видатні постаті осявають світ і мене»

Андрій Кондратюк

 

Високорослий сивий білорус

Умер Олександр Солженіцин. Відходять старі літератори. І відчуття невідворотне пульсує поглиблювано. Що і ти уже старий. Ізнов Гемінгуеєве бринить. По кому подзвін.

Зовсім недавно я тяжко переживав смерть Чингіза Айтматова. А ще раніше, кілька років тому, болем і відчуттям утрати й осиротілості діткнулася мого серця звістка про відхід у вічність Василя Бикова.

Сьогодні я зателефонував Євгенові Сверстюку і сказав своє слово про непослідовність позиції Олександра Солженіцмна. Як руйнівно діє на великий талант а будь-яка участь у брудній політиці.

Мова і про Василя Бикова та Чингіза Айтматова зайшла, велась. І згадав Євген Сверстюк про Василя Бикова.

Як він у дев’яностих роках минулого століття у Мінськ на конференцію Пен-Клубу їздив. І головував на засіданні Василь Биков.

Невтримне запитання одразу й вихопилося у мене:

– А який вигляд він мав?

Так завжди кортить мене хоч уявою зобачити тих, кого за життя зобачити не судилося, а що їх зустрінути, бачити дуже хотілося.

І став пан Євген розповідать. Що був це високорослий сивий білорус, як о тім і написав поет. І слово його було поважне, вагоме, але не зайве. А погляд прихильний, добрий, на лиці печать наче суворості застигла.

– А чи Вам коли доводилось раніше із Василем Биковим зустрічатися? – ізнов запитую.

– Да як я міг із ним бачитись. Я ж у таборах да в засланні перебував, – ніби роз’яснює пан Євген. А відтак і продовжує:

– Але був тоді зворушливий момент. Я поспішав на Біблійний конгрес у Словенію і повинен був залишити зал засідання. Уже при виході біля дверей я покивом і поглядом попрощався із Василем Биковим. І тут видатний білоруський письменник устав із-за столу. Затим усі в Президії устали. А відтак ціла зала попрощалася зі мною стоячи. І в цьому жесті прозвучала повага Василя Бикова до України.

 

***

У світлі спогаду Ваш образ возсіяв

І знову зворушив чутливу душу.

Складаю в скриньку намистини справ,

Бо слово вдячне Вам сказати мушу.

Спливають миті, приховавши втому.

Сумує Хутір, повний самоти.

Лиш ластівки вертаються додому –

Їм хочеться людської теплоти.

На жаль, на жаль, вже рік холоне хата,

Бо грубка не ковтає більш дрівця.

Та спогад, взявши душі у лещата,

Розпалює в них трепетні серця.

На Хутір земляки не раз зійдуться,

І спогадам не буде тут кінця,

Тут щирим словом щедро розіллються

Річками думи про Талант Митця.

Не заросте на Хутір стежка долі –

Її топтатимуть удячні земляки.

А тим, що мають душі вбогі й кволі,

Хрест покаяння нести всі віки.

 

м. Березне Рівненської області

 

“Українська літературна газета”, ч. 5 (271), 13.03.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку»,  а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!