Таємниці Шевченкового генія

118

До 200-річного ювілею з дня
народження Тараса Шевченка телерадіоканал «Культура» спільно з Київським
університетом імені Тараса Шевченка розпочинає відеоцикл культурологічних
програм «Незнаний Шевченко». У рамках проекту лекції з
шевченкознавчої тематики читатимуть відомі літературознавці. Нещодавно в стінах
Інституту філології відбулася зустріч з Євгеном Сверстюком.

 «Я йшов до Шевченка дуже довго – починаючи з дитячих років. І
кожен раз йшов як до невідомого», – почав розмову письменник, філософ, доктор
філософії Євген Сверстюк. Дослідник приніс декілька книжок, які були табуйовані
в Радянському Союзі. Всупереч заборонам ці видання були й залишаються безцінним
джерелом правдивої інформації про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка –
генія, з постаті якого не раз намагалися зробити ідола, кумира, надягаючи на
неї різні псевдополітичні та псевдокультурні маски. Такою книжкою насамперед є
«Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя» (тт. I—II, Львів, 1898—1901) О.Кониського.
«Тут все писано теплими руками», – зазначив Євген Олександрович на тому, що
автор писав працю по гарячих слідах, відвідуючи всі місця, де не так давно
ступала нога Кобзаря. «Я відкрив для себе Кирилівку – справжній рай на землі.
Це місце має особливу творчу властивість… Якусь особливу силу випромінює ця
земля», – признався лектор. Наступні видання – це «Щоденник» і «Листування» Т.
Шевченка (1927–1928) під редакцією акад. С.Єфремова, вміщені у  ІІІ і IV томах із запланованого зібрання
творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Цінність праці полягає
в інформативних і всеохоплюючих примітках і коментарях до зазначеного
матеріалу, які належать провідним шевченкознавцям – С.Єфремову та О.Новицькому.
Безперечно вартісною є узагальнююча попередні розвідки і дослідження праця
П.Жури «Труди і дні Кобзаря» (1996), в якій автор подав літопис життя Тараса
Шевченка за днями. До цієї ж підбірки книжок належить і праця самого Євгена
Сверстюка «Шевченко понад часом» (2011), за один із есеїв якої письменника
колись судили.

Після огляду видань Євген Сверстюк повернувся до теми
непрочитаного донині Тараса Шевченка. Однією з її причин є таємничість, якою
оповита геніальна постать письменника. В цьому контексті насамперед виникає
питання про те, як людина, навіть дуже талановита, змогла написати надскладний
вірш «Реве та стогне Дніпр широкий …» у юнацькі 23 роки, а створити геніальну
збірку «Козар» – у 26? Тоді, коли Шевченко ще не був визнаний широкою
громадськістю і його не називали 
Пророком, Пантелеймон Куліш вже бачив «неземне випромінювання» навколо
молодого поета й художника.

«Шевченків аристократизм йшов високо над тодішніми цінностями.
Його геній жив духовними проблемами, не залежними від обставин часу», –
прокоментував Євген Сверстюк закиди, буцімто Шевченко писав памфлети і сатири
на тодішню владу. В поемі «Сон», переконаний Євген Олександрович, не йдеться
про те, щоб карикатурно показати і висміяти конкретного самодержця – мова про
«країну, яка не може прийняти духу істинного, бо це ідольська країна». Вся
розгадка ховається у біблійному епіграфі, якими сповнена творчість Шевченка.
Тому, вважає дослідник, Шевченка ніколи не можна читати поверхово – це й
призвело до створення численних примітивізованих масок письменника.

Ще однією таємницею генія Шевченка є численні антиномії, які
проходять крізь усі тексти поета. Одна із них – ставлення до свого дитинства,
до часу й місця, в якому воно проходило. З одного боку, ненависть до кріпацтва,
насильства, сваволі панів, які письменник встиг гостро відчути з самого
дитинства, з іншого боку – перманентне бажання повернути минуле, промінявши на
нього теперішнє (коли Шевченко вже був визнаним художником).

Наступною таємницею Євген Сверстюк вважає те, «яким чином Шевченко
все, що написав, виніс з самого життя»? Адже він жив в Україні лише до 14
років, а протягом життя – ще три. Тоді як творчість письменника наскрізь
пронизана образом батьківщини, її культурою, традиціями, історією. «Це дається
як голос звисока. Він виніс з дитинства більше, ніж вмістилося в «Кобзарі», –
переконаний Євген Олександрович. Цей самий феномен заявлений і у Гоголя. Проте,
на відміну від останнього, Шевченку з дитинства властива природня релігійність.
У вірші-сповіді «Мені тринадцятий минало…» ми бачимо хлопчика, який пасе овець
і молиться Богові – це одна з найглибших таємниць постаті Тараса Шевченка, яку
митець виніс із дитинства.

Оповитим таїною є стан душі
Тараса Шевченка після повернення із заслання. «Зазвичай людина, яка виходить з
полону, розгублена, дезорієнтована», – зазначає Євген Сверстюк. Однак із
записів у «Щоденнику» Шевченка ми бачимо повну протилежність цим стереотипам –
він пише про те, що репресії не змогли вплинути на його життя. Відправившись на
заслання у 33 роки й повернувшись у 43 – письменник залишився молодим душею,
якої не торкнулися життєві буревії. Хоча якщо порівнювати умови відбування
ув’язнення у царських казармах і радянських концтаборах, то, переконаний з
власного досвіду Євген Сверстюк, перше – нестерпніше. Адже якщо в силу
політичних обставин на Соловках збиралося інтелігентне, освічене середовище,
дозволялося писати листи, спокійно працювати, то в царських казармах, куди
заслали Шевченка, було заборонено все – писати, малювати, спілкуватися з
іншими, а ще – суцільні принизливі щоденні марширування. Важко було в такому
пеклі не втратити себе.

Й нарешті чи не найбільшою загадкою Тараса Шевченка стало його
«друге життя». «Я не знаю жодного письменника, який би після перепоховання став
апостолом, пророком, з могили  якого
зробили б культ, пам’ятники якому б поставили в усіх країнах світу», – зізнався
Євген Сверстюк. Після десятиліть заборон, накладених на ім’я Шевченка, його
«Заповіт» виконали дві країни, дозволивши Слову поета жити своїм життям.

 

Фото: Валерій Попов,

прес-центр Інституту філології 

 

 Під час виступу Євгена Сверстюка

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!