Тектонічний злам у гуманітаристиці, або Три новелі-панелі про роботу Міжнародного конгресу «Василь Стефаник і світова культура» в Русові на Покутті та в Івано-Франківську (14–15 травня 2021 р.)

1364

Сидір Кіраль, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу національної бібліографії НБУВ, підпанельник конгресу

 

«Василь Стефаник – велет у літературі»

 (І. Чендей)

 

ПАНЕЛЬ-НОВЕЛА ПЕРША –  «САМОМУ СОБІ»

 Два дні був прикутий до монітора компа, яко раб на турецьких галерах (чомусь одразу згадалось про красуню з Рогатина  Роксолану Лісовську, дочку священника, дружину султана Сулеймана). На жаль, в умовах клятого ковідного карантину «моя бесіда»  з близькими  серцю колегами, особливо на наукових конференціях, де завжди душа відчувала себе таки «панком» і ніколи не була «сама-саміською», а ставала «чистою як плуг, що оре» й шептала «до людий як ярочок до берега шепче», ловила серед гурту друзів «чужі намєтности та спліталася з ними», була практично поруйнована[1]. І от нарешті щедра на сегорічні ювілеї перша половина 2021 року подарувала таку нагоду (Леся Українка, Агатангел Кримський, Володимир Гнатюк, Василь Стефаник – усі 150 річчя від дня народження, Трохим Зіньківський –160 річчя). Спочатку миле он-лайн спотканє в Тернополі на всеукраїнській конференції з нагоди ювілею видатного фольклориста та вченого В. Гнатюка (щира дяка сестрам-професоркам Мар’яні та Зоряні Лановикам за її організацію), а 14–15 травня в Русові та Івано-Франківську на міжнародному конгресі «Василь Стефаник і світова культура».

Організатори конгресу застосували справді вперше в Україні нову інноваційну «пандемічну» (мається на увазі кількість учасників та доповідачів) «технольогію» щодо його проведення. Головне, вона не потребувала «вакцинації» усіх охочих взяти участь у цьому святі, а саме: було визначено так звані панельні дискусії (усього шість), про що мова буде далі. На цих панелях 15 травня, зокрема третій-шостій, було виголошено цікавезні доповіді з літературознавства та мовознавства ученими з України, Угорщини  та Польщі. Усі бездоганні, актуальні, мудрі… Однак найбільше мене взяло в дискурсивний полон слово львівського професора, декана філологічного факультету Святослава Пилипчука, який філігранно проаналізував проблему фольклору у творчості письменника-ювіляра, зокрема в новелі «Давня мелодія». Чи, скажімо, виступ львівського професора, завідувача кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Львівського університету ім. І. Франка Михайла Гнатюка (його дід, як розповів промовець, особисто знав В. Стефаника, портрет якого був на покуті в їхній хаті, і це шанували в родині), від сили голосу якого навіть літери залипали на моїй клавіатурі (розглядав творчість В. Стефаника в контексті модернізму). А який несподіваний ракурс у прочитанні В. Стефаника відкрила професорка із Сум Лариса Горболіс – про звук як повноцінний елемент художнього дискурсу в новелі В. Стефаника «Камінний хрест». А як вишукано розповіла про переклади творів В. Стефаника угорською мовою доц. Евеліна Балла з Ужгородського національного університету. А як цікаво… То таки всіх не перелічити, бо треба було бачити і чути виступи, зокрема мовознавців, де панелював знаний лінгвіст, активний член «Просвіти» проф. Микола Лесюк (підготував перший випуск мови творів В. Стефаника)… То було свято, і я, аби не зурочити роботу чудо-техніки, аді два дні не голивсі, знаючи гуцульські повір’я…

А поки тривали невеличкі міжпанельні перерви в роботі конгресу, я мольфарив (уроки брав безоплатно в чародійки-мольфарки, обдарованої поетки, учасниці конгресу Власти Власенко, і таки не безуспішно). Моє мольфарство вивело мене, на радість «самому собі» та й всим людьом, на новий покутський  путівець,  на якому, зачарований доповідями,  я ади прозрів: у Русові стався тектонічний злам, як би сказала Ліна Костенко, і не без участи геніального Стефаника. Я довго чекав сего зламу: уперше за довгі літа самостійности України ми не били поклонів перед Европою та Ґамериков, а навпаки – учені сих країн били поклони нашим ученим, які так чудово і науково розкішно презентували творчість геніального Василя Стефаника. І ось тут, у Русові, було, нарешті, знято віковічну «паранджу» з лиця нашої наукової еліти,  величавої, мудрої, талановитої, працьовитої. І так хотілося вигукнути на всі груди, плаї та дороги покутські: «І ми в Европі»!!!

І хто б міг подумати, що нова панельна форма роботи конгресу буде такою успішною і результативною. Весь світ схиляв свою голову перед Стефаником та Русовим. І як слушно зауважив український поляк, професор Люблінського університету ім. М. Кюрі-Склодовської  Ігор Набитович, що тут пульсувала така дивовижна  інтелектуальна енергетика, яка із сільської локації дивовижно й потужно ринула у світові простори. І то правда, дорогий Ігоре!

Усі панелісти й учасники дискусій, тобто підпанельники, від Ужгорода до Сум і Херсона у цьому трикутнику найдальших межових локацій України із центром у Русові засвідчили: ми є, ми маємо геніальних письменників, ми маємо багату українську мову, якою можемо передати найскладніші порухи людської душі й найгеніальніші думки. Ми маємо наукову національно мотивовану еліту. До речі, не можу тут не згадати у цьому контексті Світлану Лавочкіну, письменницю й перекладачку, яка живе в Німеччині й пише англійською мовою (народилася й виросла в Запоріжжі). В інтерв’ю «Літературній Україні» (№ 8, 24 квітня 2021 р., с. 23) вона зауважила, що «твори, написані українською, дуже впевнено почуваються на іноземних ґрунтах», оскільки українська мова «вельми пишна, гнучка, універсальна, емоційна» й на відміну «від «втомлених» світових мов» має «дорогоцінні невичерпні копалини лексики та синтаксису. Це великий шанс для українських митців», адже такими «невичерпними копалинами» є наші діалекти, які, на думку европейки, «було б дуже добре обійняти» разом, які є в «українській, і щоб література відбивала ці різноманіття» (ними, як відомо, так щедро послуговувався у своїх творах Василь Стефаник, а тому для багатьох був «нечитаємий»).

Дякую усім, хто причетний до цієї знакової події, зокрема професорам Степану Хоробу, Роману Голоду, Миколі Лесюку, Роману Піхманцю, ректорові університету Ігореві Цепенді за таке свято науки і розкіш спілкування. Івано-Франківськ – це потужна наукова гуманітаристика в Україні. Слава Стефанику, слава нашим науковцям, слава Україні!

 

ПАНЕЛЬ-НОВЕЛА ДРУГА  – «АКАДЕМІЯ»

 Якщо в незакінченому творі В. Стефаника «Академія» мовиться про товариство з «двайцяти людий, селян найбільше, дві пані, кілька інтелігентів, зодягнених напів по-сільському», то в перший день роботи Міжнародного конгресу «Василь Стефаник і світова культура» письменників Русів зібрав велелюдну академію за участи селян, багатьох учених пань та професуру, інтелектуальний цвіт нації, зодягнену якщо не «напів по-сільському», але й не дуже по-панському, відповідно до соціального статусу професора в наш час.

З опублікованих матеріалів про ювілейні заходи з нагоди 150-ліття В. Стефаника прагну донести до читачів «Слова Просвіти» найважливіше. Конгрес став пуантом усіх святкових дійств і згуртував провідних  учених не тільки України, але й Польщі, Угорщини, Чехії та Сполучених Штатів Америки (зголосилося понад 170 учасників!!!), які не просто досліджують творчість геніального покутянина, а й захоплені непересічною особистістю митця. Учасників цього поважного наукового зібрання привітали: ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, проф. Ігор Цепенда, акад., директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Микола Жулинський, ректор Ягеллонського університету, проф. Яцек Попєль (свого часу В. Стефаник був студентом цього навчального европейського закладу), директор Інституту української мови НАН України, проф. Павло Гриценко, проф. Анджей Романовський (Краків), проф. Леонід Рудницький (Філадельфія, США), Генеральний консул України в Кракові В’ячеслав Войнаровський,  народний депутат України, член парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща Микола Княжицький, голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич та його перший заступник Василь Гладій, голова Івано-Франківської ОДА Андрій Бойчук, голова Краківського осередку Об’єднання українців Польщі Андрій Олійник, представники громадськості та духовенства Прикарпаття, а також члени родини письменника – правнук Василь Стефаник, правнучка Олеся Стефаник. До слова, у Львові живуть онуки сина В. Стефаника, Кирила: Василь і Олеся з дітьми Андрієм, Остапом і Дарієм.

Особливість конгресу і в тому, що це свято науки відбувалося  просто неба в саду біля садиби письменника серед черешень та яблунь, які колись посадив сам В. Стефаник, у місці, з якого учасники конгресу могли спостерігати всю оту красу Покуття, яку бачив і сам письменник. Це цілюще повітря та вишнево-яблуневий запах пробивався через захисне скло монітора і витав у моєму робочому кабінеті. Таким чином, вдалося створити абсолютно нову та неповторну атмосферу для дискусій науковців та літературознавців. До того ж обрано оригінальну форму проведення конгресу, а саме: організатори відмовилися від традиційних секцій, а окреслили так звані тематичні панелі, на кожну з яких дібрано по шість доповідачів, ув обговоренні виступів яких могли брати участь усі охочі.

Перша панель«Василь Стефаник: діалог поколінь»; друга панель –  «Василь Стефаник і культурно-історичні контексти» ; третя панель«Василь Стефаник: дискурс інтерпретацій» ; четверта панель – «Феномен художнього мислення Василя Стефаника: дилема змісту та форми» ; п’ята панель –  «Творчість Василя Стефаника в інтертекстуальних горизонтах» ; шоста панель – «Мовностилістичні особливості художнього світу Василя Стефаника». Модераторами цих панелей були відповідно професори, доктори філологічних наук Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Степан Хороб,  Роман Голод,  Роман Піхманець,  Наталія Мочернюк,  Микола Лесюк.

Йшлося у доповідях та дискусіях про сучасність новеліста, традиції творчості В. Стефаника в українській та світовій літературах у розрізі його особистого досвіду та переживань, діалектику національного та інтернаціонального, про проблеми рецепції творчості письменника у світі, про важливість його інтелектуального «оточення», про новелістику В. Стефаника в іномовних середовищах (компаративний вимір), про долю літературних текстів на сцені та в образотворчому мистецтві,  про генезу художнього образу в аспекті перехрестя різних видів мистецтв, про феноменологічний підхід у потрактуванні новел В. Стефаника, про фольклорно-мітологічну парадигму художнього мислення як такого, національно-історичні коди В. Стефаника, екзистенційні моделі поведінки Стефаникових героїв, наратологічні структури художньої антропології В. Стефаника, модернізм В. Стефаника,  про новелістику В. Стефаника в контексті розвитку української прози кінця ХІХ – поч. ХХ ст., наукові і творчі рецепції В. Стефаника у світі, переклади В. Стефаника (нові здобутки і проблеми), роль В. Стефаника у розвитку української літературної мови, літературна мова і діалект (співвідношення форми), мовосвіт творів В. Стефаника у перекладах іноземними мовами (автентичність тексту).

Вертаюся до першої редакції «Академії» з підзаголовком «Засіданє»: «Антось, голова  цеї академії, говорить: Наша рада постановила, аби жінок не пускати на нашу академію, аби не варити чай, бо всі думають, заглядаючи крізь вікна, що ми так богато фарбованої горівки п’ємо, і аби на цім вечері кіньчити наші сходини». Щодо конгресу в Русові, то жінок таки «пустили на  академію» і за моїми підрахунками у програмі вписано аж 118 жіночих імен із усього світу зі 170-ти учасників загалом (географія конгресу охоплює практично всі наукові філологічні осередки з усієї України). Бо, скажімо, на четвертій панелі із чотирьох панелістів четверо – то жінки: Світлана Кирилюк (Чернівці), Тереза Левчук (Луцьк), Лариса Горболіс (Суми), Олександра Вісич (Острог).

Оскільки всі події відбувалися під накритим шатром просто неба, то, зрозуміло, у вікна ніхто не заглядав, а зі слів завідувача кафедри української літератури проф. Степана Хороба, на плечі якого ліг чи не увесь «літературознавчий» тягар організації конгресу, відомо, що першого дня  «наші сходини» завершилися близько 24 години виставою Івано-Франківського драмтеатру «Вона – Земля» («Наше діло з землею; пустиш єї, то пропадеш, тримаєш єї, то вона всю силу з тебе вігортає, вічерпує долонями твою душу; ти припадаєш до неї, горбишся, вона з тебе жили вісотує, а за то у тебе отари, та стадά, та стоги. І вона за твою силу дає тобі повну хату дітий і внуків, що регочуться, як срібні дзвінки, і червоніют, як калина…»).

«Це був сильний та незабутній фінальний акорд святкувань 150-річниці Василя Стефаника14 травня!», – з гордістю повів мені Степан Хороб. А ректор Ігор Цепенда, зауважив мій співбесідник, подякував акторам за цікаве прочитання В. Стефаника, зокрема зауважив, що місце для вистави поблизу садиби для втілення образів із творів Стефаника вибрано дуже вдало. До того ж, після вистави на базі обсерваторії на горі Піп Іван – це ще одна цікава локація, а театр розширює ґеографію своїх сценічних майданчиків. Ростислав Держипільський, режисер і директор театру, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, висловив надію на те, що це місце цілком може стати постійно діючою сценічною локацією.

Вивідати в організаторів конгресу, а чи «варили чай» для гостей, а чи «богато фарбованої горівки» було випито того вечора, мені, на жєль, не вдалоси, хоча пан професор Степан Хороб повів мені, що уже далеко під вечір стало досить прохолодно і всі трохи примерзли. Отож, пригубити чарчину «фарбованої горівки» з нагоди такого прекрасного дійства було би й не гріх, та й сам В. Стефаник, гадаю, пригостив би, попри все, своїх чічаних гостей.

 

ПАНЕЛЬ-НОВЕЛА ТРЕТЯ І ОСТАННЯ – «МОЄ СЛОВО»

 Святкування ювілею В. Стефаника на Прикарпатті не обмежилося лише проведенням конгресу, але й іншими знаковими подіями, про які варто сказати окреме слово. В Русові було оголошено переможців обласної премії ім. В. Стефаника у номінаціях, яка проводиться у трьох номінаціях: «Поезія» – Богдан Томенчук за збірку «Переступний день», «Проза» – Іван Монолатій «Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам’ятає» українські міста», «Документальна і науково-критична література» – Ігор Любчик за книжку «Лемківські долі: трагізм і пам’ять поколінь».

Завдяки фахівцям Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника у Русові створено інтерактивний музей Василя Стефаника європейського рівня. Саме з відвідання цього музею розпочалися урочистості святкування Дня університету та ювілею письменника! 14 травня в День університету та ювілейний день народження патрона університету Василя Стефаника відбулась онлайн-прем’єра модернізованої п’єси англійською мовою «Камінний хрест» за мотивами однойменної новели В. Стефаника.

Правнучка В. Стефаника Олеся Стефаник передала віднайдені листи письменника до музею в Русові. Директорка меморіального комплексу в Русові Ольга Ленько розповіла про оновлення експозиції музею. Музейні експозиції, присвячені життю та творчості Василя Стефаника, розгорнуті у двох приміщеннях: у трьох меморіальних кімнатах садиби письменника зберігаються його меблі, побутові речі, одяг, та в колишній школі, де зараз зроблено сучасний інтерактивний музей. У контексті відзначення цієї знаменної дати спільними зусиллями Генерального Консула України В. Войнаровського в Кракові, ректора І. Цепенди, голови Івано-Франківської обласної ради О. Сича, за підтримки Краківського кола Об’єднання українців Польщі  і вагомої допомоги українського підприємця-прикарпатця Андрія Абрам’яка вдалось у вкрай стислі терміни реалізувати проєкт ревіталізації частини фасаду будинку на вул. Аріанській, 1 у Кракові, де жив видатний український письменник і було встановлено 15.10.1971 р. на його честь меморіальну дошку.

У стінах Прикарпатського університету з нагоди ювілею В. Стефаника  та з ініціативи кафедри філології Коломийського навчально-наукового інституту ПНУ доц. Г. Волощук  та проф. О. Солецького проводився інтелектуальний он-лайн турнір «Шлях Василя Стефаника» між учнями навчальних закладів Івано-Франківської області. Виявило бажання взяти участь у цій грі 78 команд, у тому числі навіть із Закарпаття: розроблено унікальну мапу, яку кидає карпатська рись і яка ставить кожному учасникові 20 запитань (загалом у грі існує 300 запитань), одночасно грає 6 осіб. Гру супроводжує автентична покутська музика кінця ХІХ – початку ХХ ст. На основі цього досвіду ухвалено рішення про проведення  всеукраїнського турніру «Шлях Василя Стефаника».

Свій внесок зробили й працівники наукової бібліотеки ПНУ,  підготувавши електронну версію дуже цінного покажчика «Стефаникознавство у вищих закладах освіти України : бібліографічний покажчик : [електронний ресурс]  / уклад. О.М. Блинчук, ред. С. В. Олейник ; відповід. за вип. та ред. О. М. Блинчук ; наук. ред. О. Б. Гуцуляк ; вступ. ст. Н. Р. Галярник. – Івано-Франківськ, 2021. – 77 с.».

Неабиякою подією не лише для Прикарпаття, але для усієї України став вихід 3 томів у 4 книгах творів Василя Стефаника, зокрема факсимільне видання усіх прижиттєвих збірок письменника, за редакцією С. Хороба та викладачів кафедри української літератури Р. Піхманця, Є. Барана. Варто наголосити, що вперше в одному томі (том 2) зібрано переклади творів В. Стефаника мовами світу (презентовано 12 мов). Окрім цього підготовлено такі видання:   1. Василь Стефаник у дослідженнях і спогадах  (упоряд. С. Хороб); 2. Словник мови художніх творів Василя Стефаника. (Фрагмент) (автор-укладач   М. Лесюк); 3. Антологія художніх творів і наукових праць лавреатів премії імені В. Стефаника – викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (упоряд. Є. Баран); 4. Слоньовска О. Василь Стефаник : маестро української новели: монографія. Готується до видання збірник матеріалів Міжнародного наукового конгресу «Василь Стефаник і світова культура», присвяченого 150-річчю від дня народження письменника, а також антологія у 2-х томах, присвячена рецепції творчості В. Стефаника в Україні та світі.

У цьому контексті не можу не згадати своїх колег зі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Як заявив у своїй доповіді на засіданні Президії НАН України генеральний директор бібліотеки В. Ферштей, у червні 2021 р. у Львові заплановано проведення Міжнародної наукової конференції «Василь Стефаник в українському та світовому соціокультурному просторі». Обговорюватимуться такі наукові проблеми: 1. Бібліотечна стефаникіана (фонди, видання, заходи). 2. Стефаникова спадщина українською та іншими мовами. 3. Рецепція творчості Василя Стефаника у міжвоєнних західноукраїнських та еміграційних виданнях. 4. Василь Стефаник в українській та європейській пресі. 5. Архівна стефаникіана (епістолярій, рукописи, особові документи). 6. Василь Стефаник в образотворчому мистецтві (екслібриси, ілюстрації до творів, мистецькі рефлексії тощо).

До ювілею у цій бібліотеці вийшла у світ книжка «Василь Стефаник у європейській пресі. 1899–1936: антологія» (презентація відбулася 14 травня 2021 р.). Антологія об’єднує найповніше зібрання газетних та журнальних публікацій від перших відгуків і рецензій на «Синю книжечку» 1899 р. до численних некрологів, опублікованих на шпальтах української галицької, еміграційної та зарубіжної преси. Бібліотека готує до друку низку подарункових видань, зокрема  видання творів письменника українською та польською мовами у форматі білінгва з численними ілюстраціями, переважно з фондів Бібліотеки і Національного музею ім. А. Шептицького. Пропонована книга-білінгва охоплюватиме твори В. Стефаника, які становили значний інтерес для читацького середовища України та Польщі на рубежі ХІХ–ХХ століть.

Отож, цей щедрий ужинок свідчить, що В. Стефаник недарма писав, що «слово своє острити буду на креміню душі моєї і намочене в труті-зіллю пускати буду на ліво.

А слово своє буду ломати на ясні проміньчики соняшні і вмочу єго в кожду чічку, що з неї пчола мід зносить і пускати буду на право».

А яке своє слово мовили організатори та учасники конгресу, то, прошу паньства, слухати:

«Ми дуже раді, що модернізували модель проведення конгресу, регламентували виступи і більшість часу присвятили дискусіям, які були дуже жваві, яскраві і новаторські. Прозвучало багато нових думок, які будуть опубліковані у матеріалах конгресу. Вони по-новому розкриватимуть творчість Василя Стефаника», – переконаний доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури Степан Хороб.

«Та форма конгресу, яку ми втілили, абсолютно себе виправдала. І ми маємо дуже багато позитивних відгуків від наших колег, які працювали з нами як в онлайні, та і у Русові, – зазначив професор Роман Голод, декан факультету філології Прикарпатського університету. – Від традиційного проведення форумів такого рівня ми залишили тільки публікації матеріалів у збірнику, який невдовзі буде виданий. Ну а головний акцент зробили на панельних дискусіях науковців. Стефаник заслуговує того, щоб ми не реферати читали про нього, а щоб ми мали живу, емоційну, експресивну розмову про нашого видатного земляка і патрона університету. І ця змістовна та різноаспектна розмова вдалася!».

«Дискусії об’єднали навколо постаті Стефаника кілька країн, не тільки Україну. Це демонструє, що він є актуальним  й у європейському та американському просторі. Коли ми говоримо про кінець ХІХ – початок ХХ століття, то Стефаник у цьому проміжку є одним із лідерів в українській літературі переходу від реалізму до модернізму. Тобто він поєднує у собі всі ці елементи, і сьогодні про це багато говорилося. Постать Стефаника є для нас знаковою та межевою. Він приходить в українську літературу тоді, коли українська література не має жодних комплексів щодо інших літератур європейських, і Стефаник репрезентує українську літературу, як літературу високої культури і високого стилю», – переконаний доктор філологічних наук, професор університету імені Марії Кюрі-Склодовської у Любліні (Республіка Польща) Ігор Набитович.

Думаю, що якби сталося чудо й Василь Стефаник вернувси би на зимлю та й увидів сесі праці і торжества, та почув сказані там поклони на його адресу, то спродав би до решти свої морґи поля та  частував би щедро усіх тих чічаних та файних ґаздів, що так його вшанували на 150-му році народження. Правда, він би поганьбив мене за те, що досі немає повноцінного бібліографічного покажчика про життя і творчість В. Стефаника. Дай Боже дожити до 155-річчя новеліста, то сей гріх щиро спокутую яко працівник НБУВ.

Та й на кіниць аді не обійтиси без Василя Стефаника, який скаже  про се найліпше у новелі «У нас все свято»: «А найновішого інтересного я небагато годен розповісти. [] Так, панове колєґі, це є найцікавійше, що я вам мав вповісти, а більше нічого не знаю, бо вже-м старий, но, і дурний». Але попри те, то були направду файні два дні, бо й «пани спаціруют тай мужики спаціруют», бо Бігме, «таких свєт у нас кілька раз» на десятиліття, тай то лиш «Бог знає до кого прийдуть» вони ще.

16.05. 2021 р.

[1] Тут і надалі використано назви та цитати з новел В. Стефаника. – С. К.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!