Тадей Карабович. «Філософська парадигма творчості Лесі Степовички»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024

 

 

У травні свій день народження відзначила відома українська поетеса Леся Степовичка. Вона народилася 21 травня в Петриківці на берегах заповітної Чаплянки, втім доля вела їй жити та творчо працювати у велелюдному місті Дніпрі. В український літературі знаємо Лесю Степовичку як поетесу, перекладача, прозаїка та автора монографічних розробок. А ще вона учасниця і голова обласної організації Національної спілки письменників України в Дніпрі (2002-2012),  член Ради та член Президії НСПУ (Київ). Поетеса належить також до Національної спілки журналістів України, є заслуженим працівником культури України. Була засновником (2004) і головним редактором літературно-мистецького журналу «Січеслав» (2004-2012), випустивши з-під своїх літературних крил 32 числа цього вагомого українського видання.

Поетеса Леся Степовичка народилася весною, коли запашний травень на своїх вирійних крилах ніс відвічний код поезії та справжнє  душевне натхнення. А ще місце народження її, уславнена розписами народних майстрів Петриківка, подарувала майбутній поетесі та письменниці закоханість і любов до рідної степової України. Це було її придане, яке вона несла в серці і оберігала неначе дорогоцінний талісман. Тому так непросто звучать її рядки з вірша «Астральне побачення». Непросто, як саме творче життя і як любов до нього:

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Не сумуймо, мисливцю

за персеїдами,

шукаймо себе –

між землею і небом –

у листах, у дзвінках, у надіях,

у мріях і в снах золотих. (…)

 

Поетичний дебют, а згодом наполегливе творче горіння, діяльність та участь у НСПУ показали, що в український літературі зростає і стверджується відома поетеса. Тому хочу віднестися до дуже вдалого псевдоніму української авторки; Леся Степовичка. Це не просто поетичний виклик долі та український літературі, а це острів духу над берегами Дніпра, отаборений козацькою славою і сучасним спалахом поетичної ватри. Маю на увазі важливий поетично-літературний доробок авторки з її заплавами в сторону краєзнавчо-монографічних розробок про рідну Січеславщину та переклади з різних  літератур (німецької, російської та польської).

На творчість Лесі Степовички складаються різноманітні авторські книги. Це збірки поезії: «Галатея» (1998), «П’ємонт  – недалеко» (1998), «Стоим на звёздном сквозняке» (2002), «Медитації пташиного крила» (2003), «Осінні люди» (2015), публіцистичний роман-есе «Rara avis» («Біла ворона», 2000), роман «Шлюб із кухлем пільзенського пива» (українською мовою, 2007; російською мовою, 2008), книги поезії та прози «Стернею долі» (2007), двотомник прози «Німці в городі» (2012, 2016), книги поезії і прози «І со духом Твоїм» (2015), «Осінні люди» (2015), «Зачарований світ» (2018), «Перезавантаження серця» (2022), «Serce w niewoli» (Двомовна, переклад польською мовою Тадей Карабович, 2022). Переклад німецькою мовою книги казок О. Крилова «Кот Василий» («нім. Kater Basilio», 2001).

Прикладом вдалих краєзнавчо-монографічних розробок є її блискучі авторські проекти: «За Україну, за Дніпро. 2014-2019…» (2019), «Могилів наш козацький» (2020), «Славутич – ансамбль козацької слави» (2021). Це книги про рідний край поетеси,  відомих людей та їхні долі.

У збірці «Медитації пташиного крила» (2003) Леся Степовичка запропонувала нову філософську парадигму творчості. Українська авторка в своїй книзі поезії виклала думку, що творчість, це не лишень акт натхненності, але також натхненний переказ слова майбутнім поколінням. Тобто акт творчості складається з антропологічної тріади: минуле, сьогодні, майбутнє, і виростає неначе дерево життя понад людськими поколіннями. Творчість живиться соками минулого (історії), є приданим на сьогодні і дає світло у майбутнє.

Літературний процес Лесі Степовички оконтурений тріадою філософської парадигми. Говорить про це збірка любовної лірики «Перезавантаження серця» (Київ, 2022). Книгу авторки вирізнює самобутність та індивідуальність змісту і натхненність. Це зрозуміло, любовна лірика долає багато меж, тому її філософська парадигма занурюється у наратив особистісної свідомості (англ: consciousness).

Серед тем звертає увагу те, що поетеса використовує особистісні та історичні мотиви. Її зокрема приваблює тема вірності, зради та присутності. Героїня збірки, Марія Магдалина – це персонаж сакрального сприйняття. Її доля непроста і тому поетеса зображує її на фоні логарифмічних якостей. Про це говориться зокрема у творі (***Ти мені дозволяв цілувати свої рани):

 

* * *

Ти мені дозволяв цілувати свої рани,

як Ісус не дозволяв Магдалині.

Цілувала, зцілювала

вустами, косою, молитвою.

А недавно необережним словом

торкнулася твоєї зраненої душі

і мимоволі роз’ятрила рану.

Не знала, де тебе найдужче болить.

А болить тебе, заболіло й мене.

Краплинами кров витікає із серця.

Та тільки втішати нас нікому.

До друзів звертатися марно.

Наші «любі друзі» ликують.

Лиш самі себе втішити можемо.

Дай спокутувати провину,

хоч не маю гріха за душею,

хоч не знаю, чим завинила.

А тобі наперед прощаю…

 

Посередньо тема вірності виринає також у творі (***Торкатися губами твоїх зболених вен), де ліричний герой отримує ласку любові і прощення. Медитативність твору має глибоку структуру приватності і без додаткового знання біографії авторки важко його збагнути.

 

* * *

Торкатися губами твоїх

зболених вен

серед ночі в мерехтінні зірок і сніжинок

цих крихтин небесного хліба

які падають з янгольського столу

і лоскочуть нам губи

заблукала комета

потрапляє у жерло вулкану

осяяні і осіянні

її холодним вогнем

лежимо на білому килимі снігу

притулившись щільно

гріємо руки і серця

так нас ніч у степу застала…

 

Авторка у збірці «Перезавантаження серця» зображує непросту філософську сутність. У глибокому душевному зізнанні вона розказує про особистісну історію її палкої любові.  Тому поезія збірки Лесі Степовички структурно вписується у сучасну українську поезію. Втім вона дуже самобутня і щира. Вірші поетеси відкликуються до її  внутрішнього «я», розповідають про світ її душі та закоханого серця. Дві її творчі настанови – регульований класичний вірш і вільний верлібр поєднуються – зачарувують і насолоджують своєю активністю та пронизливістю. Її поезії медитативні і міфічні.

Окреме літературне освітлення на свою збірку  «Перезавантаження серця» авторка запропонувала у перекладному проекті автора цих рядків Тадея Карабовича. У вигляді двомовної книги «Serce w niewoli», яка вийшла друком у Любліні 2022 року, Леся Степовичка запропонувала нові теми і нові поетичні емоції.

Польське видання, за змістом, тільки частинно повторює збірку «Перезавантаження серця», втім нова книга Лесі Степовички навіяна іншим дискурсом. Вона інша за філософською парадигмою самої творчості авторки. Адже час не стоїть на місці і тому книга оконтурена іншими темами. Ймовірно мета польської збірки запізнати польського читача з творчістю української поетеси і ще, донести до нього трагічні події російської війни в Україні. У книзі ми бачимо, що авторка розширює спектр тем і озвучує ними свої нові вірші. Двомовна книга Лесі Степовички «Serce w niewoli» побудована з іншої філософської перспективи. У збірці  слово «дар» і слово «кохання» персоніфіковані і виступають, як споріднені сенси. Бо змістом збірки володіє історія палких зустрічей. Поетеса ділиться з читачем своїми емоціями. Це не лишень розповіді того,  що відбувається, але також втаємниченість у сфери інтимних почуттів і віднайдених заново сенсів. Кохання приходить неочікувано і заполонює серце. Світ стає іншим, добрішим, душевнішим, адже любов спроможна долати щодення і відновити душу.

 

Ти живеш так далеко

що Тебе не торкнутись рукою

Ти мене торкаєшся словом

я Тебе торкаюся словом

тільки словом

бо ми  це слова

 

Книга Лесі Степовички «Serce w niewoli» навіяна трепетністю метафоричності та образних рядів. Збірка щира та безпосередня у змісті, тому її можна назвати особистою сповіддю закоханого серця.

 

Загублені листи

не отримані адресатом

кричать пораненим птахом

заходяться плачем одинокого серця

винуватять себе у своїй безборонності

розтерзані віднесені вітром (…)

 

Цей твір, хоча і у фрагменті, відкликується до ширшого образу кохання в український любовній ліриці. Леся Степовичка свідома історичного пласту любовної лірики своїх поетичних попередників. Тому в самому метатексті твору яскраво звучить символічна алегорія кохання. Листи поетеси, за  езопівською літературною традицією, кричать розтерзані вітром як поранений птах. Втім стан інтимності і серця героїні чекає на своє призначення і на свого ліричного героя, бо він попри все дорогий і любимий.

 

Поетеса Леся Степовичка в своїй творчості опосередковує особистісний досвід і реальність, духовність і сакральність слова. Свій літературний досвід вона будувала на парадигмі власної поетичної та літературної метасистеми. Тому в її творчості зустрічаються віддалені світи, протилежні структурні форми або наближені сенси. Це знаково, бо творчості, поетеса  присвятила все своє життя.

 

Тадей Карабович

Національна спілка письменників України

 

2024, Люблін (Польща)

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.