Тетяна Чумак. Майстерність Станіслава Шевченка в перекладі поеми Антонія Мальчевського «Марія»

157

Кожен народ у світі є носієм власної, автентичної культури. А пiзнання, взаємозбагачення та взаємопроникнення культур вiдбувається через культурний діалог, що сприяє також нацiональному самоусвiдомленню. Це чи не в найбiльшiй мiрi вiдноситься до культур України та Польщi, про що свiдчить багатовiкова спiльна iсторiя цих країн. Саме тому проблема українсько-польських зв’язків у галузi культури як найбiльш результативної та масової форми спiлкування завжди викликала iнтерес дослiдникiв. Проголошення незалежностi України та перемога демократичних сил у Польщi, встановлення мiж державами вiдносин на рiвнi стратегiчного партнерства стали поштовхом для iсторичного висвiтлення рiзноманiтних аспектiв у стосунках двох країн на основi їх комплексного вивчення та аналiзу на тлi оновленої Європи.

У ХІХ – ХХ столітті протягом тривалого часу українська література засвідчує зрослу зацікавленість польською сферою. Однією з форм її були переклади. У поезії, наприклад, Іван Франко здійснив багато перекладів із Адама Міцкевича, Адама Асника. Павло Грабовський перекладав Марію Конопницьку (й Адама Асника також), а пізніше Леся Українка переклала й парафразувала Марію Конопницьку. Впливова «Киевская старина» публікувала переклади польської прози на українську тему (російською мовою) – нариси Ролле, романи Юзефа Крашевського, «Na kresach» Равіти-Ґавронського.

Друга половина ХХ століття принесла польській поезії двох лауреатів Нобелівської премії – Віславу Шимборську та Чеслава Мілоша. Незважаючи на величезні втрати, завдані польському мистецтву слова в роки ІІ світової війни, поезія витримала всі випробування, і нині, з погляду сьогодення, збагачує європейський простір новими здобутками. Серед літературних досягнень в українсько-польських культурних відносинах вагоме місце займає перекладацька діяльність Станіслава Шевченка.

Поет, перекладач, член Спілки письменників України Шевченко Станіслав Олексійович народився в 1947 році у мальовничому селі Грабів Ічнянського району на Чернігівщині. Закінчив факультет кібернетики КДУ ім. Т.Шевченка. Заслужений діяч мистецтв України, заслужений діяч польської культури. Перу митця належить низка поетичних збірок. Автор та ведучий кількох культурних програм Національної радіокомпанії України. Лауреат українських та польських літературних премій: ім. І. Нечуя-Левицького, М. Рильського, М. Коцюбинського, І. Кошелівця, В. Чумака, Інституту А. Міцкевича, В. Гулевича, Ф. Карпінського.

Станіслав Шевченко почав приїжджати до Польщі після 1989 року, коли впала комуністична система і зникли пов’язані з нею обмеження свободи висловлювання. Таким чином, від початку в нього був живий контакт з вільним словом, він пізнавав як авторів, так і вірші, керуючись інтуїцією лірика й смаком художника. Спочатку народилася перша невелика збірка «Інше прохання». Усвідомлював при тому, що переклад може незмірно збагатити рідну поезію, розширити мовні можливості, відкрити нові обрії уяви. З таким переконанням заглиблювався в таємниці польського слова, відкладаючи на потім навіть власну творчість.

Протягом понад двадцяти років С.Шевченко удосконалював свою перекладацьку майстерність, публікуючи нариси про творчість польських поетів, беручи участь у симпозіумах і наукових сесіях. Кілька разів перебував на стажуваннях у двох найзначніших університетах Польщі – Ягеллонському та Варшавському. Ще на початку 1990-х років він відвідав ксьондза Яна Твардовського, згодом познайомився з Чеславом Мілошем, з Ернестом Брилем. Отримав згоду Ватикану на переклад віршів Івана Павла ІІ. У літературних подорожах перетнув мало не всю Польщу, знайомлячись із найважливішими мистецькими осередками.

Станіслав Шевченко вже кілька років підряд їздить до Варшави на міжнародний фестиваль «Варшавська поетична осінь», зустрічається з багатьма польськими поетами, має серед них друзів і знайомих. Плодом таких зустрічей стала книжка перекладів – «Антологія сучасної польської поезії»: «Тому що вони сущі», яка започаткувала співпрацю перекладача з видавництвом «Каменяр». Це двомовна антологія віршів багатьох польських поетів. Представлені у ній видатні митці, такі як Чеслав Мілош, Віслава Шимборська, Збігнєв Герберт, Тадеуш Ружевич, Ян Твардовський та інші. За цю книгу Станіслав Шевченко став лауреатом премії імені Вітольда Гулевича.

У Польщі митець відомий насамперед завдячуючи перекладам на польську мову його витонченої лірики, чудової, «наче фрески на високій соборній стіні». Нині Станіслав Шевченко – перекладач і упорядник двох двомовних антологій сучасної польської поезії, вибраних творів лауреатів Нобелівської премії Чеслава Мілоша та Віслави Шимборської, віршів і поем Кароля Войтили (Папи Римського Івана Павла ІІ), а також книги Антонія Мальчевського «Марія».

Дослідники вважають, що поему «Марія» Антоній Мальчевський написав під впливом знайомства та спілкування у Венеції з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Саме Антоній Мальчевський подарував Байронові ідею для нової поеми, пов’язаної з історією слов’янського світу. Ймовірно, мова йде про поему Д. Байрона «Мазепа». Водночас і сам Мальчевський відчув поетичне натхнення і загорівся писанням, створивши в першу чергу таку прекрасну річ, як уже згадану «Марію», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі. Вірогідно, що поет, все ж таки, побував у Венеції, тому що у поемі описується Венеціанський карнавал.

Поема «Марія» була першою поетичною повістю польського романтизму, але не менш важливим є той факт, що цей твір дав початок цілій школі в польській літературі ХІХ сторіччя, яка своє натхнення знаходила в Україні.

«Нікому не нав’язую своєї думки, але гадаю, що в теперішній поетичній польський літературі немає твору, який за розмірами вкладу, стійкістю духу, чи, нарешті, умілою шикарною спритністю, справді художньої експозиції, перевершив би цю повість Мальчевського» (Маврикій Мохнацький, польський поет, публіцист, громадський діяч, теоретик польського романтизму).

«Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема, Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Але дії поеми відобразили реальні події. Йшлося про конфлікт між Францішком Салезієм Потоцьким та його сином Станіславом Щенсним. Син одружився проти волі батька. Це 17 лютого 1771 року призвело до вбивства дружини молодшого з цієї магнатської родини – Гертруди. Про цю історію у свій час багато говорилося та писалося у тогочасній пресі. Історія дещо шекспірівська і несе багато злочинів. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримала назву ім’ям головної героїні – «Марія».

Мальчевський писав літературний, а не історичний твір, і був надто талановитим поетом, аби не усвідомлювати, що більш точне відтворення подій сімейного конфлікту не послужило б поемі на користь.

Проявляючи виняткову ретельність та ерудованість, Станіслав Шевченко зумів глибоко проникнути у внутрішній світ не лише персонажів поеми, а й самого польського поета Антонія Мальчевського. Останньому вдалося майстерно відобразити містичні й трагічні елементи з життя закоханих Марії та Вацлава, правдиво відтворити спочатку внутрішній світ лицаря й цнотливої дівчини, а згодом передати болісні страждання старого Мечника.

Як зазначають дослідники, художній переклад має двоїсту природу: з одного боку, він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Виявляючи надзвичайну чутливість до авторського тексту, до його внутрішньої структури та мелодики, Станіслав Шевченко не тільки правильно відтворив ідеї поеми «Марія», а й відобразив спосіб художнього втілення цих ідей, передав образність оригіналу з не меншою силою, ніж це зробив його автор:

 

Гей, куди, козаче, женеш коня баского?

Чи побачив зайця прудкого, степового?

Чи, думки розбурхавши, у жаданні волі

За вітром українським линеш на роздоллі?

 

Для порівняння наведемо текст оригіналу:

Ej ty! Na szybkim koniu gdzie pędzisz, kozacze?

Czy zaoczył zająca, co na stepie skacze?

Czy rozigrawszy myṥli,chcesz uźyć swobody

I z wiatrem ukraińskim puṥcić się w zawody?

 

[Мальчевський, Антоній. Марія: Українська повість [текст]: Поема. Пер. з польськ. та впоряд. С.Шевченка; вступ. слово В.Смаща. Львів: Каменяр, 2016. 199 с.: іл.].

Характерною особливістю польської мови є силабічний наголос. Це означає, що наголос у всіх словах, крім односкладових, завжди падає на передостанній склад. Така вимова сама по собі ритмічна і певною мірою мелодійна. Після ІІ Світової війни польська поезія перейшла на неримований силабічний вірш, крім окремих винятків. Навіть нобелівський лауреат Чеслав Мілош, який до війни писав, як і всі польські класики, римовану поезію, у післявоєнні роки більше схиляється до модерну. Поема ж Антонія Мальчевського «Марія» відноситься до епохи польського романтизму, вона була першою поетичною повістю в польській літературі, і не менш важливим є той факт, що цей твір дав початок цілій школі польської поезії ХІХ сторіччя, яка своє натхнення знаходила в Україні.

Зберігши форму, зміст, структуру і естетичний вплив оригіналу тексту, урахувавши мовні особливості поеми, перекладач передав думки оригіналу, виклавши їх за допомогою правильної літературної мови.

Серед філологів поширена так звана «теорія неможливості перекладу». За цією теорією повноцінний переклад з однієї мови на іншу взагалі неможливий внаслідок значної розбіжності виразних засобів різних мов; переклад нібито є лише слабким і недосконалим віддзеркаленням оригіналу, що дає про нього вельми окреме уявлення. Однак читаючи поему Антонія Мальчевського «Марія» в перекладі Станіслава Шевченка, ми спостерігаємо вражаючу точність і ясність. Без сумніву, перекладач доніс до читача всі думки, висловлені автором, зберігаючи не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки вислову:

 

Tyṥ dla mnie zeszła, Marjo! I w brzasku mych myṥli

Ṥwietną drogę twe ṥwiatło ku niebiosom kryṥli;

O! szczęṥliw – pyszny – wdzięczny, źe w zaletnem gronie

Czułoṥć na mnie z ufnoṥcią ṥliczne sparła dłonie!

 

Ти зіркою, Маріє, зійшла в думок світанні –

Твого світіння в небо йдуть зблиски незвичайні:

Щасливий, гордий, вдячний, що в доброчеснім гроні

Довірливі і ніжні твої відчув долоні.

[с. 99].

 

Жоден переклад не може бути абсолютно точним, тому що кожна мова відрізняється своїм складом, в ній просто може не бути таких слів, які би точно відобразили те, що хотів виразити автор, тому і не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації.

Піклуючись про повноту передачі вислову, перекладач разом з тим нічого не додає від себе, не доповнює і не пояснює автора, дотримуючись максимальної точності тексту оригіналу. При перекладі поезії перед С.Шевченком, звичайно ж, постійно виникала проблема розбіжності у смисловому навантаженні та стилістичній виразності слів і зворотів польської й української мов. Однак як досвідчений перекладач, Станіслав Шевченко зумів відтворити головні елементи тексту поеми з усією можливою точністю, не нав’язуючи читачеві свого бачення образу та власних інтерпретацій, при цьому кожна фраза твору в його перекладі звучить влучно і природно, не зберігаючи ніяких слідів синтаксичних конструкцій оригінального тексту. Для польської класичної поезії характерний силабічний вірш. Дотримуючись класичної ритміки поеми Антонія Мальчевського, підбираючи влучні рими, перекладач зумів зберегти ще одну характерну особливість польської класики – обов’язкову цезуру (внутрішню паузу) посередині рядка:

 

Nie, ten uroczny połysk, co jej oczy krasi,

Nie znikomy – bo z duszy – chyba go ṥmierć zgasi.

Lecz gdy kir rycerz dostrzegł I posępną radoṥć,

Co przy źałjbnej szacie aź ćmi przez swą bladoṥć…

 

О, ні! Чудовий погляд, який обличчя красить,

Не зникне, бо з душі йде, його лиш смерть погасить.

І раптом він побачив, що радісну бентежність

Затьмарює вже блідість у траурній одежі [с. 98].

 

Свої пошуки в галузі перекладу Станіслав Шевченко порівнює з апроксимацією – це наближення шляхом безкінечних проб до адекватного контуру, до ідеалу. Фаховий математик, він використовує свої знання як при перекладі з інших мов, зокрема, з польської, так і при творенні власних неповторних поезій.

Отже, художній переклад Станіслава Шевченка класичної поеми Антонія Мальчевського «Марія» поєднав у своїй суті складний комплексний характер перекладацьких трансформацій. Він несе в собі максимум віддачі перекладача, його ідеї перекладу, його позитивне відношення до самого оригінального твору.

Ця глибока, кропітка праця може стати джерелом досліджень для багатьох краєзнавців, істориків та мовознавців, а не лише літературних критиків. Натомість для широкого кола читачів це передусім захоплюючий твір, від якого неможливо відірватися, не перегорнувши останньої прочитаної сторінки, читаючи на одному подиху. Такій атмосфері сприяє не лише динамічна зміна подій, цікавий сюжет чи конфліктність змальованої ситуації, а й напрочуд майстерний, вдалий переклад, до якого не виникає жодних зауваг.

Тетяна ЧУМАК,

член НСЖУ, доцент кафедри журналістики й мовної комунікації НУБіП України

 

“Українська літературна газета”, ч. 22 (288), 6.11.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!