Свято і смуток «Осінніх трубадурів весни»

205

З 7 до 20  жовтня у
Мистецькому центрі Києво-Могилянської академії панувала висока і світла
ностальгія, навіяна спогадами про  перший
пісенний фестиваль «Червона рута», який відбувся на батьківщині композитора
Володимира Івасюка, в  Чернівцях, 1989 року,
на відзначення 10-ї річниці його всесвітньознаної однойменної пісні. Всупереч
своєму «осінньому народженню»  фестиваль
став не тільки передвісником  весняного
розквіту сучасної української пісні, початком української культурної революції,
а й першим вибухом свободи і демократії.

У галереї мистецтв НаУКМА відкрилася  унікальна 
фотовиставка під символічною назвою «20+20».  Назва не випадкова, як і ключове число в
ній – 20. По-перше,  вона була
присвячена 20-літтю фестивалю, по-друге, 
репрезентувала по 20 справді 
вражаючих фотокадрів тих незабутніх подій, їхній настрій, одухотворені
«культурною революцією» обличчя артистів і глядачів, які «підгледіли і вловили»
безпосередні учасники того фестивалю – відомі фотохудожники Василь Артюшенко та
Василь Василенко (останній, до слова – автор емблеми  та всього пакету зовнішнього дизайну
фестивалю). Доповнили вернісаж фотокопії документів, газетних та журнальних
публікацій  із архіву члена  його дирекції Луції Забави, яка разом із ще
одним «червонорутівцем» – режисером Сергієм Архипчуком була ініціатором
нинішніх імпрез.

У фойє також була відкрита виставка робіт народних майстрів:
етнолялькарки Тетяни Федорової, писанкарки Оксани Білоус, соломкарів  Раїси Павленко та Олександра Квашука,
майстрів кераміки Ольги Отнякіної та українського народного живопису по білій
глині Людмили та Наталі Надворських, 
дерев’яної іграшки Анатолія і Лілі Бровченків тощо.

На відкриття фотовернісажу 
зібралася чесна громада:  автори
та ініціатори виставки, безпосередні учасники та організатори фестивалю «Червона
рута», його дипломанти, як от режисер Сергій Архипчук, бандурист зі США Юліан
Китастий, письменниця Софія Майданська, співачки Галя і Леся Тельнюк,  бард, редактор журналу «Гетьман» Ігор
Кравчук, відомий політичний і громадський діяч 
Леонтій Сандуляк,  ректор НаУКМА
Сергій Квіт, письменники Володимир Цибулько, Станіслав Бондаренко, Галина
Тарасюк, Анна Багряна,  директор музею
Володимира Івасюка в Чернівцях Мирослав Лазарук та інші. І кожен із них мав що
згадати і що сказати…

Після експонування фотовиставка буде подарована музеєві
Володимира Івасюка в Чернівцях.

Апогеєм ювілейних заходів став музичний вечір-спогад,
названий поетичним рядком з Євгена Плужника «Осінні трубадури весни». Були в
цій символічній назві, як і в самій атмосфері вечора, що його талановито провів
Сергій Архипчук, і нотки смутку за молодістю, і за тим, про що тоді мріялось…
Та й чимало з героїв «Червоної рути» відійшло за вічну межу: Назарій Яремчук,
Микола Будний, Іван Козаченко, Тризубий Стас та інші. Тож вечір розпочався з
хвилини мовчання, а потім, сповнений радісного торжества української пісні,
юної свободи і демократії, продовжився кіноверсією про початок гала-концерту на
стадіоні «Буковина».

 Своїми спогадами зі
сцени ділилися «хрещені» і благословенні першою «Червоною рутою» Віктор
Морозов, Леся Горова,  Олег Покальчук,
Сергій Шишкін, сестри Тельнюк, Віталій 
Свирид, Ігор Кравчук, Едуард Драч, Юрко Прокопчук, Віктор Міщук.
Особливо було що згадати і  на що
нарікати Василю Жданкіну,  який не просто
отримав «Гран-прі» фестивалю, а й став своєрідним його «брендом» і символом
пробудженого українства. Як правило, всі учасники вечора-спогаду виконували ту
пісню, за виконання якої стали лавреатами і дипломантами «Червоної рути – 89»,
а також нову. Ті ж із співаків і гуртів, які не змогли прибути на імпрезу через
різні обставини,  «співали» з  екрану, встановленого біля сцени: «Брати
Гадюкіни»,  «Сестричка Віка», Андрій
Миколайчук,  Тарас Петриненко,  Марія Бурмака… Це було красиве і величне
свято патріотичної, істинно української пісні, при витоках якої стояв геній
Володимира Івасюка. Шкода тільки, що сьогодні ця могутня пісенна сила, ця
творча потуга, яку продемонстрували «червонорутівці», не панує в українському
радіо- і телепросторі, будучи цинічно витісненою примітивною безголосою попсою,
часто антиукраїнською.

Чому так сталося і так триває в незалежній Україні? Чому
перша культурна революція не стала революцією соціальною?  – на ці запитання спробував відповісти
відомий виконавець, композитор  і
теоретик музики  Кирило Стеценко, який
теж був одним із творців першої «Червоної рути». На його думку, причина в тому,
що у нас фестивалі стають революціями, а революції – фестивалями, як сталося з
Помаранчевою. А тим часом, доки ми співаємо на майданах, покидьки прориваються
до влади, заповнюючи собою політичний бомонд і державні інституції,  нищать завоювання свободи і демократії,
збиткуючись над всенародними рушеннями до демократії і завоюваннями.

Були й світлі спогади, і слова вдячності тодішнім керівникам
республіканського комсомолу, нині відомим політикам Анатолію Матвієнку,
Олександру Зінченку за підтримку ідеї першого фестивалю «Червона рута». І
головним призвідцям та організаторам незабутньої дефіляди: Тарасу Мельнику,
Анатолію Калениченку, Сергію Проскурні, Олегові Репецькому, Івану Малковичу,
Софії Майданській, Юрію Соколову та іншим. Особливо активно сприяв втіленню
ідеї в життя Український фонд культури під орудою Бориса Олійника.

Отже, не все втрачено, була б тільки воля до утвердження
свого Слова і Пісні на своїй землі.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!