Сценарій, писаний життям

158

На теперішню словоблудливу веремію несподівано, холодною
кригою, лягло трикнижжя Юрка Іллєнка «Доповідна апостолові Петру».

Юрій Іллєнко – кінорежисер з когорти творців українського
поетичного кіно. З цього ряду можна згадати фільми: «Тіні забутих предків»,
«Криниця для спраглих», «Вечір напередодні Івана Купала», «Білий птах з чорною
ознакою»…

Ось як Юрій Герасимович презентує свій прозовий твір
читачеві:

«У ваших руках харалужний роман-хараман, а не глевка,
недопечена цеглина мемуарів. Хараманами баба Надя називала мої вигадки про те,
чого не було і не могло бути.

Сюжетами цього роману вимощено брук до Раю. Або до Пекла.
Проте в українському дискурсі і Пекло, і Рай – синоніми.

Сюжет простий, як кувалда-вершляг, якою дроблять скелі на
брук. Міркуйте самі: першою бомбою війни вибиває камінець з провінційного
чумацького шляху – мале хлопча – і жбурляє наосліп у веремію гучних учт. З
вишколу тих кривавих звитяг і людожерських бенкетів хлопча виходить Яничаром.
Елітним Яничаром. Фатум спокушає нью-яничарина – кидає на ту саму потрощену
черкаську сошу – чумацький шлях, аби остаточно зруйнувати його і не залишити
про нього і гадки. Яничар раптом усвідомлює, що він є відсутнім каменем з тієї
соші, яку торували віками його предки. Яничар починає роз’яничарюватися. Ціною
ризиків, не сумісних з життям.

Знов стає українцем. Елітним українцем, націоналістом,
націократом. Тоді його починають вбивати… українці.

І головне: цю Книгу я не писав  – ця Книга писала мене.

На жаль, з помилками».

 «Доповідна…»
Іллєнка, як і «Легенда…», написана у доброму народному гуморі, з розлогими
елементами нещадної сатири та вбивчого сарказму. Можливо, це й жорстко, але
саме такими засобами можна вивести душу яничарина з тяжкого анабіотичного сну.
Ось він, цей стан, як каже автор, «внатурє»: «Так і моє життя – сувій
непослідовностей, віражі хокейних атак, закарбовані в кризі сталевими ковзанами
зрад, ланцюг віри, в якому на одне християнське кільце – два поганських, за
європейське чіпляється азіатчина… за кільце з носа бугая антисемітизму
чіпляється золота обручка любові… за кільце, на якому висять ключі від Раю,
зачепилося колечко-колі­щатко-відкривачка бляшанки з-під кока-коли… а до
неї… невпевнено… однією павутинкою-промінцем приліпилася місячна орбіта…
окремо летять мамині п’яльця з напнутою хустиною, на якій маминою голкою вишиті
гладдю нитками муліне червоні і сизі маки дитинства…».

Трагікомізм «Доповідної…» просто вражаючий! Від нього
неможливо відсторонитися. Він отією «кувалдою-вер­шлягом» б’є у підсвідомість і
змушує тебе запитувати самого себе: «Хто ти є?! Чи ти не такий самий яничар? Ну
хоч наполовину, ну хоч на чверть, ну хоч на соту часточку? Але ж є… є…
є…». Адже ось вона, перед тобою, вивернута назовні до найменшого рубця душа
яничарина, – ось вона!.. обматюжена, зденаціоналізована, розчинена у
лжетеоріях, лжеідеях, лжеідеологіях, лжевіруваннях, стократно переварена і
перемішана у казані пристосуванства, заяложена до блювоти у сальному хохляцькому
черевоугодництві. І кожна сторінка, кожен абзац цього твору кличе тебе, іноді
переляканого і приголомшеного, – кличе до покаяння, до сповіді…

Реальність і містика так тісно переплелися у
«Доповідній…», що неможливо простежити, де закінчується одне і починається
інше. Хоча людині, яка ще з самого дитинства звикла жити не в одновимірному
світі, нав’язуваного їй будівничими «світлого майбутнього», дивного в тому
нічого немає… Це лише в багатовимірному світі можна сказати: «Я пишу сценарій
своїм життям. Спершу проживаю, а потім записую у форматі «Доповідної» комусь
там нагорі, хто імплантував той сценарій у мої гени, щоб звірити, чи правильно
я розіграв сценарій своїм життям».

Цей сценарій, перебравши сьогодні на себе роль творця для
українців нової вітчизни, з волі його автора постійно показує дороги, аби не
втрапити у черговий глухий кут, з якого можна лише проломитися. Інакше
«…українців і Україну буде занесено в ”Червону книгу“ як таких, що зникли».
Інакше «…Дніпро-Славута тече в глухий кут і там зникає, як Сир-Дар’я в пісках
Каракуму…».

…А на завершення просто неможливо не навести найціннішого
застереження автора «Доповідної…»: «Господь подає нам знаки, а ми їх не
помічаємо. Господь відчайдушно махає нам руками, мовляв, дивись, ось воно! Ось!
Проноситься повз, пливе мимо, летить над головою, ось воно лежить під твоїми
ногами, а ми мовчки переступаємо і крокуємо далі. Пихаті, самовпевнені і
закохані в себе по самі вуха. За своє життя кожна людина не помічає 99,9%
знаків, що їй посилає провидіння».

 

м. Бердичів на
Житомирщині

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!