***
Київська поезія розмаїта, багатогранна, має уславлених творців, талановитих представників різних поколінь, молодих імен. Про них хочеться розповідати й розповідати. Почну з кількох сторінок своїх записів-роздумів, де і давніші фрагменти, і недавні. Серед них як ті, що пронизані тривогою, протистоянням, воєнною загрозою, чи життєвими проблемами, так і красою та радістю життя, філософією мудрості. Заздалегідь, до 30-річчя Незалежності України, з ініціативи Національної спілки письменників України, в 2019- 2020 роках, побачила світ антологія сучасної поезії у 2-х книгах «Київські вітражі», в столичних видавництвах. Це поетичне 2-книжжя починається з вірша видатного поета Дмитра Павличка «Київ – серце України». Ось його перші строфи:
На широкій, на господній длані
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Злотоверхий Київ наш стоїть,
Дух життя являє на Майдані
Молоду снагу десятиліть.
Ми правнуки, творителі держави,
Захисники свободи і добра.
Дай, Боже, нам тримати в сяйві слави
Єдинокровні береги Дніпра
(…)
***
Незабутній Микола Сом! Як художньо-проникливо, щемливо-драматично він змалював повоєнне українське село… Вражає лихо, побачене дитячими очима, пережите дитячим серцем. Тому мелодійність його віршів про пізніший мирний час струменить дивовижно. Багатство ритмічних інтонацій легке, природне, життєстверджуюче. І все це пересипане сонячними і дощовими крапельками іронії та самоіронії, людяністю, гарним настроєм. Це особливо відчувається у віршах майстра про Київ, наприклад – у «Монолозі двірника»:
Київ спить…
А я вже прокидаюсь,
Все прибрати треба до пуття.
Спить усе…
І сміх, і пісня, й думка
Ще сповиті в сонне забуття.
А на сході рожевіє смуга,
Перед світлом відступає ніч.
Ще не бачу сонця,
Але чую,
Як воно іде мені навстріч.
Київ спить…
А я вже прокидаюсь,
Все прибрати треба до пуття.
Спить усе…
І сміх, і пісня, й думка
Ще сповиті в сонне забуття.
А на сході рожевіє смуга,
Перед світлом відступає ніч.
Ще не бачу сонця,
Але чую,
Як воно іде мені навстріч.
Здрастуй, сонце!
Знову ти проспало…
Повертай скоріше на весну!
А як літом ляжеш на асфальті,
Я тебе водою сполосну!
Цей вірш був написаний у роки відносного благополуччя нашої столиці, бо ніде тоді в Україні, навіть на віддалених кордонах, не лунали постріли, не гриміли вибухи. Тільки той, хто їх пережив, як в дитинстві Микола Сом, знає справжню ціну щастя миру.
***
Чи писались нашим 17-літнім просвітлені вірші після розстрілів під час Революції гідності на Київському майдані 2014 року, окупації Криму, трагічних військових подій у Донецькій та Луганській областях? Так, писались, але на перший план нерідко випливали ті військові теми, ті проблеми, в яких, великою мірою, опинилась Україна. Як на все це реагували наймолодші своєю творчістю? Згадую вірші колишньої учениці 11 класу Київської гімназії східних мов №1 Марини Конончук на Київському учнівському конкурсі творчих робіт, де і я був членом журі. За нашим поданням вона згодом була відзначена у Всеукраїнському конкурсі учнів-членів Малої Академії Наук України. Ось, зокрема, уривок з її вірша «Красуні»:
(…)
Ріж косу, красуню, ріж косу, вдягай мундир,
Не час тепер для сукні та перлів на нитці.
Ріж косу, красуню, іди і воюй за мир,
Воюй, не зважай на широкі від жаху зіниці.
Ріж косу, красуню, ріж косу, бери автомат,
Не вдягати тобі на тендітні долоні перстні.
Ріж косу, красуню, ти не жінка тепер – солдат,
Бери зброю, захищай своє тіло і серце…
(…)
Трагічний вірш «Безіменний солдат» ніби гіпнотизує рядками:
Здорове око ще й досі
вдивляється в небосхил,
А з вибитого вже росте лоза винограду.
***
Часом привертав увагу своїми творчими знахідками відомий поет і перекладач Дмитро Чередниченко, одноліток незабутнього Миколи Сома: коли розпочалася війна, йому було близько 6 років… Мене колись вразила його поетична збірка «Батиха». Так називалось плесо на старій Росі. Поетичною легендою з назвою Батиха і закінчується книга. У ній розповідається не про героїню схожу на Роксолану, яка надихнула на творчість чимало письменників та кінематографістів, а про дівчину з іншою долею. Так, безперечно, Роксолана була самовідданою, героїчною жінка, яка боролась за порятунок українців, приховуючи це, поміж становищем полонянки-коханки, а потім улюбленої дружини султана, інтригами з євнухами і суперницями гарему. Але героїзм дівчини з легенди «Батиха» значно вищий. Вона своєю жертвою сповідує істину, що дівоча честь дорожча за ганебне розкішне життя, кидається у воду і не дістається розбещеному, жорстокому до її народу, хоч і милостивому особисто до неї хану… До речі, ритмомелодика віршів Дмитра Чередниченка дуже природна, гнучка, не втиснута в усталені форми, її глибинні витоки – з народного мелосу. Тільки в особливих випадках вона облюбовує класичну форму, показуючи, що і в цій царині поет є майстром. Як у вірші “Єдина Україна”, написаним чотиристопним ямбом, котрий починається так:
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу
Усіх твоїх земель і вод.
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
(…)
***
Можливо, саме буремні події і власне поранення у 2014 році на Майдані активізували поетичну творчість Станіслава Чернілевського, збірка якого «Рушник землі» мала значний успіх кілька десятиліть тому. І ось він, поранений учасник другого Майдану, лікуючись за кордоном, завершує нову збірку «Чеський зошит» (Прага: Акрополіс, 2014). У цій книжці велика енергія і якась «шквальна» стихія поетичного слова, здається, інколи аж понад гору, як шторм на сонці… Чіткими афористичними акордами забриніла і його філософська поетична муза. Наприклад, на рядок вірша В. Симоненка «Де зараз ви, кати мого народу?» автор відповідає теж суворими рядками:
Ви зараз скрізь кати мого народу,
Грабіжники, убивці, шахраї,
Ви ошукали дерево і воду,
І степ, І землю з надрами її.
(…)
***
Неабияку увагу привернула книжка віршів ( тематикою з самої лінії оборони АТО) письменника, бійця Бориса Гуменюка «Вірші з війни» (К., Видавництво Сергія Пантюка, 2014). Вірно знайдена інтонація – без патетики, надриву, ламентацій надійно зшиває вірші у цілісність і викликає довіру. Хто не був на війні, але пише про неї, нерідко збивається на пафос, своєрідні «котурни». Вірші Бориса Гуменюка по формі трохи близькі до творчості видатного польського поета Тадеуша Ружевича, який умів написати про жертви ІІ Світової війни, використовуючи мінімум художніх засобів, проте різняться тематикою, інтонацією. Борис Гуменюку уважно відслідковує деталі для зображення воєнних подій на Сході України. Символізм його поезій пронизливий. Наприклад, згадаємо вірш «Стара шовковиця…», або «Коли чистиш зброю…» . В цих творах приковує увагу якась моторошна, довірлива спорідненість бійця з тим знаряддям, що несе смерть, але водночас і спасіння. Так починається цей вірш:
Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Пеленаєш її як малу дитину
Хоч досі ти не пеленав дитину
(…)
Тут вже йде переоцінка життєвих цінностей, виходячи з нових, екстремальних ситуацій життя. Саме ці обставини набували в зоні АТО глобального значення (тоді, як за якусь сотню кілометрів чимало ровесників ніжились на сонці, їли морозиво, ходили на побачення, їздили на екскурсії, чи за кордон )… Ось фрагмент твору «Наш чотовий – чоловік з химерами…»
Дитина мусить народитися
Потяг повинен доїхати до своєї кінцевої зупинки
Сонце має догоріти ніби палаюча шина
А на зміну дню небо викотить на позицію
Крупнокаліберну гармату місяця
І попелом осиплеться ніч…
(…)
З цього фрагменту бачимо, як інколи трансформується і суто українська поетична образна система, естетика, бо в тих країнах, де й не чули про київський Майдан, навряд чи зрозуміють, чому тут «Сонце має догоріти ніби палаюча шина». Чимало творів Б. Гуменюка містяться на межі між верлібром і малою прозою, що можна розцінювати і як формальне новаторство.
***
Своєрідний прорив у європейський контекст, діалог «на рівних» з уявним співрозмовником про наші спільні з Європою культурологічні цінності, вдалі спроби модерної трансформації поетичної форми, власний ракурс бачення подій на Майдані гідності – з усім цим чимало читачів познайомились, прочитавши книжку Станіслава Бондаренка «Майдани і магнати» (К:, Український приорітет, 2014). Це три поеми-кліпи: «Нічна розмова з Європою», «Пікнік з мільярдером», «Майдани і магнати» – вони дають поглиблене бачення оточуючого світу. «Нічна розмова з Європою», написана раніше від інших поем триптиху, перекладена на кілька мов. І поема «Майдани і магнати», коли вийшла книга, була на часі:
(…)
Не всім дістанеться життя
у чистий спадок від Майдану –
І тіл без куль на всіх не стане,
Очей і рук, серцебиття.
На всіх не стане снів і слів
Із тих, що впали в наш чорнозем.
А ми з червоним чорне носим,
Щоб попереду світ яснів.
(…)
***
У розмаїтій тематичній палітрі видатного українського поета Бориса Олійника відлуння ІІ Світової війни займає особливе місце . Восени 1941-го року, 6-річним хлопчиком, восени він потрапив з матір’ю і колоною біженців у оточення… Тупцював з нею потім до села багато кілометрів… Захоплює його вірш «Пісня про матір»:
Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко
І тихо пішла за межу.
(…)
У рідному полтавському селі Б. І. Олійника – Зачепилівці, стоїть обеліск, на якому, поряд з іншими загиблими односельцями, викарбуване ім’я та прізвище його батька. Як тут не згадати вірш поета «На березі вічності»:
(…)
Проходять, проходять –
І несть їм кінця і начала.
Шукаю між тими, що безвісти…
В судну годину.
Та батьку… Та де ж ти?
Ми ж тридцять віків тебе ждали!
І чую здалеку,
Як з берега вічності: «Сину»…
***
Поет і прозаїк Павло Щегельський належить до творчого покоління, що увійшло в літературу після «шістдесятників». Він є автором ряду поетичних збірок, оповідань, повістей, романів. Нова поетична збірка – «Козирна гра», з однойменною поемою, якою відкривається ця збірка. Ця поема позначена болем за ряд невдалих суспільних зусиль і втрат українців у борінні за власний шлях і осібність. Але починається вона з особистого болю, привнесеного збігом обставин, перипетією долі:
Моя печаль, до берега причаль,
Та де ж той берег, до якого чалю?
Я все своє, напевне, відкричав,
І став німим із власної печалі.
Багато скептичних, сумних, іронічних ноток письма зрідні болю поета Плужника, (якщо додати ще й лірику). Наприклад, ще рядки з поеми:
Чия ж пора! Навкруг суспільна гра.
Театр абсурду – помінялись ролі.
Он вже блазнюють ті, хто грав героїв.
Мовчи та диш, бо не твоя пора.
Ця поема, через призму картярської гри, намагається навернути читача до уміння розрізняти благородні діяння і, так би мовити, гру, блазнювання когось із вибраних народом на різні посади.
Приваблює в книжці інтимна лірика. Вірш «Недопите вино на моєму столі…» завершується строфою, яка чарує почуттям, красою образу:
Тихо проситься сон до моїх вікон,
Розпустились зелені брості.
Ой, якби ж те дано, полетів би давно
Срібним буслом до тебе в гості.
У вірші «Відгранився день» – вдалий в кінцевій строфі синтаксичний паралелізм, відлунюється краса кохання:
І коси, наче житні перевесла,
Золотограєм звисли на плечі.
Ну хто б тебе пустив, таку небесну
На землю грішну в сутінки оці.
***
В’ячеслав Гук – поет і прозаїк середнього покоління, народився і виріс у Криму. Віддав перевагу українській поезії. (Проте у нього вагомий доробок і як у прозаїка: побачили світ кілька романів). Його поезії притаманна своєрідність, цікавий пошук. Зокрема, привернула увагу його поетична збірка «Гілочка кримського тиса» (К., «Фенікс», 2018). Автор вдало поєднує римовані вірші і неримовані, звертається до найпотаємніших і найпроблемніших питань людської душі, але і його смуток життєстверджуючий. Поет став своєрідним містком від української культури до деяких інших культур. Його світогляд, на думку популярного письменника з Великої Британії Стіва Комарницького, формувало ретельне знайомство з норвезькими та ірландськими поетичними творами. До речі, його творча манера здається спорідненою з творчістю Ігоря Римарука, Віктора Кордуна. Присутній у творах біль втрати народу на війнах з ворогами. Також поету властивий ліризм, психологізм, як у цьому фрагменті вірша без назви:
(…)
Цей покрик пташки – темна нагота, –
заледенілої води, що дух урвала,
і терпнуть неціловані вуста
на білім сні лляного простирадла;
так рвуться долі сплутані нитки
і найрідніше вже стає ворожим,
й рука, що приторкається руки,
проймається ледве помітним дрожем…
(…)
***
Серед книжок останніх років, які запам’ятовуються, і поетична збірка Раїси Харитонової «Рівновеликість любові». (Київ, Щек, 2019). У редакційній передмові наголошується, що своєрідні художні образи, самобутній стиль, щирість і природність письма робить книгу особливою. У поетеси є сучасне поетично-філософське мислення, лаконізм, ліричність, як ось:
Наша перша ріка була Почайна, Остання ріка наша –Лета.
Відчутне рідне, глибинно-дитинне почуття, як у цих рядках:
(…)
Крізь сірий сухостій,
мов хащі сухостою,
пробилася куріпочка мала:
живе і дороге,
найкраще в світі слово,
пів імені твойого,
ма…
***
Художньо-вартісних поетичних збірок київських поетів видано чимало, на жаль – малими накладами. Все ж, варто їх знаходити, читати, писати про них і розповідати. А завершимо ці поетичні нотатки рядками самобутнього поета, видавця, наставника творчої молоді Олексія Довгого, який вже відлинув у вищі світи, до зірок. Твори його характерні розмаїтою формою, оригінальними думками, образністю, лаконічністю, мудрістю. Ось кілька таких поетичних мініатюр з книги «Зелений літопис»:
*
Я так пишу, як дихаєте ви,
Як грає вітер в килимах трави,
Як ллється чиста у ріці вода,
Як милого цілує молода.
*
Моя Україна чужим не чужа,
В моєї Вкраїни жіноча душа.
Теплом і добром обігріє дитину,
Яка згубила свою батьківщину.
*
Я перемучусь. Все переживу.
Я вийду чистим в світ із тої муки.
Та біле тільки білим назову
І чистого не дам у чорні руки.
***
Життя – то мить. І знову ніч настане,
Коли тобі не розтулити вій.
Тож не живи отак, як свічка тане, – Зорею в небі спалахнуть зумій.
“Українська літературна газета”, ч. 12 (304), 18.06.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.