“Українська літературна газета”, ч. 4 (372), квітень 2025
Нинішня російсько-українська війна, яка багато в чому схожа на іншу, не менш жорстоку і криваву, радянсько-німецьку війну 1941-1945 років, начебто поступово забуту і, певною мірою, відсунуту з людської пам’яті щоденними страхітливими подіями як на фронті, так і в тилу. Нагадує про неї двотомник «Спогадів про Другу світову війну» Вінстона Черчілля, що з’явився на вітчизняному книжковому ринку кілька років тому.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
За радянських часів подібне видання могло вийти друком лише російською мовою та й то, мабуть, з грифом «для службового використання», оскільки війна, зображена у спогадах Вінстоном Черчіллем, докорінно відрізнялась від тієї, що викладалась у тодішніх підручниках з історії, у мемуарах воєначальників-пенсіонерів та публікаціях ідеологічно заангажованих журналістів. Більшість з них, на відміну від колишнього прем’єр-міністра Великобританії, суб’єктивно оцінювали дії союзників по антигітлерівській коаліції, перш за все США і Сполученого Королівства, штучно перебільшуючи роль Червоної Армії в перемозі над гітлеризмом і водночас уникали говорити правду про колосальні втрати радянської держави у живій силі і техніці у початковий період збройного протистояння, применшували значення ленд-лізу у забезпеченні боєприпасами, технікою і продовольством радянських військ під час війни.
Переклад цієї фундаментальної праці видатного англійського політика ХХ століття вперше в Україні здійснив Петро Таращук. Складно зрозуміти, за яким принципом формувався двотомник «Видавництва Жупанського», бо автентичне видання, що публікувалося на батьківщині Вінстона Черчілля з 1948 по 1953 роки, нараховувало аж шість томів. Згодом ця фундаментальна праця, з волі автора, розрослась до дванадцяти томів, встановивши своєрідний рекорд з випуску видань подібної історичної тематики. Не випадково за шеститомну роботу її автор у 1953 році отримав Нобелівську премію з літератури, збагативши назавжди світову історичну науку безцінними свідченнями.
Вже з перших сторінок захоплюючої розповіді Вінстон Черчілль вносить певну інтригу, категорично заявляючи, що Другої світової війни можна було не лише уникнути, а й запобігти, тим самим зберігши життя мільйонам громадян різних країн світу, якби конкретні керівники європейських держав не припустилися фатальних помилок, які у підсумку призвели до планетарної катастрофи. Аргументація автора має настільки переконливий вигляд в описі значущих подій та аналізі прийнятих рішень тим чи іншим урядовцем, що читач беззастережно вірить усьому. Рефреном звучить думка про те, що жоден з представників тодішньої політичної європейської еліти не міг прорахувати наслідків поступових тектонічних зсувів на європейському континенті, що знаменували наближення катастрофи. Черчілль теж помилився у своїх передбаченнях, бо, приміром, був переконаний у тому, що Гітлер не наважиться напасти на Росію в 1941 році.
Однією з причин, що спровокували початок Другої світової війни, як вважає Вінстон Черчілль, стало підписання у червні 1919 року Версальського мирного договору Антантою (військово-політичним блоком у складі Російської імперії, Франції, Великобританії) й іншими країнами, що приєдналися до неї, з одного боку, а з іншого – Німеччиною, що програла у Першій світовій війні. Договір зобов’язував останню виплатити країнам-переможцям 20 млрд марок, загальна ж сума претензій становила нечувану суму як на той час – 132 млрд марок. Автор детально описує настрої у Веймарській республіці, проголошеній внаслідок революції у повоєнній Німеччині, економічну кризу, що виникла через спад виробництва, тотальне безробіття, втрати всіх колоній і 1/8 території з 7-мільйонним населенням, обтяжливі грошові виплати державам Антанти. Одне слово, йшлося про те, що покликало до життя найрадикальніші суспільні прошарки, здатні взяти реванш і відплатити переможцям за приниження, яке зазнали німці.
Серед численних політиків, яким Вінстон Черчілль аргументовано висловлює претензії, постає ім’я прем’єр-міністра Франції Раймона Пуанкаре. Саме він у розпал фінансової кризи в Німеччині категорично відмовився відкласти виплату нею контрибуцій, ввівши в січні 1923 року французькі окупаційні війська у прикордонну німецьку область Рур, щоб у такий спосіб стягнути заборгованість. На переконання автора, це рішення Пуанкаре мало для Франції фатальні наслідки, що супроводжувалися у майбутньому численними людськими жертвами не лише серед військових, а й мирних цивільних громадян, масштабними руйнуваннями, втратою державної незалежності і встановленням нацистського окупаційного режиму. Показово, що тоді офіційний Лондон в особі лідера ліберальної партії, прем’єр-міністра Девіда Ллойда Джорджа не підтримав категоричний крок Парижа, що посилило розбіжності між Великобританією і Францією у підходах до ведення зовнішньої політики на європейському континенті, поглибило протиріччя у міждержавних стосунках, на які не раз звертає увагу Вінстон Черчілль. До того ж події навколо Руру створили передумови для вирішення незгод і суперечностей у міжнародних стосунках за допомогою військової сили.
Вінстон Черчілль від самого початку політичної кар’єри неодноразово демонстрував обізнаність у складних державотворчих процесах, що відбувались упродовж століть у Західній і Східній Європі. Як глибокий аналітик, він одразу зрозумів, чим насправді була так звана революція в Російській імперії, де було зруйновано деспотичний монархічний режим і встановлено ще жорстокіший у формі диктатури однієї партії – партії більшовиків, що сповідувала марксистсько-ленінську ідеологію. Спочатку Ленін, а потім Сталін очолив державу з абревіатурою СССР, яка в традиціях тепер уже колишньої Російської імперії почала проводити таку ж агресивну експансіоністську політику стосовно сусідніх держав. Туди, де не вдавалося захопити чужу територію військовою потугою, таємно засилалися агенти впливу, штучно підсилювались антагоністичні суспільні настрої, фінансово підтримувались антидержавні політичні рухи. У зародженні фашизму в Італії та нацизму у Німеччині автор вбачає прямий зв’язок з виникненням більшовизму у Росії, що, врешті-решт, призвело спочатку до ідеологічного протистояння між цими країнами, а згодом і воєнного зіткнення. «Як фашизм походив від комунізму, так і нацизм розвинувся з фашизму, робить висновок Вінстон Черчілль. Отже, зародилися ті споріднені рухи, яким незабаром судилося вкинути світ у іще огиднішу боротьбу, про яку ніхто не може сказати, що вона скінчилася з їхнім знищенням».
За десять років до того, як вибухнула Друга світова війна, в Сполучених Штатах Америки спалахнула тривала економічна криза, що одразу позначилося на економіках європейських країнах, особливо на Німеччині, обкладеної повоєнними боргами. Її фінансова система за короткий період часу занепала, а суцільне безробіття, дефіцит різноманітної продукції, спад виробництва, згасання ділової активності довели населення до крайньої межі бідності і зубожіння, тим самим покликавши до життя радикально налаштовані політичні сили.
Вінстон Черчіль неодноразово зупиняється на постаті Адольфа Гітлера, заочне знайомство з яким у нього відбулось з прочитання політичного й ідеологічного маніфесту «Майн Кампф» («Моя Боротьба») ще в 1925 році. Вже тоді він кваліфікував майбутнього фюрера німецького народу відвертим расистом. Саме гоніння на євреїв не дозволило британцю зустрітися з майбутнім рейхсканцлером в 1932 році у Мюнхені, фактично напередодні його приходу до влади, де Вінстон Черчіль гостював, працюючи над книжкою про свого героїчного предка – герцога Мальборо. Варто було прес-секретарю нацистської партії дізнатися про коло питань, яке Вінстон Черчілль хотів порушити у розмові з лідером НСДАП, як останній одразу ж відмовився від зустрічі з впливовим державним діячем Великобританії лише тому, що той, на його думку, занадто переймався проблемами світового єврейства. Хто знає, як колесо історії могло б повернутися, якби така зустріч все-таки відбулась, бо ж політик-аристократ міг би довести колишньому єфрейтору кайзерівської армії всю безперспективність підкорення європейських країн за допомогою зброї.
Розчарування найточніше слово, яким можна охарактеризувати ставлення Вінстона Черчіля до зовнішньої політики США, здійснювану правителями країни в 20-30-х роках минулого століття. Фактична неучасть у європейському політичному житті через небажання вступати до Ліги Націй не сприяла досягненню повноцінного миру і безпеки між народами на континенті, запобіганню порушення міжнародного права Італією і Німеччиною, особливо тоді, коли ці країни очолили Беніто Муссоліні й Адольф Гітлер.
Не маючи відповідної підтримки з боку США на міжнародній арені, Сполучене Королівство, врешті-решт, опинилось у 40-х сам-на-сам з Третім Рейхом, який поступово розправив крила і почав як той орел, зображений на гербі спочатку Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, а згодом і всієї країни, у буквальному значені слова шматувати сусідні держави, відриваючи від них шматки територій.
Але навіть у 1933 році, коли президент Пауль фон Гінденбург під тиском політичних обставин призначив Адольфа Гітлера канцлером, Вінстон Черчілль ще сподівався, що той обмежиться лише проведенням так необхідних для Німеччини реформ, аби вивести країну із затяжної соціально-економічної кризи і не наважиться зруйнувати міжнародні домовленості, закріплені відповідними міждержавними угодами після закінчення Першої світової війни. Тим більше драматичні події у липні 1934 року вказували на те, що влада у руках новопризначеного політика доволі хитка і він реально може її втратити. В книжці автор детально і зі знанням справи описує всі перипетії, що сталися у «Ніч довгих ножів» операції, спланованої в середині НСДАП, яка передбачала партійну чистку і фізичну ліквідацію Ернста Рема, сподвижника Адольфа Гітлера з моменту зародження націонал-соціалістичного руху, керівника збройного формування партії – штурмовиків, об’єднаних в організацію під назвою СА. Розправа над заколотником Ернстом Ремом і наближеними до нього партійцями, такими як Курт фон Шляйхер, Грегор Штрассер, Карл Ернст, а з ними ще від п’яти до семи тисяч штурмовиків, остаточно укріпили в думці Черчілля, що Гітлер максимально зміцнив свої позиції у правлячій верхівці нацистів і тепер одноосібно прийматиме рішення, не озираючись ні на кого.
Час від часу автор повертається до окремих положень Версальського мирного договору, за яким його підписанти суттєво обмежили Німеччину в її суверенних правах. З приходом до влади Гітлера почалось планомірне ігнорування взятих на себе зобов’язань країною, що зазнала відчутної поразки у війні. Зберігаючи на перших порах у цілковитій таємниці свої експансіоністські плани, Гітлер за досить короткий проміжок часу перевів економіку і промисловість Німеччини на військові рейки, щоб відновити сухопутні війська Вермахт, військово-морський флот Крігмаріне та військово-повітряні сили Люфтваффе, тим самим проігнорувавши ті пункти Версальського мирного договору, які це чітко регламентували або взагалі забороняли. Цей процес, як випливає зі спогадів Вінстона Черчілля, не пройшов повз його увагу. І тут читач стає свідком колізії між ним, як активним депутатом парламенту, і чинним на той час прем’єр-міністром Великобританії Невіллом Чемберленом. Останній до пори до часу плекав ілюзію, що Великобританії таки вдасться встановити довготривалий мир з гітлерівською Німеччиною укладанням мирної угоди, ігноруючи фактичне порушення рейхсканцлером міжнародного права, його агресивну політичну риторику, ініційоване ним переозброєння військ, проведення прихованої мобілізації і ще чимало іншого, що становило реальну загрозу для Великобританії. У книжці подається доволі критична авторська оцінка зовнішньої політики Чемберлена на межі 30-40-х років, конкретизуються суттєві прорахунки і допущені помилки. Безкомпромісними були оцінки Черчілля Чемберлена як політика, не здатного приймати адекватні рішення у світлі тих обставин, що складались у передвоєнній Європі: «Він сформував тверді судження про всіх тодішніх політичних діячів і на батьківщині, і за кордоном, і почувався здатним мати справу з кожним із них. Але понад усе він сподівався ввійти в історію як великий миротворець і задля цього всякчас був готовий діяти всупереч фактам і йти на великий ризик і для себе, і для країни. На лихо, він потрапив у течію, сили якої він не міг виміряти, і зіткнувся з ураганом, перед яким він не зігнувся, але встояти проти якого був неспроможний».
Хмари над європейським континентом все більше згущувалися і перші блискавки знаменували потоп, який от-от мав усіх поглинути. Його відчували не лише на заході, а й на сході Європи, зокрема, в СРСР, якому Вінстон Черчілль приділяє значну частку уваги, подаючи у своїх спогадах розгорнуту характеристику конкретних історичних осіб, аналізує етапи зародження радянської держави, зупиняється на тій соціальній катастрофі, що спіткала поневолені Росією народи, у тому числі українців, під час так званої колективізації.
Черчілль володів всебічною інформацією про те, як Ленін і його послідовники спочатку жорстоко розправилися у ході революції і громадянської війни з цілими суспільними верствами для встановлення авторитарного режиму в країні, а потім повторно колонізували території, які раніше належали Російській імперії. Національна політика, що втілювалася в життя варварським способом наступним правителем Росії – Сталіним, напевне, найбільше викликала інтерес у Черчіля, котрий як урядовець тривалий час займався справами домініонів і колоній Британської імперії, брав участь у військових компаніях на Кубі, Індії, Єгипті, Південній Африці на початку минулого століття. А ще він цікавився реформами у сільському господарстві та промисловості, ініційовані Кремлем в 20-30-х роках, наслідки яких його, відверто кажучи, шокували, бо, зустрічаючись під час війни зі Сталіним, неодноразово демонстрував свою обізнаність, ставлячи не дуже приємні для вуха диктатора уточнювальні питання. Але це станеться дещо пізніше, коли події почнуть розгортатися із калейдоскопічною швидкістю і Черчілль вперше у своєму житті приїде до такої ненависної йому більшовицької Росії, де зустрінеться у московському Кремлі із диктатором відразливої зовнішності.
У 1936 році Адольф Гітлер, всупереч Версальському мирному договору і Локарнській угоді, ухвалив рішення, що стосувалось так званої ремілітаризації, а, по суті, окупації Рейнської області. Аби виправдатися перед світовою громадськістю за цей крок, головний нацист Німеччини згадав раніше ратифікований радянсько-французький пакт про взаємодопомогу, який, за його словами, призведе до зміни кордонів між європейськими державами у випадку війни. Більшість політиків, зокрема Чемберлен, наче й не чули пояснення Гітлера, однак саме ця подія спонукала Вінстона Черчілля прозірливо передбачити всі наступні дії потенційного агресора, маючи цілковите переконання у тому, що подальше умиротворення диктатора неодмінно спричинить війну, бо той постійно посилюватиме свої вимоги у відповідь на поступки.
Другим у британській політичній ієрархії після Чемберлена, зовнішня політика якого викликала неприйняття у Черчілля, був прем’єр-міністр Стенлі Болдвін. Автор небезпідставно закидає йому прорахунки, допущені у налагодженні добросусідських відносин Великобританії і Франції, що не дало змоги виробити консолідоване рішення стосовно загарбання Абіссинії (нинішня Ефіопія) фашистською Італією. Існуючі розбіжності між Стенлі Болдвіном і французьким прем’єр-міністром Едуардом Даладьє, з одного боку, а з іншого – диктатором Беніто Муссоліні змусило останнього після введення економічних санкцій Лігою націй проти Італії за окупацію Абіссинії, по-перше, вийти зі складу цієї міжнародної організації, а, по-друге, навесні 1939 року підписати так званий Сталевий пакт з нацистською Німеччиною і вже під час війни виступати її союзником проти країн антигітлерівської коаліції.
У спогадах Черчілля постійно зринають імена відомих політиків і державних діячів різних країн, з якими довелось співпрацювати впродовж тривалої політичної кар’єри. Ці зустрічі мали для нього виняткове значення, бо в окремих випадках знаменували майбутні події з колосальними трагічними наслідками для мільйонів людей. В 1937 році він, як впливовий консерватор-депутат, мав бесіду з Йоахімом фон Ріббентропом, коли той обіймав посаду надзвичайного і повноважного посла нацистської Німеччини у Великобританії. Останній у доволі довірливій розмові поділився з Черчілем про найближчі плани Гітлера, що стосувалися східної Європи, зокрема, Польщі, Білорусії й України, закликав Англію і країни Британської Співдружності проводити зважену зовнішню політику стосовно Третього Рейху. Черчіль, уважно слухаючи й аналізуючи сказане дипломатом-нацистом, зрозумів остаточно, що загарбування східно- і західноєвропейських країн гітлерівською Німеччиною питання часу. Близько сімдесяти мільйонів осіб, які тоді проживали на території України і Білорусі, мали стати жертвами експансіоністської політики лідера Третього Рейху заради lebensraum (життєвого простору), проголошеного у нацистській політичній доктрині. Черчіль доволі іронічно кепкує у спогадах над своїм співрозмовником, оскільки тому довелось під фінал політичної кар’єри заплатити найвищу ціну власне життя за служіння нацистському режиму, фанатичну відданість Гітлеру, втілення його божевільних ідей стосовно підкорення світу.
Треба віддати належне Черчілю, що він як ніхто інший з тодішніх британських політиків дуже гостро реагував на загравання керівництва країни з гітлерівською Німеччиною, яка прискореними кроками наближалася до війни. Але цього парадоксальним чином не розуміли ні Чемберлен, ні Деладьє, намагаючись задовольнити апетити Гітлера, а також і Муссоліні подачками у вигляді територіальних надбань. І в Англії, і у Франції серед тодішньої правлячої еліти утвердилось стійке переконання у тому, що війни можна уникнути, пропонуючи диктаторам мирні ініціативи, здатні відвернути незворотні процеси на міжнародній арені.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.