Тарас Шевченко у Вишгороді

499

Відомо, що Тарас Шевченко бував
на Вишгородщині, цікавився його історією і побутом місцевого люду. У листі від
26 листопада 1844 року до головного отамана кубанського козачого війська і
українського пиьсменника Яцька Кухаренка він писав: “Був я уторік на Україні –
був у Межигірського Спаса, і на Хортиці, і скрізь був, і все плакав;
сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони
переказилися”.

У будинку-музеї Тараса
Шевченка в Києві (колишнє Козине болото, нині провулок, названий його іменем)
знаходяться картини його пензля «Києво-Межигірський монастир», «Вишгород» та
інші. Там же і картина художника Г.С. Зубковського «Т.Г. Шевченко на плотах під
Києвом».

Це було незабутнє літо 1843
року. Час мандрів Тараса омріяним краєм після 14 років розлуки. Поета цікавило
все: перекази про Кармелюка, усна народна творчість… Серед документів поета є
записи народних пісень, занесені до альбому вночі на плоті 13 червня 1843 року
навпроти Межигір’я (історична територія Вишгорода, яка розташована між
нинішньою ГАЕС і селом Валки): “Хвалилася Україна”, “В Макарові славнім місті”,
“Пісня про Палія” (Семена Гурка), улюбленця народних мас Правобережжя,
козацького полковника, що колись доживав свого віку у тому ж Межигір’ї. Про це
ще напише поет пізніше у вірші “Чернець”:

 

“Іде чернець у Вишгород

На Київ дивитись,

Та посидіть на пригорі,

Та хоч пожуритись”.

 

Під час другої своєї поїздки в
Україну в 1845-1847 роках, за переказом, поет ознайомився з древнім городищем,
піднімався на Ольжину гору. Довго стояв на тисячолітньому валу, зрисував
місцеву реліквію – дерев’яну церкву, яка кількома роками пізніше згоріла.
Мистецтвознавці твердять, що поблизу Вишгорода виник задум офорта “Судна рада”.

Зберігся переказ серед
місцевих селян, який передається від покоління до покоління. Зустрів поет
якогось дядька, заговорив з ним:

– Невже село з такою славною
історією нині тільки тим відоме, що постачає курей Києву та жене самогонку?

– Чому ж, – одповів дядько, –
є ще в нас три знаменитості, три стовпи – староста, жандарм і піп.

 – Ото ж то й воно, – промовив багатозначно
поет…

У далекому засланні Тарас
згадує рідний край, Наддніпрянщину, чує далекий плескіт криниці Дзвонкової, що
недалеко від Вишгорода. Ось запис у “Щоденнику” від 18 червня 1857 року: “Видел
во сне Межигорский Спас, Дзвонковую криницю…”. Ще бачитиме він не раз живою
уявою битий шлях на північ од Києва, про що згадується у творах поета “Сліпий”,
“Швачка”, “Заступила чорна хмара та білую хмару”. У поемі “Невольник”, повісті
“Близнецы”, лічачи дні і ночі оренбурзькі, не каючись, він благав:

 

Я тільки хаточку в тім раї

Благав і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі.

 

Поза Києвом, поза
Наддніпрянщиною Шевченко не бачив собі місця на землі.

На Вишгородщині, як і по всій
Україні, завжди пам’ятали і шанували Тараса. Але справжнього розмаху вшанування
набуло з 1989 року відзначенням 177-ї річниці від дня його народження.

Свято заініційоване районною
організацією ТУМ імені Тараса Шевченка. В наступні роки стараннями УРП, Руху
щорічно 9 березня збираються кілька сотень громадян міста й району в Будинку
культури “Енергетик”. Це вже добра традиція. І кожного разу з подивом
спостерігаєш, як огненний птах його творчості, що вирвався на свободу, чарує,
священнодіє, будить-наснажує всіх – від старого до малого.

На вулиці Дніпровська, 3 більш
як тисячолітнього Вишгорода виросла міцна Тарасова верба. З маленької гілочки
далекого Кос-Аралу. Верба свіжо шумить про нове життя України, яка обов’язково
відродиться, “засяє у народів вольних колі”.

м.Вишгород на Київщині

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!