Свято в країні абсурду

103

Україна за найвищим
велінням «іде назустріч» ювілеєві «Пересопницького Євангелія». Два державних
очільники підписали необхідні для цього документи: торік – Президент В. Ющенко,
цьогоріч – Голова Верховної Ради В. Литвин. В обох документах є суттєве
різночитання, – якщо в першому випадку йдеться про унікальну пам’ятку, то в
другому – про «переклад канонічного тексту». У мотивувальній частині Указу
Президента України № 1069/2009 «Про відзначення 450-річчя Пересопницького
Євангелія» було написано: «Ураховуючи історичну, культурну та
суспільно-політичну значимість Пересопницького Євангелія, на підтримку
ініціативи громадськості та з метою урочистого відзначення у 2011 році
450-річчя створення Пересопницького Євангелія постановляю…» У мотивувальній
частині Постанови Верховної Ради України «Про відзначення на державному рівні
450-ї річниці Пересопницького Євангелія» констатується: «У серпні  2011 року виповнюється 450 років вікопомної
події з часу завершення створення Пересопницького  Євангелія 
–  визначної рукописної   пам’ятки  
староукраїнської  мови  та 
мистецтва  XVI століття,  одного 
з  перших  українських 
перекладів  канонічного тексту
четвероєвангелія» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 27, ст.
351).

Той, хто готував до підпису
другий документ, мабуть просто автоматично переписав формулювання з української
версії Вікіпедії, не замислюючись над змістом. Як і над тим дивоглядним
умовисновком, буцім треба «оголосити 2011 рік Роком Української Першокниги».

По-перше, пересопницький
рукопис – не «звичайне», а богослужбове євангеліє. По-друге, переклад робився з
якогось давньоцерковноболгарського ближче не встановленого джерела з активним
залученням центральноєвропейських протестантських тлумачень. Ні про яку
редакцію якогось відомого натоді грецького канону не йшлося. Ніхто з авторів
рукопису докладних згадок про джерела нам не залишив, а дослідники досі не
спромоглися підготувати текстологічну розвідку з простеженими вихідними текстами.
Хоча б на тому рівні, як це стосовно Острозької Біблії зробив свого часу
митрополит Іларіон.

Існують лише ґрунтовні
розвідки з царини палеографії, мовознавства, церковної історії.

Існують поодинокі думки
знавців текстологічних проблем пересопницького перекладу, котрі підкреслюють
саме протестантський характер використовуваних джерел. Так, І. І. Огієнко у
монументальній праці «Українська церква» писав: «Польські протестантські
переклади широко розповсюджувалися й по Україні і заохочували українців до пошани
своєї мови й до наслідування науки протестантів. Дійсно, у цей час, з середини
16 ст., в Україні постають уже переклади Св. Письма на живу українську мову,
причому оригіналами для цих перекладів звичайно служать польські протестантські
переклади; так, Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 р. користало (але не
дослівно) з Лютеранського Нового Заповіту Секлюціана 1553 р….» (У двох томах.
Київ, видавництво «Україна», 1993, с. 110). Привертають увагу також міркування
у таких працях: Сергій Єфремов. Історія українського письменства. Т. І, Ню
Йорк, 1991, с. 9-11; В. І. Любащенко. Історія протестантизму в Україні. Київ,
«Поліс», 1996, с. 130 і далі – лекція 6.

Мені не зрозуміле
повторення наразі ситуації з присудженням Шевченківської премії за сучасний
переклад українським діалектом давнього слов’ян­ського перекладу Св. Письма за
погано вивченими різномовними джерелами. До речі, та премійована державою праця
так і залишилась раритетним виданням. Сьогодні також хочуть із помпою
відзначити книгу, котра недостатньо вивчена й за останні десять років видана
сумарним накладом 1500 примірників. Це тим прикріше, що в нас була чудова й
давня традиція вивчення старих пам’яток! І нині в цій справі варто слухати не
тільки шановних церковних діячів, а й науковців. До академічної публікації
можна було б додати різні матеріали, наприклад, про переслідування ортодоксами
української мови (див., напр., цит. працю Огієнка, – про Івана Вишенського – с.
111), бо це яскравіше виявило б тогочасну ситуацію в боротьбі за національні цінності.
Варто також замислитися й над тим, аби видати до ювілею білінгву…

 

Припис на берегах

Може, доки одні чиновники
осмислюватимуть ці розхристані думки, інші чиновники розглянуться за іншими
ювілеями, котрі могли б виявитися краще підготовленими, та й очільники мали б
нагоду повиставлятися перед вітчизняними або китайськими камерами. Ну от кілька
пропозицій за книжкою: В. Ф. Верстюк. Україна від найдавніших часів до
сьогодення. Київ, «Наукова думка», 1995:

с. 72 1661 Львів. Відкриття
університету.

с. 85 1711 Угода між
гетьманом П. Орликом і Кримським ханом про боротьбу проти Росії.

с. 119 1861 Петербург.
Випуск першого номера щомісячного суспільно-політичного й літературного журналу
«Основа» українською мовою.

ЛГ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!