Сучасна українська література у світовому контексті: з авторського досвіду

650

Велика циганська поетеса родом із Польщі Папуша (лялька), яку у свій час
помітив і благословив у культурно-інформаційні луги великий польський поет
Юліан Тувім, казала, що біля поезії треба збиратися, як біля високого та
іскристого вогнища.

Отож,
ми знову біля вогнищ предків і нащадків.

Як
медіуми між ними.

Поняття,
термін «Сучасна українська література» ми маркуємо вже навіть не роками
формальної незалежності України, навіть не Майданами, а початком війни. До неї
відбувався повільний, агоністичний розвал Радянського Союзу з усіма
філософськими, психологічними, ідеологічними рецидивами і дивами.

Тепер
почалося справжнє переформатування і творення України в економічній, духовній,
політичній та інформаційній сферах.

Говоритиму
про духовну, зокрема про одну з її віток (окрім церкви, театру, образотворчого
мистецтва, музики тощо) – літературу, яку, здається, найкраще знаю, бо сяк-так
примазуюся до неї ось уже майже тридцять років – з моменту виходу у світ моєї
першої книжки.

Мало
хто з нас, репрезентантів покоління останніх піонерів і комсомольців, був
навчений молитися до Всевишнього, більше того – червона влада і компартія
суворо карали за це безперспективністю… Сповна це відчув на собі.

Поза
тим лише віруюча людина може створити щось справжнє, природне, безсмертне. Тому
вважаю, що письменник-літописець більше особа сакральна, релігійна, ніж
політична, принаймні медіум між ними, між просторами і часами.

Тому
так мало із творів так званого соцреалізму радянського періоду цікаві попри все
і вся живому, пульсуючому всепланетарному світові. Тому так просто зауважити
подібності на історичних колах між, скажімо, епохою Данила Галицького з
ярликами від хана і короною від Папи та нашою, між подіями початку 20 століття
і теперішніми…

Справа
лише в тому, щоби взяти уроки у минулого і не повторити трагічних помилок у
комедійно-гротескному варіанті…

Майдан гідності і
війна з Росією виразно ідентифікували нас, українців, перед цим, таким жорстко
глобальним і таким маленьким, кришталево-ніжним світом.

Це
я також кажу, спираючись на власний чесний досвід світового паломника у реалі
та віртуалі; почав подорожувати світом ще у 1999 році і маю цілу не видану ще
книгу дорожніх спостережень і відчувань.

Не
раз доводилося вперто наполягати на різних рівнях на своїй українськості, коли
майже всі іноземці – від серйозних дипломатів до афроамериканців у нічних
сабвеях Нью-Йорка, – дивлячись мені в очі, упритул не пригадували, де та
Ukraine, де я народився і чиїм громадянином є.

У
кращому/гіршому разі нас сприймали як околицю, колонію, провінцію, маргінес… як
завгодно виразно ідентифікованої у світі Russia.

Кажу
це, наголошую, знову ж таки із власної екзистенційно-побутової практики, адже
три роки вчився і жив у Росії, рік жив і працював у США, об’їхавши ці країни
вздовж і впоперек, жив-був, брав участь у різних літературно-мистецьких
дифілядах у Польщі, Ірландії, Франції, Туреччині, Англії, Пакистані… Наразі
вийшли друком книги моєї лірики в Росії, Польщі, США, Англії1,
перекладені їхніми поетами і таким чином хоч трохи мирячи їх між собою. Адже,
на моє глибоке переконання, поет у часи застою – бунтар, а в часи війни має
бути миротворцем, місіонером.

Кілька
днів тому після чотирнадцятирічної перерви аз грішний був у США. Правда, у 2000
році – як заробітчанин, тепер як поет і науковець (це, як кажуть, у принципово
нашій Одесі, дві великі різниці), запрошений на виступи, презентації, світовий
конгрес із нейроестетики лауреатом Нобелівської премії з літератури Мо Янем,
який написав передслово до моєї англомовної, виданої у Лондоні і премійованої
Британським ПЕН-клубом книги «A Flight Over the Black Sea» («Політ над Чорним
морем»), медіувавши таким чином підтримку двох культур: східної (Китай) і
європейської (Англія).

Отож,
маю купу матеріалу для аналізів і висновків на різних рівнях суспільних
ієрархій, текстів, контекстів, метатекстів і дискурсів разом узятих. Про це,
можливо, колись напишу роман… у віршах чи у прозі.

А наразі,
у форматі конференційного виступу, дозвольте кілька міркувань на цю тему.


Світ нас помітив, пожалів… і почав серйозно вивчати і використовувати… Чого
варті зарубіжні заяви про безплатне навчання наших кращих студентів в Оксфорді.
Діти у нас конкурентноздатні на світовому рівні, це незаперечний факт. Що ж до
країни і держави загалом, то як казав незабутній філософ, один із керівників та
ідеологів національно-визвольних рухів Індії Махатма Ганді, «спочатку вони тебе
не помічають, потім сміються над тобою, потім борються з тобою. А потім ти перемагаєш».
Цю максиму, як ми розуміємо, можна адресувати як окремій особистості, так і
цілій нації.

Отож,
нас, зокрема нашу літературу, помітили і зацікавились, помітно зацікавились.

Окрім
набуття власного досвіду, про який чи не найкраще написали найближчим часом
ірландський поет, бард Том Мур у статті «Спокуса доступності: Ігор Павлюк,
поезія і мова як постімперська заява»2, відомий англійський поет та
есеїст, Наомі Фойл (одна із передмовників моєї книги), яка зараз на потужних
британських сайтах містить свої есеї про Україну3, маю творчу
радість від успіхів побратимів по перу і лептопу.


Так, у світі, як свідчить Вікіпедія, найбільше українських письменників, серед
яких Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, перекладають польською та
німецькою мовами. П’ятдесятьма мовами світу перекладені окремі твори Сергія і
Тетяни Дзюби. До найпродуктивніших перекладачів з української належать (як
правило, українці за походженням): Забіне Штер (німецька мова), Михайло Найдан,
Стів Комарницький (англійська мова), Віра Вовк (португальська мова), Рита
Кіндлерова (чеська мова), Лоренцо Помпео (італійська мова), Олена Марінічева,
Віталій Науменко, Завен Баблоян (російська мова), а також українсько-польські
перекладачі Оля Гнатюк, Анета Камінська, Богдан Задура, Тадеуш Карабович.
Українські письменники все частіше є учасниками міжнародних літературних
фестивалів та організовують свої фестивалі, запрошуючи іноземних гостей, як-от
міжнародний фестиваль на Форумі видавців у Львові, міжнародний поетичний
фестиваль «Terra Poetica» тощо.


Два українські письменники (Андрій Курков та Ігор Павлюк) представлені у книзі
«European writer Introduction»4. Твори Сергія Жадана і Тані Малярчук
надруковані у збірнику кращої європейської белетристики «BestEuropeanFiction»
2012 та 2013 років відповідно5. Два українські романи стали
лауреатами літературної нагороди Центральної Європи Angelus: «Дванадцять
обручів» Юрія Андруховича в 2006 р. та «Музей покинутих секретів» Оксани
Забужко в 2013 р.


Український поет, зазначає та ж Вікіпедія,  Ваш покірний слуга «вперше в історії
української літератури став лауреатом премії британського ПЕН-клубу в 2013
році»6.


Вийшли окремі антології української прози і поезії в перекладах, серед яких:
«Ukraineliteraturetoday (Українська література сьогодні) / Упорядкув. та вступ.
ст. В. Рубана; Пер. А. Бондар. – К.: Журналіст України, 2003; «VejsnoUkrainas»
(«Вітер з України»): Антологія української класичної та сучасної поезії
латиською мовою / Упорядники І.Аузінь, Р.Чілачава. – Рига, 2009. – 384 с.; «Нова
украинска поезия» («Нова українська поезія») болгарською мовою (Софія-Варна,
«Мультипринт», Словянська літературно-мистецька Академія, 2012, 144 с.,
переклад з української Димитра Христова); «Сонячні кларнети: антологія
української поезії / Упорядкування, переклади й переспіви, передмова і примітки
Дмитра Чистяка. – Париж: Інститут культури Солензара, 2013. – 110 с.».


Українські письменники почали все активніше одержувати міжнародні гранти як на
переклад своїх творів, так і на переклад творів інших літератур українською
мовою. Так-от, найсвіжіший грант, буквально кілька днів тому, за перекладацьку
премію Metaphora за 2013-2014 рік отримала Катерина Калитко.

Тобто
триває, набираючи обертів, літературний взаємообмін між Україною і світом.

Активно
співпрацюють на польсько-українському літературному лузі Маріанна Кіяновська,
Остап Сливинський, Олесь Гордон та інші.

Цьому
сприяє легендарний незалежний літературно-мистецький та громадсько-політичний
журнал іноземної літератури «Всесвіт», який редагує вже також легендарний
молодий літературознавець і письменник Дмитро Дроздовський.

Що ж до теоретичного осмислення видавничо-перекладацьких практик, то в минулому році
з’явилося фундаментальна робота Надії Поліщук «Переклади з української мови
англійською мовою з 1991 до 2012 дослідження фонду NextPage в рамках проекту
BookPlatform»7, в якій здійснено «загальний огляд перекладів
української літератури англійською мовою», який «дозволяє помітити певні
тенденції, відмінні від перекладацького процесу будь-якої іншої національної
літератури, що зумовлені насамперед історико-політичними факторами, які, своєю
чергою, визначили характер перекладів, який чітко визначається за географічним
принципом: англомовні переклади, здійснені на теренах європейського континенту
і поза його межами. При цьому можемо об’єктивно стверджувати про виразне
домінування останніх над першими. На нашу думку, це зумовлено об’єктивними
причинами, оскільки саме у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Австралії
містяться потужні наукові центри і осередки україністики, що повстали завдяки
зусиллям ще повоєнної еміграції українських інтелектуалів»8.

З
тієї ж вербалізованої опери стаття Галини Бабак «Декілька слів про магнітне
поле сучасної поезії»9, в якій молода авторка, сама добротний поет,
аналізує стан сучасної української поезії у внутрішніх та зовнішніх
геополітичних та геокультурних координатах, завершуючи своє дослідження
симптоматичним пасажем: «Літератори, митці, культурні та громадські діячі
підтримали український народ й стали на захист людських прав та свободи слова з
вимогою відставки чинної  влади на чолі з
В. Януковичем».

Наші ж внутрішні
павукобанкові шляхетні і не дуже баталії на світовий рівень постараємося не
виносити, як сміття з хати. Досить із нас у цьому контексті недолугих
політиків.

Адже
нас підтримали своїми заявами і лауреати Нобелівської премії з літератури
німецька письменниця Герта Мюллер, австрійська письменниця Ельфріде Єлінек,
лауреат Нобелівської премії миру, духовний лідер Тібету Далай Лама XIV10

Опублікували
відкриті листи про своє ставлення до окупаційної війни своєї країни і російські
письменники11, деякі з них, як-от чудовий поет, колишній працівник
«Литературной газеты» Геннадій Калашников, з яким я близько познайомився на
Волошинському фестивалі кілька років тому, виклично-демонстративно читають
вірші українських поетів у Москві. Від відомого поета Євгена Чигрина я одержав
індивідуального відкритого листа з бажанням порозумітися, де він, зокрема,
пише: «Дорогой Игорь! Пишу тебе напрямую, учитывая всю сумбурную и крайне непростую
ситуацию, в которой находятся наши страны-соседи.. Что же мы, поэты, молчим?
Затаились, таимничаем, сомневаемся в нашей поэтической дружбе? А как же наша
любовь к Гоголю и Пушкину, Шевченко и Кулешу, Коцюбинскому и Гребенке, Блоку и
Волошину, Симоненко и Мандельштаму? Мы что, всё забыли? Мы забыли наши песни,
нашу литературу, наших великих художников? Мы забыли музыку наших сердец?Мы
теперь слушаем пропагандистов, которые оккупировали украинское и российское ТВ
и радио? Ради чего, ради кого?». І пропонує: «готов обратиться к русским
деятелям культуры (если будет взаимопонимание Украины) с призывом;
незамедлительно выехать на Украину, выступить на любых площадках, СМИ, в
провинции: с призывом к диалогу, обмену мнением, попыткой найти компромиссные
решения в данной ситуации.В том числе, на площадках твоего европейского Львова.
Хотелось бы, чтоб это обращение было прочитано мэром г. Львова Андреем Садовым,
учитывая его видеообращение к жителям Крыма и России. А также ко всем
политическим и культурным деятелями Киева».

Тобто
реакції письменників світу на інтервенцію Росії різні: від жорсткого осуду до
заклику до взаєморозуміння, слов’янської єдності і наївного нерозуміння
ситуації… аж до пацифістських ідеологем.

Час
і Всевишній, як кажуть, усім судді.

Більшість,
звичайно, диференціює російську літературу, людей-росіян і путінську
медвежо-агресивну владу. Тому я також як людина навіть співчуваю совісним
російським митцям. Їм, можливо, складніше, ніж нам… Але як порозумітися, коли
сусід нагло вибиває замки у моїй хаті, убиває моїх предків і нащадків?..

Сусідська
війна після громадянської і релігійної (або з елементами релігійної і
громадянської) – найжахливіший тип війни.

Хоча
саме в окопах твориться істинна література.

Де
є позиція, там нема пози.

Правда,
в окопах не напишеш роман…

Зате
можна створити пісню, яка може стати народною.

А
це найвища проба для письменника.

Хоча
зараз пригадуються слова класика радянської літератури, які ми вчили напам’ять:
«Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо», «Тише, ораторы! Ваше слово,  товарищ маузер» тощо.

Тут
уже кожен український і світовий, зарубіжний митець вибирає своє місце у цій
війні, яка вже в кожному з нас: одні йдуть воювати з автоматом, треті – як
Штірліц, інші – художнім чи публіцистичним словом, треті просто піаряться на
крові…

Так
було завжди в історії людства і в нашій зокрема, адже комусь і війна – рідна
мати, а комусь і література та церква – джерело матеріального прибутку.

Та ми зараз
не про це.

Ми
знову про кругообіг історії, як води у природі, тобто екскурсуємо в епоху
Данила Галицького, до ізборника «Галицько-Волинський літопис» (1201 рік), який
містить чарівливу легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом,
Літописець згадує, як цей князь розгромив половців, вигнав хана Отрока в Обези
за Залізні Ворота, а брата його  –
Сірчана  – за Дон: «Після ж смерті
Володимирової лишився у Сірчана один Співець 
– Орев, і послав він його в Обезя, кажучи: „Володимир умер уже, то ж
повертайся, брате, назад в землю свою». Перекажи ж ти йому ці слова мої,
заспівай йому пісень половецьких. А як не схоче послухати, то дай йому понюхати
зілля, яке зветься євшаном. А як той відмовився повертатись і слухати, дав він
йому зілля. І понюхавши, заплакав той і сказав: «Краще на своїй землі кістьми
лягти, ніж на чужині славному бути». І прийшов він у землю свою…»

  ——————————–

 

[1]IhorPavlyukandLouriLazirko:
CathingGossamers. A doubl hat trick in Poetry. – New York: Create Space, 2011.
– 164 p.; Павлюк Игорь. Исповедь последнего волхва: Лирика. – Санкт-Петербург:
Алетейя, 2012. – 172 с.; IhorPawluk. Męskiewróżby. – Lublin:
Wydawnictwo «Episteme», 2013. – 64 s.; IhorPavlyuk.A Flight over the BlackSea.
–London: WaterlooPress, 2014. – 126 p.

[2]Том
Мур. Спокуса доступності: Ігор Павлюк: мова як постімперська заява// Всесвіт. –
2010. –- №9-10. – С.242-244.

[3]Naomi
Foyle. If you can’t get your head around what’s happening in Ukraine perhaps a
poet can help…//
http://bridgetwhelan.com/2014/03/06/if-you-cant-get-your-head-around-whats-happening-in-ukraine-perhaps-a-poet-can-help/

[4]BARNES
& NOBLE. European writer Introduction: Gjergj Fishta, Nar-Dos, Marko
Cepenkov, Johannes Mario Simmel, Ihor Pavlyuk, Mit’hat Frash ri, Vartan Pasha.
– USA: General Books LLC. – 2011. – 122 р.

[5]Best
European Fiction 
http://www.amazon.com/Best-European-Fiction-Aleksandar-Hemon/dp/1564787923/

[6]http://worldbookshelf.englishpen.org/Writers-in-Translation-books-authors-Ihor-Pavlyuk

[7]http://www.bookplatform.org/images/activities/496/ukrainiantoswedishtranslationsstudy_ukr1.pdf

[8]Там
само.

[9]Бабак
Галина. Декілька слів про магнітне поле сучасної поезії//
http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/2942

[10]Далай-лама
XIY: «Думай про благо інших. Думайте про Україну в цілому»
//http://ningma.org.ua/index.php/stati-i-intervyu/55-18/514-xiv-l-r

[11]Писатели
– о происходящем в Украине
//http://www.pisateli.co.ua/index.php/o-nas/401-pisateli-o-proiskhodyashchem-v-ukraine

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!