Помітною подією у культурно-мистецьку житті столиці стали гастролі театрів з Миколаєва та Херсона. Актори з південних міст країни представили київській публіці кілька своїх нових вистав.
Миколаївський академічний художній драматичний театр показав у Києві моновиставу за п’єсою Людмили Оспадової та Артема Свистуна «Бо я і є Україна». Столичний глядач зміг її побачити на новій сцені Національного академічного театру імені Лесі Українки.
Героїня моновистави Надія зібрала у маленьку валізу все минуле життя. Теперішнє поставила на паузу. Жити спогадами, машинально виконуючи буденну рутину – таке сьогодення української біженки за кордоном. Батьки в окупації, хлопець на фронті. Постійне чекання на хороші новини.
Але є одне, що допомагає триматися – це спів! Вона співає у метро і переходах, збираючи гроші на допомогу своїй країні. Вона співає українські пісні, розповідаючи перехожим про величну культуру свого народу. Вона співає, щоб не втратити власну ідентичність. І отримує шанс. Чи скористається ним? Чи повернеться додому?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Це була моя коопродукція з Людмилою Оспадовою, – пригадує режисер-постановник, директор-художній керівник Миколаївського академічного художнього драматичного театру, заслужений діяч мистецтв України Артем Свистун. – Ідея створити авторський текст і зробити це на хроніці документальних подій у мене була вперше.
Особлива тематика про біженок, жінок, які виїхали за кордон. Вони можуть картати себе за те, що виїхали з України. Але треба розуміти, що вони це зробили для того, аби врятувати дітей, зберегти своє життя. У багатьох з них батьки залишилися на окупованих територіях. Це наше сьогодення.
Цей проєкт вже показали в Миколаєві, Ужгороді, Києві. Готуємося до закордонних поїздок, щоб підняти цю тему в різних куточках світу. Саме тому у виставі звучить багато українських пісень. Є тут Ліна Костенко, згадується український борщ, наш бренд вишиванка. Все пронизано українським духом незламності.
В образі нашої героїні ми показуємо весь український світ, незламність українців. Весною цього року привозили до Києва моновиставу «Проста українська скіфська баба» за романом Тамари Горіха Зерня «Доця». Образ героїні втілила Марія Васильєва, вона й авторка інсценізації. Вистава перекликається з сьогоденням, але вона про самий початок, про АТО.
Як режисер розумів, що треба ставити нову виставу про сьогодення, і давати можливість глядачеві замислитися про наше майбутнє, підтримати тих, хто за кордоном. Так народилась моновистава «Бо я і є – Україна!». Це вистава рефлексійна. Глядач плаче, радіє на піснях, щось згадує.
Роль героїні виконує Ольга Сторожук. Це провідна акторка нашого театру, прийшла до нас на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Вона не злякалася обстрілів Миколаєва у перші дні війни. Місто залишалося без світла, без води, але ця тендітна дівчина брала участь у концертних програмах. Ми побачили в ній і талант драматичної акторки. Також її можна побачити в образі Катерини у виставі, що є коопродукцією Миколаївського та Херсонського театрів. Ми її створювали до 210-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка.
У травні запропонували їй зробити у музичну виставу, тому що вона дійсно талановито співає, яскрава. Взяли пісні з репертуару Квітки Цісик. Оля сама займається вокалом, має музичну освіту. Керівник музичної частини театру Катерина Мірзоян підібрала з нею музичне оформлення, щоб створити атмосферу вистави. Загалом вистава – це синтетична робота звукорежисера, освітлювача, музикантів, яких ми зібрали. До речі – музиканти це родина.
Коли починали роботу над виставою, то мені чогось не вистачало як режисерові. Звернувся до керівника сімейного ансамблю Андрія Криворучка. Він на жаль, не зміг приїхати до Києва. Але на сцені грають його дружина і дві доньки. Ця родина допомагає героїні створити образ. Це єднання музики, слова, співу та емоцій, які пережила ця дівчина.
Також хотілося б згадати авторку тексту Людмилу Оспадову, яка зараз перебуває в Болгарії. Вона пройшла шлях біженки від початку, знає багато історій інших біженок, і це їй допомогло під час написання п’єси.
Відео підготував Сергій Васильєв. Це підбір ілюстративного матеріалу переважно для іноземного глядача. Тому, що в Україні це бачили наживо. Показали виїзд з Маріуполя та те, що сьогодні відбувається в нашій країні. Також показуємо картини Марії Примаченко.
Як я вже сказав, ми створили дві моновистави. Вірю, що третя буде про Перемогу! І в кожній виставі є промінчик світла, який дає надію, що, рано чи пізно, війна закінчиться. Важливо, якими ми вийдемо з цієї війни.
– Від самого початку було зрозуміло, що це доволі складна робота, – зізнається виконавиця ролі Надії Ольга Сторожук. – Моя героїня переживає бурю емоцій від щастя і радості до зневіри, втоми, нерозуміння свого майбутнього. З такими емоціями стикається надзвичайно багато людей з України. Нам потрібна рефлексія, треба зрозуміти, як з цим впоратися, як це прожити. Проживати у тому числі й через виставу.
Всі естрадні і народні пісні у виставі звучать в образі Квітки Цісик. З дитинства захоплююся піснями в її виконанні. Саме через ці пісні народжувалася драматична частина вистави. Допомагали в цьому режисер та помічник режисера. Загалом це спільна робота нашого театрального колективу.
Я частинка своєї героїні, вона – частинка мене. В її образі прослідковуються національні характеристики: жага до волі і свободи, людяність і віра. Адже віра – це світло, яке тебе веде. Думаю це те, що об’єднує українців.
Продовжую працювати над своїм образом. Це робота, яка не закінчується. Скільки буде йти ця вистава, стільки я ростиму як людина й акторка. Так само ростиме ця роль, ростиме сама вистава.
***
Спільним проєктом Миколаївського художнього академічного драматичного театру та Херсонського академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша стала вистава «Котигорошко про вікінгів». Її показали на сцені Національного академічного театру імені Івана Франка у рамках ХХVІ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії».
«Котигорошко проти вікінгів» – історія звичайного хлопчика, який не вирізняється фізичною силою, проте має напрочуд добре серце, міцний дух і врешті стає справжнім героєм.
Після нападу вікінгів на село у західній частині сучасної території України, Котигорошко лишається єдиною надією на порятунок коханої Зоряни, сестер Волемири, Ладомири, Тихомири, матерів та інших жінок. Тому, дізнавшись про своє призначення, він кує булаву, бере кілька корисних уроків у волхвині Ведани та вирушає на пошуки ярла Сіроборода. Дорогою зустрічає майбутніх бойових побратимів: на півночі – лісоруба Вернидуба, сході – шахтаря Вернигору, півдні – пастуха Крутивуса. Об’єднавшись, хлопці долають всі перешкоди та перемагають зло.
– Якось директор нашого театру Олександр Книга запропонував мені створити документальну п’єсу про історію спротиву молоді Херсона, розповідає авторка, завідувачка літературно-драматичної частини Херсонського театру імені Миколи Куліша Альона Мовчан. – П’єса не була поставлена на сцені, але деякі фрагменти з неї я взяла до своєї книжки прози «Окупація».
А наразі маю перший досвід постановки вистави за своєю п’єсою. Її жанр визначили як мюзикл для сімейного перегляду. Генеральний директор-художній керівник театру Куліша Олександр Книга дав завдання створити мюзикл для сімейного перегляду. Про це мені зателефонував та сказав режисер Сергій Павлюк, який уже мав план вистави про українського героя Котигорошка, де б вся Україна об’єднувалася у боротьбі проти спільного ворога.
Це був дуже цікавий досвід. А тема близька ще й тому, що ми з чоловіком старовіри. Нас цікавить тема давніх слов’ян. Їхні традиції, обряди. Інформацію шукала в книгах, інтернеті. А ще допомогла інтуїція, відчуття того, як могли розгортатися події.
Вікінги у мене, це загальний образ ворога, який нападає, знищує. Але, звісно ж, добро перемагає зло. Тексти до більшості пісень написала сама, є тут і кілька автентичних народних творів. А музику створив керівник музичної частини Херсонського театру Олексій Пономарьов.
Котигорошко – це образ героя-переможця. Спочатку цей хлопець у нашій виставі невпевнений у собі. Людині потрібен поштовх, аби вона повірила у свої власні сили. Змінюється й наш персонаж, адже на ньому лежить велика місія – визволити жінок з полону, та й взагалі врятувати весь світ.
Котигорошко у нас Андрій Балдук, Зоряна – Ольга Строжук, Мама Зоряни – Олена Власова, Мама Котигорошка Катерина Черноліченко, Тато Котигорошка – Юрій Грущенко, Тато Зоряни Алекса Межурецький. Загалом на сцені більше двадцяти акторів з Херсона та Миколаєва.
Вистава «Котигорошко проти вікінгів» – це копродукція світла, музики, анімації, автентичного одягу, специфічного гриму. І безперечно допомога Миколаївського театру, без якого б ми не змогли втілити в життя цей проєкт.
Нещодавно київська режисерка та акторка Надія Агеєва-Швед запропонували написати сімейну комедію. Прем’єра планується на сцені Арт-центру імені Івана Козловського Національної оперети України.
***
А заключним акордом ХХVІ Міжнародного театрального фестивалю «Мельмопена Таврії» став показ вистави «Катерина» за мотивами поеми Тараса Шевченка, що є також є спільним проєктом Миколаївського та Херсонського театрів. Її теж показали на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Перед початком вистави генеральний директор-художній керівник Театру Франка Євген Нищук згадав, про гастролі на фестивалях «Мельпомена Таврії». Ці фестивалі утверджували дух сили, незламності, стійкості, віри в те, що ми є українці. А нині Театр Франка як загальнодержавна сцена має стати майданчиком для всіх колег, які не мають даху над головою. Директор-художній керівник Миколаївського художнього театру Артем Свистун зазначив, що цей театр не припиняв своєї роботи від початку повномасштабної війни, передав вітання від миколаївців. А директор-художній керівник Херсонського театру імені Миколи Куліша Олександр Книга наголосив, що ці гастролі дали можливість акторам знову відчути енергію великого театру…
«Катерина» – це відома всім поема Тараса Шевченка в інсценізації Сергія Павлюка. Історія про українку, яка попри застереження закохалась у москаля. Москаль вирушив у похід, пообіцяв повернутися, та, як і варто було очікувати від східного сусіда, не стримав свого слова. І поки він грабував, ґвалтував та вбивав, Катерина народила сина й стала чужинкою в рідному селі та батьківській хаті… Це історія кохання, очікування, зневаги, вигнання, поневіряння, розчарування та смерті… Колоритні українські звичаї й обряди, ставлення до жінки-покритки, недоля дитини, яка не має батьків. У виставі розкривається зневага росіян до українців крізь віки: з часів Кобзаря та до нашого часу.
– Вже давно хотів поставити вистави за поемами Тараса Шевченка «Гайдамаки», «Сон» та «Великий льох», але допоки такої можливості не було, зізнався заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк. – А на початку року директор-художній керівник Миколаївського академічного художнього театру Артем Свистун запропонував поставити в цьому театрі виставу за поемою Шевченка «Катерина», до ювілею Кобзаря.
Ідея сподобалася. Звернення до творчості Тараса Григоровича – це завжди виклик. До цього мав практику роботи з творами Ліни Костенко. Її поеми дають можливість режисерові розвивати свою фантазію. З Шевченком, як мені здається, це теж вдалося.
До цього мені були ближчими вже згадані поеми Шевченка «Гайдамаки» та «Великий льох». А в проблематику сім’ї раніше глибоко не проникав. Але коли почав роботу над новою виставою, то провів аналогію з тим, що відбувається зараз і усвідомив, що москалі у той час теж були окупантами. І біда дівчини полягає не і тому, що вона просто порушила соціальні норми, знищила сімейні традиції. Коли це ще роблять зі своїми, то це ще можна пробачити, а якщо з ворогом, то ніколи. Недаремно Шевченко пише: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». На жаль те саме відбувається в Україні й зараз, схожі ситуації є в моїх знайомих. Вийшла дуже актуальна тема.
Спочатку думав, що на сцені буде вишневий сад. Потім з художницею Оленою Рикусовою вирішили, що краще, якщо це буде завалений млин, який є на картині Тараса Шевченка «Катерина». Також вирішили, що чоловік у капелюсі з цієї картини, який стругає ложку, міг бути батьком Катерини. Цей костюм увійшов у виставу. Також з картини взяли костюми Катерини та москаля.
Запросили хормейстерку Наталію Боярську з Рівного та режисера з пластики Дмитра Леку з Івано-Франківська. Почали працювати над виставою.
Роль Батька грає заслужений артист України Сергій Михайловський, Матері – Ольга Бойцова, обоє з Херсона. Виконавець ролі москаля з об’єктивних причин не зміг взяти участь у гастрольній виставі, тому на цю роль запросили заслуженого артистка України Руслана Вишневецького, теж херсонця. Всі інші актори з Миколаєва.
Почалися репетиції. Я швидко зробив скорочення тексту, залишив найважливішу драматичну частину. Вийшли на все через пластику. Вирішив перенести Катерину до нашого часу. Йти через Голодомор, ґвалтування України, йти через роки до того, що москалі роблять сьогодні. Як на мене – глядачам сподобалося.
Не випадково обрав жанр пластичної драми. Адже поетику легше передати через пластику, через етюди, красиві картинки. А люди, якщо захочуть, то перечитають текст Шевченка. Принаймні я б хотів, аби після перегляду вистави у них під рукою була книжечка «Кобзаря» і вони її періодично перечитували.
Ольга Сторожук грає у моїй попередній виставі «Котигорошко проти вікінгів» дівчину головного героя Зоряну. Вона не професійна акторка, але хороша вокалістка. Вирішив її взяти на роль Катерини. Дуже важливо, коли є головний герой, тоді можна працювати далі. По факту в нас не одна а п’ять Катерин. Те, що сталося з героїнею на жаль не поодинокий випадок, а мало не правило.
У виставі три оповісники. Вони є і в Шевченка. На них лежить певне смислове навантаження. Ці лірники також є у «Великому льосі».
Важливим у виставі є момент, коли Батько з коренем вириває вишневе дерево. Зі свого досвіду скажу, що став херсонцем, коли купив невеликий шмат землі. За два роки до повномасштабної війни п’ять моїх дітей посадили там дерева. Син посадив яблуню, а дочки – грушу, черешню та вишню. Так з’явився наш сад…
Коли Катерина виростає, вона з Батьком садить дерево. Дерево росте. Його поливають. Цей образ – дерево Катерини. І коли вона зраджує родину, дерево свого роду, батько викорчовує це дерево і викидає Катерину зі своєї землі. Як на мене – потужний образ.
Вважаю, що київські гастролі пройшли непогано. Звичайно хотілося краще, вище, швидше. Але, судячи з реакції залу, людям сподобалося. А значить залишився задоволеним і я.
У Миколаївському національному академічному українському театрі драми та музичної комедії роблю комедію «Сеньйор з вищого світу». А в Полтаві відбудеться прем’єра моєї вистави «Король Лір» за Шекспіром.
Дуже хотів би продовжити роботу над творами Шевченка. Насамперед маю на увазі вже згадані «Великий льох» і «Сон». А «Гайдамаки» мабуть допоки не на часі. Бо це мала б бути масштабна вистава, яку зараз фінансово важко здійснити.
Ще на другому курсі познайомився з повістю Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся». Мені запав цей твір. Написав інсценізацію, але так і не переконав жоден театр взятися за цю постановку. Хоча й дуже цього хотів.
Едуард Овчаренко
Фото Едуарда Межула та з сайту Миколаївського театру