“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
ДО 100-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ЮРІЯ КРУГЛЯКА
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Юрій Михайлович Кругляк народився 27 жовтня 1925 року в хуторі Варуни Козельщинського району, що на Полтавщині, у сім’ї вчителів ‒ Михайла Матвійовича та Марії Антонівни.
Усе дитинство поета пройшло на Донеччині, у селищі Пантелеймонівка, куди згодом переїхала сім’я. Батьки Юрія Кругляка змалку привчали його до художнього слова, що й вплинуло на подальшу долю поета.
Після закінчення Другої світової війни, учасником якої він був, Юрій Кругляк здобув освіту в Донецькому педінституті. Але одним вищим навчальним закладом майбутній письменник не обмежився й вступив до Львівського університету на філологічний факультет, який успішно закінчив 1951 року. У Львові Юрій Кругляка обрали головою літературної студії і призначили завідувачем відділу культури університетської багатотиражки.
Закінчив Юрій Кругляк університет не лише з дипломом, а також з першою збіркою лірики “Звичайні люди”, яка вийшла 1950 року у видавництві “Вільна Україна”. Ця збірка стала для Юрія Кругляка перепусткою до Спілки письменників України, а також дала змогу працювати в редакції газети “Вільна Україна”.
З 1950 по 1998 рік вийшло друком понад тридцять книг Юрія Кругляка.
* * *
Із нагоди 100-річного ювілею відомого і невідомого письменника, сатирика-гумориста, науковця Юрія Кругляка відбулися творчі зустрічі з вшанування його пам’яті (28 жовтня в бібліотеці міста Вишневого, 3 листопада – у Національному музеї літератури України).
У Національному музеї літератури України урочисту подію розпочав перший заступник голови Національної спілки письменників України Микола Гриценко. Його виступ налаштував присутніх на… серйозне сприйняття сатири й гумору. Промовець згадав, що колись іще школяриком читав зі сцени гуморески Степана Олійника, Павла Глазового, Івана Немировича та Юрія Кругляка. Ці мудрі люди, які творили не лише дотепний, а й смисловий гумор та сатиру, за його словами, вплинули на виховання не одного покоління.
Голова об’єднання сатириків-гумористів Павло Кущ своїм виступом додав яскравих барв до пошанування ювілею Юрія Кругляка, котрий вважав своїми вчителями Степана Руданського, Остапа Вишню та Степана Олійника.
Ведуча заходу Олена Коломієць, кандидат філологічних наук, доцент Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, здійснила екскурс в біографію Ю. Кругляка, його багату творчу спадщину. Як відомо, він автор численних сатирично-гумористичних видань, упорядник збірників народного гумору, багатолітній працівник журналу «Перець», дослідник топоніміки та автор творів для дітей.
Племінниця письменника поетеса Тетяна Домашенко вплітала в розповідь ведучої цікаві спогади про свого родича, читала його твори і свої вірші-присвяти.
Порадував присутніх мистецьким виконанням творів Юрія Кругляка Народний артист України, Герой України Анатолій Паламаренко. Також читали гуморески ювіляра Людмила Мельник та Владислав Семенець.
На зустріч завітали земляки з Полтавщини: директор Красногорівського будинку культури Тетяна Іващенко та завідувач відділу культури Білоцерківської ОТГ Наталія Лук’янець, яка прочитала легенду Юрія Кругляка «На згадку про Лтаву» із його книги «На крилах легенд». Тетяна Іващенко представила глядачам відеоролик театралізованого дійства за казкою Юрія Кругляка «Бублик з маком».
У видавництві «Духовна вісь» підготовлено до друку книгу «Відомий і невідомий Юрій Кругляк», куди увійшли матеріали з магістерської роботи студента університету «Україна» Олексія Домашенка, спогади письменників, родичів, друзів, знайомих та колег по перу «одноперчан», матеріали з сімейного архіву а також вибрані твори.
Зі спогадів Олега ЧОРНОГУЗА
…Юрій Кругляк неоцінений при житті. Можливо, саме за його не саморекламного характеру. Він працював тихо і могутньо. Працював так, як працюють тільки сподвижники, великі вчені, винахідники. Це рідкісний дар. Цей дар подарував йому через батька і матір сам Господь Бог. Я любив Кругляка. Любив і люблю. Я це казав йому під час ювілеїв і кажу тепер, хоч і ловлю себе на думці, що всі ми, його друзі і побратими, при житті його так і не оцінили гідно. Він не вимолював премій, він не саморекламував себе, не влаштовував літературних провокацій заради, як тепер кажуть, піару. Він жив і працював повноцінно.
Я це стверджую, бо я з ним кілька десятків років працював поруч. Ми разом відпочивали у Будинках творчості, їздили у відрядження від журналу „Перець”, зустрічалися в редакції журналу ВУС (видання українських сатириків), яке я мав щастя заснувати з Олександром Чумаком і Сергієм Забєліним. Пригадуються перші 90-ті роки. Народження не культури, а мафіозної економіки. Початок крадіжок, бізнесових, а згодом і політичних убивств. Я зателефонував Юрку додому і запросив до редакції.
– Юрко, я знаю, що це нашому суспільству уже не допоможе. Тут більше міг би допомогти прокурор, або, може, тільки Господь Бог. Україна пішла не тим шляхом. Ми з тобою цього не виправимо, але все ж Данте писав про „Пекло”, твій великий земляк Котляревський про те ж саме, сотвори сучасну „Енеїду”. Хай це хоч буде гірчичником.
Юрій ствердно кивнув головою і вже переступаючи поріг, запитав:
– А на коли це треба?
– Юрочко, на вчора.
Він ще раз кивнув головою і зачинив за собою двері. Через кілька днів „Енеїда” Кругляка лежала у мене на редакторському столі. Ще через день Віктор Баранов – моя права рука – поставив її в номер і повідомив читачів, що далі буде.
…Я любив Юрка. За його скромність, за життя без пози. Він ніколи не рекламував себе. Не тільки за його благородний характер, аристократизм і енциклопедизм. Спочатку про непоказне благородство. Чомусь згадалося два моменти із його, зовні спокійного, не активного життя: Василя Симоненка приймали до Спілки письменників, а в нього на той час не було, як кажуть, у чому йти на Президію. Симоненко звертався до кількох членів Спілки зі скромним проханням, аби на цей урочистий день позичили костюм.
Дехто делікатно відмовив. Тоді ж до нього підійшов Юрко Кругляк, взяв за лікоть і тихо мовив: ”Поїхали до мене”. Так наступного дня Василя Симоненка і прийняли до Спілки… в Кругляковому костюмі.
Пригадується ще один момент. Видав Юрко збірку гуморесок «Бублик з маком». Здається, це був 1967 рік. Отримавши гонорар, поїхав на рідну Полтавщину. Виявилося, зовсім не для того, щоб похвалитися черговою появою книжки. Він дізнався, що в його двоюрідних сестер на хаті дах протікає. Весь гонорар пішов на дах. Юрку залишилася лише дірка від того „Бублика з маком”.
Зі спогадів погади Олекси ЩИРИЦІ
….Львів любив Кругляка-лірика! Київ (і вся Україна) любили Юрія Михайловича за веселе слово в час задухи… коли громадянська совість не дозволяла йому прийняти умови гри – диктовані тими, хто сам грав без правил, коли беззаконня вершило долю чесних громадян і перекреслювало нашу історію, принижувало і притоптувало Україну…
…Часто ходили гуляти у ліс і обговорювали (такі часи були, що в лісі тільки можна було ховатися від повсюдного і завжди сущого нагляду…) нестерпну долю нашу. Чи не найчастіше я був першим слухачем поезій Юр. Кругляка, (першим і порадником, мабуть). Довіра і взаємодовіра у нас обох була беззаперечна…
…Ми старалися, щоби не згасав вогонь боротьби за своє на нашій землі. І він жеврів у наших душах, постійно запалюючи натури вітчизняної юні в університеті… Слово Юрка, розтиражоване через «Перець», знаходило свого читача і висміювало все зле в душах і помислах обдуреної молоді. Тому Юр. Кругляк тримав кругову оборону наших позицій у журналі «Перець» багато років! Поціновувати все, що він зробив, важко нам тепер, але у спогадах ми можемо почасти згадати його подвиг (трудовий і патріотичний!)…
…Він був непоправимим альтруїстом і зичив людям тільки добра! А скромності його не було меж!.. Автор надзвичайно любив «звичайних людей». Помітив Юрія Кругляка в гуртожитку на вулиці Герцена номер сім у Львові 1949 року, де наше знайомство непомітно переросло у найтепліші дружні стосунки назавжди. А знайомство почалося 1948-го року, тобто, півстолітня наша дружба вкоротилася кончиною незабутнього Юрія Михайловича…
Зі спогадів Валентини КОЗАК
…Юрій Михайлович Кругляк ‒ видатний український сатирик, гуморист, а також лірик. Ця людина скромна, хоч талант його сягає висоти. Я з дитинства була не байдужа до тих, хто пише твори смішні… Так як я сама, з першого по третій класи, і далі, читала гумор зі сцени в школі. І коли перші гуморески в класі шостому-сьомому мені потрапили, то я вже знала, що є такий Юрій Кругляк. Пізніше вже читала його в журналі «Перець», де він працював і часто друкувався. Аж доки одного разу, пізніше, у старших класах, я читала зі сцени Степана Олійника, Степана Руданського ‒ видатних майстрів сміху. Степан Руданський, можна сказати, був вчителем Юрія Кругляка ‒ він його любив, і в його манері теж були схожі співомовки, як і в Руданського, своєрідні, оригінальні. Відчувався в його гуморесках полтавський народний шарм, бо сам був родом із Полтавщини…
…А який він був лірик. Пісня під назвою “Журавлі” співалась не тільки в Україні, а і далеко за її межами де жили українці. Вона підіймала на крила їхню душу, захоплювала та несла під небеса, і вони згадували свою рідну Україну завдяки Юрієві Кругляку. Такі пісні, такі твори ‒ вони безсмертні…
…Він справді актуальний на сьогодні, бо не зникли дармоїди, ледацюги, сквернослови та інші. Юрій Кругляк був завжди за культуру мови, а його твори вчать любити та бездоганно користуватися українською мовою. Також його творчість допомагає розширити наш обрій. В нього є збірки про походження назв міст та сіл, а друга збірка про походження людських імен.
…Я вважаю що сатира ‒ велика зброя, сильна зброя. В цьому я пересвідчилась, виступаючи на Майдані, разом із племінницею Ю. Кругляка пані Тетяною Домашенко…
Дядькові Юрі
(Ю. Кругляку)
Якщо гумор у мене від тата,
То сатира – від дядька Юри.
Тільки ж як мені описати
Велич твору-мініатюри?
Він умів лиш двома рядочками
Потрапляти в самісіньку ціль;
Шлях Чумацький котить візочками
Його творчої істини сіль.
Із усього нашого роду
Він для мене світилом став,
Творчі гени, як нагороду,
Він у спадок мені передав.
Його книги із підписом дарчим
Бережу, наче скарб святий,
Бо в тих підписах він означив
Творчий шлях, по якому іти.
Дух козацький, підтриманий Вами,
У нащадках живе, не зника;
Це ж у метриці Вашої мами
Було вписано: «Дочь козака»
А козак той, Антін Музиченко,
Він і землю, і шаблю мав
І родину свою чималеньку,
У достатку й шані тримав.
Ваш талант до кінця не оцінений,
Творчий генію роду козацького,
Не вшановано Вашого імені,
Тільки пісня злетить зненацька так
«Журавлі» та, що стала народною,
Що їй пам’ятник навіть поставили,
Що струною бринить благородною.
Ви вже нею себе прославили.
В синім небі осінні паради є —
Душі праведні линуть ключем,
Спрагле серце хай пісня порадує,
Подарує любові щем.
Журавлі, друзі милі, хорошії,
І над містом ви, і над селом.
То ж не в службу, а в дружбу попрошу я:
Круглякові змахніте крилом.
Тетяна Домашенко,
поетеса, племінниця Ю. Кругляка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.